21.01.2021 Справа № 920/1127/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Соп'яненко О.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/1127/20
за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720),
до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991),
про стягнення 213 174,11 грн,
За участю представників:
від позивача: Поліщук В.О., довіреність від 17.05.2019 №14-200 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Сафронов М.А., довіреність №18-49/105 від 01.09.2020;
встановив:
Позивач відповідно до вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача 181791 грн 95 коп. основного боргу, 16804 грн 27 коп. пені, 8224 грн 92 коп. 3% річних, 6352 грн 97 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 01.11.2018 договору № 6704/18-РО-29 постачання природного газу, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.11.2020 відкрито провадження у справі № 920/1127/20 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
03.12.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 30.11.2020 №18-7/1014, в якому просить суд зменшити на 90% заявлений до стягнення позивачем розмір пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
В судовому засіданні 10.12.2020 судом було оголошено перерву до 22.12.2020.
22.12.2020 від представника позивача надійшли електронною поштою заперечення щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, в яких просить відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 22.12.2020 підготовче провадження у даній справі було закрите та призначено розгляд справи по суті на 21.01.2021.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача підтримав викладену у відзиві позицію.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до укладеного між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник - позивач) та Акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (споживач - відповідач) договору № 6704/18-РО-29 від 01.11.2018 постачання природного газу, позивач зобов'язується поставити споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 203684,17 грн.
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, не в повному обсязі та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1. договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 181791 грн 95 коп.
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що сторони уклали договір поставки. Позивач поставив товар, а відповідачем товар був прийнятий. Відповідачем зобов'язання по оплаті товару у повному обсязі не виконано, а саме не сплачено 181791 грн 95 коп., чим порушено вищезазначені норми матеріального права. Факт поставки природного газу відповідачем не заперечується.
Згідно зі ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За умовами п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.2. договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.
Згідно з п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги пп.2, п.11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюються вимоги пп.2, п.11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 6.4. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Факт передачі позивачем відповідачеві природного газу за вищевказаним договором повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основного боргу за переданий природний газ за договором № 6704/18-РО-29 від 01.11.2018 в сумі 181791,95 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Приписами статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У даному випадку відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачу нарахована до сплати пеня в сумі 16804,27 грн, 8224,92 грн - 3% річних, 6352,97 грн інфляційних втрат. Судом перевірено розрахунок позивача і встановлено, що він здійснений арифметично правильно.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90 %, враховуючи те, що АТ “Сумське НВО” є збитковим підприємством, має значну кредиторську заборгованість, держава не відшкодувала різницю в тарифах, чим фактично спричинила відповідачу значний збиток, позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, а нараховані штрафні санкції є неспіврозмірними, оскільки пеня складає майже 10% від своєчасно невиконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин” слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до частини другої статті 625 України підставою для застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вказане правило ґрунтується на засадах справедливості й виходить із неприпустимості безпідставного збереження коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.
Отже, доводи відповідача про відсутність його вини у прострочці сплати боргу за договором не впливають на правову визначеність цього спору, оскільки стягнення трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України не є санкцією, а носить компенсаційний характер заходів відповідальності.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (Постанова Великої Палати Верховного Суду від18.03.2020 року у справі № 902/417/18).
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц, нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, вимогу про сплату трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України слід розглядати як додаткову щодо вимоги про сплату основного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що стягнення інфляційних втрат у розмірі 6352,97 грн, а також 50 % від заявленої у позові суми пені та 3% річних з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Також, суд враховує факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2018 рік.
Зменшення розміру пені та 3% річних на 50% суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 181791,95 грн боргу, 8402,14 грн пені, 4112,46 грн 3% річних, 6352,97 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 197,61 грн.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991) на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 181791,95 грн. (сто вісімдесят одна тисяча сімсот дев'яносто одна гривня 95 копійок) основного боргу, 8402,14 грн. (вісім тисяч чотириста дві гривні 14 копійок) пені, 4112,46 грн. (чотири тисячі сто дванадцять гривень 46 копійок) 3% річних, 6352,97 грн. (шість тисяч триста п'ятдесят дві гривні 97 копійок), інфляційних втрат 3197,61 грн. (три тисячі сто дев'яносто сім гривень 61 копійка) витрат по сплаті судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 28.01.2021.
Суддя О.Ю. Соп'яненко