25.01.2021 Справа № 920/456/17
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Яковенка В.В., судді Жерьобкіної Є.А., судді Соп'яненко О.Ю., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/456/17 у порядку загального позовного провадження
за позовом: публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код 30019775);
до відповідача: акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991);
про стягнення 10257788 грн. 52 коп.
представники учасників справи:
позивача: адвокат Шляхетський А.Л. (довіреність № 2-564д від 28.12.2020);
відповідача: адвокат Сафронов М.А. (довіреність № 18-49/6 від 29.12.2020);
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10257788 грн. 52 коп., з яких: 7674156 грн. 00 коп. попередньої оплати, 792996 грн. 12 коп. пені, 1790636 грн. 40 коп. штрафу, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки компресорної установки (закупівлі товару за власні кошти) №739/16 від 27.07.2016, а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Ухвалою суду від 16.09.2019 закрито підготовче провадження у справі № 920/456/17 та призначено її до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 09.10.2019 провадження у справі № 920/456/17 зупинено до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги АТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”.
Ухвалою суду від 06.04.2020 поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.05.2020.
04.05.2020 представник відповідача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття до суду внаслідок установлення на усій території України карантину.
Ухвалою суду від 04.05.2020 відкладено розгляд справи по суті на 27.05.2020.
07.05.2020 до господарського суду Сумської області надійшла апеляційна скарга відповідача на ухвалу господарського суду Сумської області від 06.04.2019 у справі № 920/456/17.
Ухвалою суду від 08.05.2020 провадження у справі № 920/456/17 зупинено.
19.10.2020 Північним апеляційний господарським судом направлені матеріали справи № 920/456/17 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ “Сумське НВО”.
01.12.2020 матеріали справи № 920/456/17 надійшли на адресу господарського суду Сумської області.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 02.12.2020 провадження у справі № 920/456/17 поновлено; призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2020.
07.08.2017 позивачем подано письмові пояснення від 04.08.2017 (вх. №6824) з приводу заяви ПАТ “Сумське НВО” про залік зустрічних однорідних вимог від 19.07.2017 р. № 18-7/796, в яких проти заліку зазначених вимог заперечував, посилаючись на те, що заборгованість ПАТ “Укргазвидобування” перед ПАТ “Сумське НВО” згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 р. у справі № 5/507-04 у сумі 684361,11 грн. є припиненою відповідно до ст. 601 ЦК України на підставі повідомлення ПАТ “Укргазвидобування” № 19-07-3366-3 від 31.03.2015 р. Крім того, зазначив, що рішенням господарського суду м. Києва від 13.07.2017 у справі № 920/481/17, на яке посилається відповідач, визнано правочин з припинення зобов'язань, який оформлений повідомленням ПАТ “Укргазвидобування” в особі філії ГПУ “Шебелинкагазвидобування” № 19-07-3366-3 від 31.03.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням, недійсним. Проте рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2017 у справі № 920/481/17 станом на дату складання заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 19.07.2017 не набрало законної сили, оскільки 26.07.2017 р. ПАТ “Укргазвидобування” подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду.
У відзиві №18-7/139 від 01.02.2018 (вх. №891 від 01.02.2018) на позовну заяву відповідач проти задоволення позову в частині стягнення 684361,11 грн. основного боргу заперечував, посилаючись на те, що зобов'язання є таким, що припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем на суму 684361,11 грн., що виникла з зобов'язань за договором №1/161 від 25.07.2003 року та підтверджена рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 у справі №5/507-04. Крім того відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення штрафу в розмірі 1790636,40 грн. та зменшити розмір пені до 608325,79 грн.
У відповіді від 12.02.2018 (вх. №1301 від 14.02.2018) на відзив позивач просить суд не брати до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві, та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем 02.03.2018 подано заперечення на відповідь на відзив.
31.05.2018 відповідачем подано клопотання (вх. №4128) про долучення до матеріалів справи доказів часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем з повернення авансового платежу, а саме: заяви про залік зустрічних однорідних вимог №18-7/784 від 31.05.2018 року на суму 109472,45 грн.
22.12.2020 відповідач подав заяву про зменшення неустойки (вх. №3948к), в якій просить суд зменшити розмір неустойки, заявлений до стягнення позивачем, на 90%, а саме: пеню - до суми 79299,61 грн., штраф - до 179063,64 грн., посилаючись на те, що станом на сьогоднішній день перебуває у надзвичайно складному фінансовому становищі, а також те, що позивач внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 739/16 від 27.07.2016р. не поніс значних збитків.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні визнав суму основного боргу та підтримав подану 22.12.2020 (вх. №3948к) заяву про зменшення неустойки.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень сторонам створено належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази в справі, суд встановив наступне.
27 липня 2016 року між публічним акціонерним товариством “Укргазвидобування” (далі - “Покупець”) і публічним акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (у подальшому найменування змінено на акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, далі за текстом - “Постачальник”) укладений договір поставки (закупівлі товару за власні кошти) №739/16” (далі за текстом - “Договір”), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Товар, зазначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.
Згідно з п. 1.2. Договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у Специфікації.
Зі змісту п. 4.1. Договору вбачається, що розрахунки проводяться шляхом: попередньої оплати покупцем 30% загальної вартості товару, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого постачальником, в розмірі 7674156,00 грн., у т.ч. ПДВ. Решта 70% загальної вартості товару в розмірі 179006364,00 грн., у т.ч. ПДВ, сплачується Покупцем по факту поставки після пред'явлення Постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника, на умовах, зазначених у Специфікації.
Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в Специфікації до договору.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що обсяг поставки товару визначається у рознарядках Покупця та узгоджується до поставки Товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання Постачальником рознарядки. Відвантаження Товару без рознарядки забороняється.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що 15.02.2017 ПАТ “Укргазвидобування” в особі філії ГПУ “Полтавагазвидобування” відправило ПАТ “Сумське НВО” рознарядку, у якій повідомило про виконання свого зобов'язання (п. 4.1 Договору) щодо здійснення 11.08.2016 попередньої оплати в розмірі 30% (7674156,00грн) та просило поставити Товар у строк, що передбачений Договором.
Пунктом 1 Специфікації № 1 від 27.07.2016 до Договору передбачено поставку компресорної установки 2ГМ10А-2,7/21-151 з газопоршневим двигуном Caterpillar, у кількості 1 шт. загальною вартістю 25 580 520,00 грн. з ПДВ. Граничний строк поставки - 210 календарних днів після отримання попередньої оплати згідно з п.4.1 Договору - 09.03.2017.
Разом з тим, станом на 10.04.2017 зобов'язання щодо поставки компресорної установки в кількості 1 шт. на загальну вартість 25580520,00 грн. з ПДВ не було виконано Постачальником.
Позивач наголошує на тому, що неодноразово звертався до ПАТ “Сумське НВО” (що підтверджується копіями листа від 14.03.2017 №11/2-09-2206 та від 27.03.2017 №11/2-01-2624) з проханням виконати зобов'язання по Договору щодо поставки компресорної установки та вказувало, що несвоєчасна поставка необхідного обладнання призведе до невиконання виробничих показників та завдання значних збитків Покупцю, вкрай негативно вплине на план виробництва і видобутку природного газу.
Разом з тим відповідач, отримавши 11.08.2016 попередню оплату в сумі 7674156,00 грн., не здійснив поставку Товару за Договором, чим ним порушено п.5.1 Договору.
Факт перерахування позивачем на користь відповідача попередньої оплати за Договором підтверджується платіжним дорученням №263 від 11.08.2016 на суму 7674156,00 грн., копія якого міститься в матеріалах справи (т.1. а.с.34), та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 6.2.5 Договору покупець має право відмовитися від товару, який не поставлений у строк, вказаний у Специфікації.
Так, згідно з умовами зазначеного пункту Договору 10.04.2017 ПАТ “Укргазвидобування” було направлено відповідачу вимогу №2/1-01-3119, якою повідомлено про те, що позивач відмовляється від Товару, зазначеного у Специфікації до Договору (компресорна установка 2ГМ10А-2,7/21-151 з газопоршневим двигуном Caterpillar, у кількості 1 шт. загальною вартістю 25580520,00 грн. з ПДВ.) та вимагає повернути попередню оплату в розмірі 7674156,00 грн.
Зазначену вимогу відповідачем було отримано 19.04.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а отже семиденний строк від дня пред'явлення вимоги минув 26.04.2017.
Разом з тим, станом на кінець банківського дня 26.04.2017 вимога ПАТ “Укргазвидобування” №2/1-01-3119 від 10.04.2017 відповідачем не виконана, сума попередньої оплати у розмірі 7674156,00 грн. за договором №739/16 від 27.07.2016 не повернута.
З огляду на викладене вище ПАТ “Укргазвидобування 26.04.2017 було направлено ще одну вимогу №2/1-01-3682 щодо повернення попередньої оплати у сумі 7674156,00 грн. Ця вимога була вручена відповідачу 10.05.2017, проте станом на 18.05.2017 р. не виконана. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7674156,00 грн. попередньої оплати за Договором.
У свою чергу відповідач обґрунтовує свої заперечення в частині стягнення 684361,11 грн. основного боргу тим, що зобов'язання є таким, що припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем на суму 684361,11 грн., що виникла із зобов'язань за договором №1/161 від 25.07.2003 та підтверджена рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 в справі №5/507-04.
Крім того відповідачем в обґрунтування заперечень проти позовних вимог подано клопотання (вх. №4128 від 31.05.2018) про долучення до матеріалів справи доказів часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем з повернення авансового платежу, а саме: заяви про залік зустрічних однорідних вимог №18-7/784 від 31.05.2018 на суму 109472,45 грн.
Таким чином, відповідач визнав суму заборгованості з повернення авансового платежу в розмірі 6880322,44 грн.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Судом встановлено, що сторони Договору узгодили порядок оплати за товар у формі 30% попередньої оплати - останній платіж (70%), згідно з пунктом 4.1. Договору, повинен був бути здійснений Відповідачем по факту поставки після пред'явлення Постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника, на умовах, зазначених у Специфікації.
Таким чином, обов'язок Покупця з оплати товару (30% вартості обладнання - попередня оплата) пов'язаний з обов'язком постачальника поставити товар (п. 4.1 договору).
Пунктом 1 Специфікації № 1 від 27.07.2016 до Договору передбачено поставку компресорної установки 2ГМ10А-2,7/21-151 з газопоршневим двигуном Caterpillar, у кількості 1 шт. загальною вартістю 25 580 520,00 грн. з ПДВ. Граничний строк поставки - 210 календарних днів після отримання попередньої оплати згідно п.4.1 Договору - 09.03.2017.
Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться належні докази внесення попередньої оплати по Договору в розмірі 7674156,00 грн., а саме - платіжне доручення №263 від 11.08.2016 /т.1. а.с. 34/, що також не заперечувалося відповідачем, у той час як відсутні належні докази здійснення поставки товару на користь позивача.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині стягнення 684361,11 грн. основного боргу в зв'язку з припиненням зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем на суму 684361,11 грн., виходячи з наступного.
У заяві про залік зустрічних однорідних вимог від 19.07.2017 №18-7/796 відповідач заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 684361,11 грн., посилаючись на те, що позивач має заборгованість перед відповідачем згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 у справі №5/507-04 в сумі 14361,11 грн., що складається з заборгованості:
- за виконані роботи по договору № 1/161 від 25.07.2003 у сумі 682543,11 грн.;
- з відшкодування державного мита в сумі 1700,00 грн.;
- з відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Судом встановлено, що за повідомленням ПАТ “Укргазвидобування” від 31.03.2015 №19-07-3366-3 було здійснено зарахування заборгованості ПАТ “Укргазвидобування” перед ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 у справі №5/507-04 в сумі 684361,11 грн. у рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” перед ПАТ “Укргазвидобування” за договором від 10.03.2006 р. № 4/358.
Зазначене повідомлення було отримано ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” 06.04.2015, не оспорювалося на час отримання і тривалий час після нього, тобто відповідне зобов'язання було припинено.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.07.2017 у справі № 920/481/17 визнано правочин з припинення зобов'язань, який оформлений повідомленням ПАТ “Укргазвидобування” в особі філії ГПУ “Шебелинкагазвидобування” № 19-07-3366-3 від 31.03.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням, недійсним.
Повний текст рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2017 р. у справі №920/481/17 підписано 17.07.2017 р.
Зі змісту ч. 5 ст. 85 ГПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної їли після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
З матеріалів справи вбачається, що 26.07.2017 ПАТ “Укргазвидобування” подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2017 р. у справі № 920/481/17, що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення у цінний лист від 26.07.2017 р. № 6425000891358.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 85 ГПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2017 у справі № 920/481/17 станом на дату складання заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 19.07.2017 не набрало законної сили.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що станом на момент звернення з заявою від 19.07.2017 № 18-7/796 про залік зустрічних однорідних вимог на суму 684361,11 грн. зобов'язання позивача перед відповідачем згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2005 у справі №5/507-04 не існувало, оскільки в силу ст. ст. 204, 601 ЦК України було припиненим за правочином з припинення зобов'язань, який оформлений повідомленням ПАТ “Укргазвидобування” № 19-07-3366-3 від 31.03.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, повідомлення про припинення зобов'язань зарахуванням від 31.03.2015 №19-07-3366-3 складене філією ГПУ “Шебелинкагазвидобування” ПАТ “Укргазвидобування”, а предметом розгляду даної справи є зобов'язання, які виникли між ПАТ “Укргазвидобування” і ПАТ “Сумське НВО”.
Суд також не приймає до уваги в якості належного доказу часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем з повернення авансового платежу заяву про залік зустрічних однорідних вимог №18-7/784 від 31.05.2018 року на суму 109472,45 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Зі змісту ч.1 ст. 74 ГПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 цієї ж статті).
Згідно з ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачено, що питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 цієї ж статті).
Зі змісту ч.3 ст. 86 ГПК України вбачається, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч. 2 ст. 91 ГПК України).
У заяві від 31.05.2018 №18-7/784 про залік зустрічних однорідних вимог відповідач заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 109472,45 грн., посилаючись на те, що ПАТ “Укргазвидобування” має зобов'язання перед ПАТ “Сумське НВО” згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі №5/229-04 з оплати виконаних робіт за договором №1/128 від 17.04.2000.
Проте судом встановлено, що представник позивача заперечував проти факту заліку зустрічних однорідних вимог на загальну суму 109472,45 грн., а до самої заяви від 31.05.2018 №18-7/784 відповідачем не додано жодного письмового доказу в її обґрунтування.
З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2019 відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи акту звірки розрахунків за договором №739/16 від 27.07.2016 за період з 01.01.2016 по 01.01.2019, з якого вбачається, що за даними бухгалтерського обліку ПАТ “Сумське НВО” обліковується кредиторська заборгованість перед ПАТ “Укргазвидобування” в сумі 6880322,44 грн. Різниця складає 109472,45 грн. та дорівнює розміру припиненого ПАТ “Сумське НВО” шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання (заява про залік зустрічних однорідних вимог №18-7/784 від 31.05.2018, яка була подана до суду 31.05.2018).
Суд не приймає її в якості належного доказу, враховуючи вищевикладене та оскільки зазначений акт звірки розрахунків за договором №739/16 від 27.07.2016 за період з 01.01.2016 по 01.01.2019 є бухгалтерським (непервинним) документом, який складено та підписано представником ГПУ “Полтавагазвидобування” АТ “Укргазвидобування”, предметом розгляду даної справи є зобов'язання, які виникли між ПАТ “Сумське НВО” та ПАТ “Укргазвидобування”, яке заперечує проти таки заліку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7674156,00 грн. попередньої оплати за Договором поставки (закупівлі товару за власні кошти) №739/16 від 27.07.2016.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 792996 грн. 12 коп. пені за період з 10.03.2017 по 09.04.2017 та 1790636 грн. 40 коп. штрафу, нарахованих відповідно до умов п. 7.1. Договору, яким передбачено, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки Товару у строки, зазначені у специфікаціях до даного Договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або недопоставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого Товару.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
За загальним правилом, викладеним у ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.
Враховуючи те, що сторони передбачили у Договорі відповідальність у вигляді пені та штрафу, а також те, що судом вище було встановлено факт порушення з боку відповідача зобов'язання зі своєчасної поставки товару, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 792996,12 грн. пені та 1790636,40 грн штрафу є правомірними та обґрунтованими.
У той же час у заяві від 22.12.2020 (вх. №3948к) відповідач просить суд зменшити нараховані позивачем штрафні санкції на 90%, а саме: пеню - до суми 79299,61 грн., штраф - до 179063,64 грн., оскільки саме така сума, на його думку, є обґрунтованим співвідношенням порушеного відповідачем зобов'язання та неустойки, нарахованої за таке порушення.
Обґрунтовуючи своє клопотання, відповідач посилається на те, що станом на сьогоднішній день перебуває у надзвичайно складному фінансовому становищі.
Станом на 17.07.2020 Відділом примусового виконання рішень Управління Забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів накладено арешт на грошові кошти та майно AT “Сумське НВО” на загальну суму 208217784,00 грн., що підтверджується Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Тимофєєвої Тетяни Іванівни від 17.07.2020 ВП № 57084810
Постановою приватного виконавця Корольова М.А. від 12.04.2019 накладено арешт на грошові кошти AT “Сумське НВО” на загальну суму 9727869,85 грн.
Постановою приватного виконавця Мукореза О.Л. від 18.06.2019 накладено арешт на грошові кошти AT “Сумське НВО” в межах суми 4 690 000,00 грн.
Постановою приватного виконавця Пересадько О.Б. від 06.08.2019 накладено арешт на грошові кошти відповідача на загальну суму 644 387,82 грн.
Крім того відповідач наголошує на тому, що станом на 01.11.2020 AT “Сумське НВО” має заборгованість по заробітній платі в сумі 366,9 млн. грн., що підтверджується довідкою № 18-7/969 від 16.11.2020 року.
До того ж AT “Сумське НВО” отримує значні збитки від господарської діяльності: за даними Звіту про фінансові результати за 2017 рік AT “Сумське НВО” отримало чистий збиток на суму 1 116 083 000,00 грн., тоді як у 2016 році збитки складали 869 168 000,00 грн. За даними Звіту про фінансові результати за 2018 рік збиток сягав 2 157 985 000,00 грн., а у 2019 році отримано прибутку лише на суму 178058 000 ,00 грн. за рахунок вивільнення працівників та продажу основних фондів. За даними Звіту про фінансові результати за І Півріччя 2020 року AT “Сумське НВО” знову отримало збиток у сумі 1 211 505 000,00 грн.
Вказана ситуація викликана рядом несприятливих обставин, зокрема, неналежним станом розрахунків з AT “Сумське НВО” контрагентів за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги та суспільно-політичною ситуацією, що склалася у державі в останні роки.
Так, до 2014 року основна частина продукції підприємства (більше 80%), постачалася суб'єктам господарювання-резидентам Російської Федерації. У зв'язку з актами збройної агресії РФ по відношенню до України та прийняттям Верховною Радою України постанови від 27.01.2015 № 129-VIII, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором, Товариство практично припинило постачання продукції власного виробництва до вказаної держави та будь-які господарські відносини з резидентами РФ а, отже, втратило основний ринок збуту продукції. Так, в 2013 році, який передував початку економічної та політичної кризи в Україні, Товариством було вироблено та поставлено товарів на загальну суму 1126,1 млн. грн., тоді як в 2016 році обсяг постачання продукції скоротився до 99,0 млн. грн. Наслідком відповідних обставин стала збитковість господарської діяльності ПАТ “Сумське НВО” починаючи з 2014 року та виникнення значних ускладнень при розрахунках за поточними зобов'язаннями Товариства.
Внаслідок усіх викладених обставин у AT “Сумське НВО” виникла заборгованість перед значною кількістю контрагентів та працівниками підприємства. Відповідач зазначає, що стягнення з AT “Сумське НВО” повної суми заявленої по справі неустойки посилить негативні наслідки та призведе лише до неможливості перерахування відповідної грошової суми на погашення боргів AT “Сумське НВО” перед постачальниками або власними працівниками та подальшого погіршення фінансового стану підприємства.
Враховуючи викладене, AT “Сумське НВО” просить суд прийняти до уваги майновий стан Відповідача при визначенні розміру неустойки по справі.
Крім того відповідач наголошує на тому, що позивачем внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 739/16 від 27.07.2016р. не понесено значних збитків, що підтверджується відсутністю в провадженні суду будь-яких інших справ за позовом АТ “Укргазвидобування” до AT “Сумське НВО” про стягнення понесених збитків внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язань Відповідачем за Договором.
Відповідач також зазначає, що стягнення на користь позивача суми неустойки в повній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.
У зв'язку з чим, AT “Сумське НВО” вважає, що неустойка, яка нарахована за порушення зобов'язань за договором № 739/16 від 27.07.2016 на суму 2583632,53 грн., значною мірою втратила своє призначення саме як вид забезпечення виконання основного зобов'язання.
Стосовно розміру неустойки, обрахованої за порушення зобов'язань з повернення авансового платежу за договором № 739/16 від 27.07.2016р., AT “Сумське НВО” зазначає, що обрахована позивачем пеня у вказаному вище розмірі, становить близько 8 % від своєчасно невиконаного зобов'язання, що не є співмірним з розміром невиконаного своєчасно зобов'язання, в той час як неустойка, як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, з урахуванням фінансового стану обох суб'єктів господарювання (Постанова ВС КГС від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17).
Приймаючи до уваги викладене, AT “Сумське НВО” вважає, що оскільки Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, та враховуючи, фінансовий стан, в якому перебуває відповідач, заявлена до стягнення позивачем неустойка може бути зменшена судом на 90% від заявленої до стягнення, тобто пеня - до суми 79299,61 грн., а штраф - до 179 063,64 грн.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої статті 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.
Застосовуючи цю норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013).
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Тому суд, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно під час застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є оціночними та мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Одночасно в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 ЦК України).
Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Беручи до уваги майновий стан відповідача, а також те, порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу, дослідивши співвідношення розміру неустойки і збитків, враховуючи інтереси сторін, суд вважає за доцільне зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій: пені на 50% та штрафу на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 396498,06 грн. пені та 895318,20 грн. штрафу.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із Законом України “Про судовий збір” та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру штрафних санкцій, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 140196,78 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код 30019775) 7674156 грн. 00 коп. попередньої оплати, 396498,06 грн пені, 895318,20 грн. штрафу, 140196,78 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 28.01.2021.
ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ (підпис) В.В. ЯКОВЕНКО
СУДДЯ (підпис) Є.А. ЖЕРЬОБКІНА
СУДДЯ О.Ю. СОП'ЯНЕНКО