Справа № 304/1411/20 Провадження № 2/304/112/2021
22 січня 2021 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Гевці В.М.,
за участі секретаря судового засідання Ковач М.Ф.,
позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/1411/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей.
Позовні вимоги мотивує тим, що 30 серпня 2016 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Від даного шлюбу у них народилося двоє синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають разом з позивачкою та повністю перебувають на її утриманні і вихованні. Причиною звернення з цією позовною заявою до суду послужило те, що у неї з відповідачем різні характери та погляди на сімейне життя, що призводило до частих непорозумінь та сварок. Сторони спільним сімейним життям не проживають уже протягом року та не ведуть спільного господарства. Питання розірвання шлюбу нею обдумане, а тому просить не надавати їм строк для примирення, оскільки таке вважає неможливим. На даний час відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання малолітніх дітей. У зв'язку з наведеним позивачка звернулася до суду з цим позовом та просить суд шлюб розірвати, а також стягнути аліменти на утримання малолітніх дітей.
Ухвалою суду від 18 листопада 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила такі задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому посилаючись на поданий ним відзив на позовну заяву, в якому свою позицію мотивував наступним. Так, він є інвалідом 3-ї групи і єдиним джерелом його доходу є пенсія по інвалідності, яка становить 2100 грн. щомісяця. Тому, для того щоб хоч якось забезпечити свою нормальну життєдіяльність, він жодним чином не може сплачувати аліменти на дітей у розмірі, зазначеному у позовній заяві, поданій ОСОБА_1 . За вказаних обставин просив стягувати з нього аліменти на утримання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно і до досягнення дітьми повноліття. Крім того у судовому засіданні показав, що позивачка буде використовувати сплачені ним кошти не для утримання малолітніх дітей, а на свої власні потреби. Також показав, що може сплачувати аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі по 700 гривень на кожну дитину щомісяця і до досягнення дітьми повноліття.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, які є належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності, суд дійшов такого висновку.
Так, у судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Також встановлено, що сторони у справі мають двох малолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , якіпроживають разом з матір'ю і перебувають на її утриманні.
За приписами ст. 51 Конституції України, ст. 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Частиною другою статті 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до частини 2 статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з частиною 3 статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Судом з'ясовано, що сторони не підтримують шлюбних стосунків, разом не проживають, шлюб носить формальний характер, тому його збереження неможливе та недоцільне, оскільки буде суперечити інтересам позивачки, у зв'язку з чим суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати.
Що стосується заявленої ОСОБА_1 позовної вимоги про стягнення аліментів на дітей, то суд дійшов такого висновку.
Так, суду не надано доказів того, що відповідач добровільно надає матеріальну допомогу на утримання малолітніх дітей, які потребують таку для їх повного і гармонійного розвитку.
Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Виходячи із змісту статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Надані позивачкою докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки такі містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.
Отже, враховуючи наведені обставини, суд вважає, що відповідач зобов'язаний утримувати своїх малолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд відповідно до статті 182 СК України, враховує:
-стан здоров'я та матеріальне становище дітей;
-стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
-відсутність у матеріалах справи доказів про наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
-відсутність у матеріалах справи доказів про наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
-відсутність у матеріалах справи доказів про витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
-інші обставини, що мають істотне значення.
У цих правовідносинах розмір аліментів необхідно визначити в твердій грошовій сумі, що відповідає приписам ч. 1 ст. 184 СК України.
Що стосується твердження відповідача, що він є інвалідом ІІІ групи і єдиним джерелом його доходу є пенсія по інвалідності, яка становить 2100 грн., а тому він не в змозі платити аліменти на утримання дітей у розмірі, вказаному у позовній заяві, то суд зазначає таке.
У правовідносинах, що склалися, суд керується принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, але враховує також і поданий відповідачем доказ, що підтверджує наявність у нього статусу інваліда третьої групи на підставі загального захворювання. Вказані обставини суд оцінює так.
Відповідно до частини восьмої та дев'ятої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно з п. 26 Положення «Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. N 1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. Однією з причин інвалідності є, зокрема, загальне захворювання.
Відповідно до вказаного Положення особи, яким встановлено ІІІ групу інвалідності не вважаються особами, що втратили працездатність.
Будь-яких інших доказів того, що відповідач позбавлений можливості працювати до суду не подано. Не подано також і доказів втрати працездатності.
Отже, враховуючи те, що відповідач є особою молодого віку, разом із цим не є особою, що втратила працездатність, а третина його пенсії, що становить 700 гривень, у будь-якому разі не забезпечить мінімального задоволення потреб двох малолітніх дітей, то суд відхиляє аргумент відповідача стосовно неможливості працевлаштування з метою забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
Щодо аргументу відповідача про те, що позивачка витрачатиме кошти на свої власні потреби, то суд критично оцінює таке твердження, оскільки відповідачем не доведено таку обставину будь-якими доказами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_2 належить стягувати аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі по 2 000 (дві тисячі) гривень на кожну дитину щомісяця, починаючи з 12 листопада 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.
Крім цього, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України.
З огляду на наведене та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 12, 24, 105, 110, 112, 180-182 СК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити повністю.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30 серпня 2016 року виконкомом Зарічівської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, актовий запис № 4.
Стягнути з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень щомісяця, починаючи з 12 листопада 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, з індексацією суми аліментів відповідно до закону.
Стягнути з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень щомісяця, починаючи з 12 листопада 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, з індексацією суми аліментів відповідно до закону.
Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно з п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 27 січня 2021 року.
Головуюча: Гевці В. М.