Справа № 274/5699/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Большакова Т.Б.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
27 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Батальйону патрульної поліції в с.Чайки, інспектора Батальйону патрульної поліції в с.Чайки управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Трощанського Вадима Володимировича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Батальйону патрульної поліції в с.Чайки, інспектора Батальйону патрульної поліції в с.Чайки управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Трощанського В.В., в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП №731381 від 11.04.2020, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді 425 грн. штрафу.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що законом встановлено вичерпний перелік підстав для перевірки страхового полісу, і оскільки посадовою особою відповідача не оформлялись матеріали про вчинення позивачем ДТП та відсутні докази про вчинення останнім будь-якого адмінправопорушення, яке слугувало підставою для зупинки його транспортного засобу, то у інспектора поліції не було законних підстав для перевірки страхового полісу.
При цьому, скаржник послався на судову практику судів апеляційної інстанції, а також постанову Верховного Суду у справі № 545/3654/16-а.
Крім того, апелянт просив звернути увагу, що відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено технічного засобу за допомогою якого здійснювалася фіксація адміністративного правопорушення, а згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі №524/9716/16-а, у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Також в апеляційній скарзі наявне посилання на постанову Верховного Суду у справі № 357/10134/17 від 23.10.2019, в якій зокрема вказано, що складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адмінправопорушення є неправомірним та незаконним.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11.04.2020 ОСОБА_1 керуючи автомобілем VOLSWAGEN, н.з. НОМЕР_1 , на 19 км автомобільної догори М-06 Київ-Чоп, порушив вимоги пункту 9.8. Правил дорожнього руху України, а саме- при перевірці документів не мав при собі (не пред'явив) полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 г ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що водій повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та пред'являти його для перевірки працівникові поліції. При цьому, керування транспортним засобом можливе лише за наявності полісу і такий може бути предметом перевірки при встановленні права особи на керування транспортним засобом, а відсутність полісу є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
П.2 ч.1 ст.32 Закон України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу, які містять і те, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством,-страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до статті 53 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
За приписами п. 1.1 ПДР України, Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У пункті 1.9 ПДР України закріплено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, у пп. "ґ" п.2.1 ПДР України зазначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) (редакція від 27.03.2019).
П.2.4 "а" ПДР України унормовано, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною 1 статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"),-тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно статті 222 КУпАП унормовано, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, в тому числі і про порушення дорожнього руху, за ст.126 КУпАП.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого зокрема ч.1 ст.126 КУпАП.
Ст.7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У статті 9 КУпАП дано визначення, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При цьому, згідно п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Статтею 251 КУпАП врегульовано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 283 КУпАП, яка визначає зміст постанови про адміністративне правопорушення зазначено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Зазначені вище норми закону, дають підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 11.04.2020 на 19 км автодороги М-06 Київ-Чоп, після зупинки транспортного засобу як водій не пред'явив поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 "ґ" ПДР України.
В той же час, позивач, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі стверджує, що законодавцем визначено чіткий перелік випадків, коли інспектор поліції уповноважений вимагати, а водій зобов'язаний пред'явити страховий поліс. Одним із таких випадків є підстава вважати працівником поліції, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Між тим, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодних доказів причин зупинки автомобіля.
В свою чергу, відповідачем в якості доказу по справі надано матеріали відеозапису на диску DVD-R.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача в тій частині, що матеріали відеозапису не можуть бути належним доказом виключно через те, що про останні не зазначено в постанові про адміністративне правопорушення, та звертає увагу, що зразок бланку постанови про накладення адміністративного стягнення, затверджений Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, не містить графи, в якій наводяться докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою правопорушення.
Подібна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №536/583/17.
Таким чином, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом, в розумінні ст.251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Так, з оглянутих колегією суддів матеріалів відеозйомки вбачаєтьсяє, що позивачем не пред'явлено працівникам поліції страхового полісу. Крім того, на відеозаписі зафіксовано як під час спілкування з інспектором поліції Кучерявий В.І. не заперечував того факту, що у останнього відсутній страховий поліс, при цьому стверджував, що забув вказаний документ вдома.
З метою з'ясування тієї обставини, чи існує страховий поліс на автомобіль VOLSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 взагалі, колегією суддів здійснено пошук такого на офіційному сайті МТСБУ за посиланням https://policy-web.mtsbu.ua, однак за результатами пошуку страхового полісу на транспортний засіб з д.н.з. НОМЕР_1 не знайдено.
Слід зазначити, що позивач який в позовній заяві стверджував, що має поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на транспортний засіб VOLSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , вказаного документу ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.
Стосовно доводів позивача про те, що він не зобов'язаний був пред'являти на вимогу поліцейського страховий поліс, оскільки зупинка транспортного засобу не була зумовлена порушенням правил ПДР, то колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 53 України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України встановлено безпосередній обов'язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі 465/6677/16-а та від 13.03. 2020 у справі №161/11159/16-а.
Таким чином, позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Разом з тим, у разі надання відповідачем доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, останній має спростовувати ці доводи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 грудня 2019 року у справі №1540/4811/18.
Стосовно посилань ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду у справі № 545/3654/16-а, то як вбачається зі змісту останньої позивач у вказаній справі діяв в стані крайньої необхідності, що виключає притягнення особи до адміністративній відповідальності.
Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126, а позивачем ці докази не спростовано.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Також, згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 77, 242, 243, 250, 286, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.