ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 січня 2021 року м. Київ № 640/12307/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
третя особа Київський міський військовий комісаріат
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати пункт 8 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 лютого 2020 року №16, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення II групи інвалідності, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він як інвалід ІІ групи з причин захворюванням, яке пов'язане з проходженням військової служби має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, всупереч вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, йому не було призначено та виплачено одноразову грошовому допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також залучено Київський міський військовий комісаріат в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача зазначив, що статтею 16 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, а відтак відсутні підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що у день встановлення йому ІІ групи інвалідності не було обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги трьохмісячним строком з дня звільнення зі служби.
Третя особа пояснень по суті спору до Окружного адміністративного суду міста Києва не надала.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до довідки МСЕК серії 10ААА №799932 від 09 квітня 2013 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки МСЕК серії АВ №0447457 від 19 квітня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 лютого 2020 року №16 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний строк з моменту звільнення зі строкової військової служби та групу інвалідності змінено понад 2 річний строк з дня встановлення первинної групи інвалідності.
Незгода позивача із відмовою у призначенні йому одноразової грошової допомоги зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за приписами частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII, визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 16-3 Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Суд зауважує, що пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
З огляду на те, що станом на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби, отже відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з огляду на встановлення позивачу інвалідності понад 3-місячний строк з моменту звільнення зі строкової військової служби є протиправним.
Щодо посилання відповідача на первинну дату встановлення позивачу інвалідності, суд зазначає, що позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено 10 квітня 2013 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постанови Кабінету Міністрів України №975.
Станом на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності діяла редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі №754/3164/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задоволено частково, визнано бездіяльність Міністерства оборони України неправомірною, зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та прийняти відповідне рішення, в іншій частині позову відмовлено.
За результатом розгляду звернення позивача та на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі №754/3164/16-а Міністерством оборони України прийнято рішення про відмову у виплаті позивача одноразової грошової допомоги (протокол №1 від 07 жовтня 2016 року).
Згідно частини 4 статті 16-3 Закон № 2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Як зазначено вище, ІІІ групу інвалідності встановлено позивачу 10 квітня 2013 року, ІІ групу інвалідності встановлено 19 квітня 2016 року, тобто вищу групу інвалідності позивачу встановлено протягом трьох років, отже відповідно до частини 4 статті 16-3 Закон № 2011-ХІІ позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Проте, як зазначено вище, позивачем не було отримано одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, отже в даному випадку не має місце доплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності.
За таких підстав та встановлених судом обставин, а також враховуючи наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування пункту 8 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 лютого 2020 року №16.
Одночасно, на думку суду, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Міністерство оборони України повторно розглянути подані позивачем заяву та документи про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, отже позов в решті позовних вимог задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, отже відсутні підстав для розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати пункт 8 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 лютого 2020 року №16.
3.Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного рішення.
4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко