Справа № 240/12874/20
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
26 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Колейчик Володимир Вікторович про визнання протиправною протиправною та скасування постанови,
у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Колейчик Володимир Віктрович, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62411384 від 24.06.2020 про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Колейчик Володимиром Вікторовичем, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Р.В.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно та неправомірно не взяв до уваги під час винесення оскаржуваного рішення, що відповідач протиправно, всупереч чинного законодавства України, прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності у відповідача достовірної інформації про місце проживання та перебування позивача в іншому виконавчому окрузі. Крім того, суд не прийнято до уваги, що відповідачу було достеменно відомо, що позивач отримує пенсію за місце реєстрації та постійного проживання в Ружинському районі Житомирської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що підтверджується витягом про інформацію щодо виконавчого провадження, яке міститься в матеріалах справи та було надано разом з відзивом на позовну заяву.
25.01.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що оскільки до приватного виконавця надійшов виконавчий документ, у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу у м.Києва, то у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, 02.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колейчиком Володимиром Вікторовичем на підставі статтей 87- 91 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, вчинено виконавчий напис №9746 від 28.04.2020 (а.с. 54).
19.05.2020 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» звернулося до приватного виконавця Клименка Р.В. із заявою про примусове виконання рішення (а.с.163, зворот), у якій просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем за № 9746 від 28.04.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_1 , коштів у розмірі 11780 грн; у випадку встановлення доходу боржника, яким є: позивач, звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доха боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62411384, якою відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого напису №9746 виданого 28.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем за № 9746 від 28.04.2020, про звернення стягнення (а.с.66, зворот).
Позивач не погоджуючись з постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Р.В. про відкриття виконавчого провадження від 24.06.2020 ВП №62411384, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у виконавчому документі прийнятому відповідачем до виконання зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва (вул.Василя Тютюнника, 5а ,кв.7, м.Київ, 03150) у приватного виконавця не було підстав для повернення такого документу стягувачу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання, що у свою чергу свідчить про відсутність протиправних дій відповідача при винесені оскаржуваної постанови.
Також суд першої інстанції зазначив, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ані стягувач, ані виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами, а тому приватний виконавець правомірно прийняв до виконання виконавчий документ за місцем проживання або перебування боржника - фізичної особи незалежно від місця реєстрації останнього.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404), примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За приписами п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
При цьому, статтею 4 Закону №1404-VIII встановлені вимоги до виконавчого документу та підстави, за яких виконавчий документ повертається стягувачу.
Як встановлено ч. 2 ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Отже, виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом № 1404 випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконавчим округом відповідача у справі є саме місто Київ.
Тобто, приватний виконавець Клименко Р.В. має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах саме м. Києва, що є можливим у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника-фізичної особи та місцезнаходження боржника-юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно з ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Стаття 24 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондується із ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Зокрема, у розумінні ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до ст.6 Закону, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
З метою ідентифікації особи в Україні ведеться Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, який використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Так, з матеріалів справи встановлено, що таке місце проживання позивача у справі визначено його реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, спірну постанову про відкриття виконавчого провадження було прийнято приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Р.В. за заявою стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», в якій фактичним місцем проживання боржника зазначено: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
ОСОБА_1 з 23.07.1997 зареєстрований та фактично проживає за адресою: Житомирська область, Ружинський район, с.Йосипівка, що територіально відноситься до Житомирської області та підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 . (а.с.4).
Крім того, ця інформація підтверджується і договором про надання кредиту №616999 від 09.02.2019, у відповідності до якого місце проживання позивача АДРЕСА_1 .
Тобто, інформації щодо проживання особи за адресою АДРЕСА_3 , матеріали справи не містять, місце проживання у виконавчому написі зазначено Житомирська область.
Однак, як було встановлено у ході розгляду даної справи, виконавчим округом відповідача є м. Київ.
Відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів, що у боржника (позивача) станом на час відкриття виконавчого провадження місце проживання, перебування, роботи було м. Київ або на території м. Києва знаходилось майно боржника.
Доводи відповідача про те, що так як до приватного виконавця надійшов виконавчий документ, у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу у м.Києва, то у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, колегія суддів відхиляє, оскільки місце проживання особи визначає не стягувач, а сама особа шляхом проведення відповідної реєстрації. Дана інформація міститься лише у виконавчому написі, матеріалів, які б підтвердили інше місце проживання справа не містить.
Крім того, виконавчий напис, також містить інформацію щодо місця реєстрації позивача.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що приватний виконавець правомірно прийняв до виконання виконавчий документ за місцем проживання - фізичної особи незалежно від місця реєстрації останнього.
Отже, на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Р.В. володів достовірною інформацією про місце проживання боржника за поза межами м. Києва. Оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, у нього не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №9746 від 28.04.2020, що свідчить про протиправність спірної постанови.
В ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено вичерпний перелік місць виконання виконавчих документів, зокрема, за місцем проживання боржника. Статтями 3,6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що місце проживання має бути зареєстровано, яке в даній справі підтверджується паспортом ОСОБА_2 (а.с.4), виконавчим написом від 28.04.2020. (а.с.54).
Застосування в даних правовідносинах поняття "місце проживання" без зв'язку з вимогами щодо реєстрації однозначно буде порушенням прав позивача передбачених Законом України "Про виконавче провадження" щодо місця виконання, так як діючим законодавством не передбачено обов'язку учасників на стадії відкриття виконавчого провадження підтверджувати фактичне місце проживання боржника. Вказане призводить до випадків відкриття виконавчого провадження за адресою, де боржник не проживає та не має житла, що має місце у даній справі.
Позивач виконав свій обов'язок щодо реєстрації місця проживання, чим підтвердив проживання в Житомирській області.
Ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" не містить такої підстави, як відкриття виконавчого провадження за фактичним місцем проживання, а приватний виконавець мав діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та Законами України і застосувати п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", так як позивач не проживає на території на яку поширюється компетенція приватного виконавця.
Відкриття виконавчого провадження не за місцем зареєстрованого проживання боржника є обмеженням у реалізації позивачем своїх прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Отже, виходячи з наведеного, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи повинно вважатися місцем проживання для цілей визначення місця виконання рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права, а тому, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 цієї статті передбачено обов'язок суду апеляційної чи касаційної інстанції, у випадку зміни судового рішення або ухвалення нового, змінити розподіл судових витрат.
Згідно зі ст. 87 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на матеріали справи, за подання адміністративного позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду заявником сплачено судовий збір в розмірі 1261,20 грн.
Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги, то на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати, що сплачені за подання позову та апеляційної скарги.
Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід звернути увагу на наступне.
В силу до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги в суді першої інстанції до матеріалів адміністративного позову, надано договір про надання правової допомоги від 24.07.2020, акт виконаних робіт від 28.07.2020, квитанція до прибуткового касового ордера №7 від 28.07.2020 на суму 3000 грн., попередній розрахунок витраченого часу, обсягу і вартості наданої правничої допомоги, що підлягає сплаті, в якому міститься опис послуг, які складаються з консультації з правових питань - 400 грн. (1 год.), складання позовної заяви - 2400 грн.(3 год.), підтоговка додатків до позову для відправки сулу - 200 грн.(1 год).
Винагорода за вказані послуги була визначена в розмірі 3000 грн.
До апеляційної скарги на підтвердження понесених витрат, позивачем додано квитанцію до прибуткового касового ордера №7 від 27.10.2020, акт виконаних робіт від 23.10.2020, в якому міститься опис послуг, які складаються з надання консультації з питань оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2020; складання апеляційної скарги; підготовка для відправки до суду усіх перелічених вище документів.
Винагорода за вказані послуги була визначена в розмірі 3000 грн.
Таким чином, за вказану допомогу позивачем було сплачено кошти в сумі 6000 грн.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Відповідач з розміром таких витрат не погодився, у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу вказав на їх не співмірність, витрати позивачем є завищені, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні вказаної вимоги позивача.
Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Надання ОСОБА_1 консультацій з правових питань вартістю 400 грн. не належать до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому не підлягає відшкодуванню.
Також щодо зазначених в попередньому рахунку витраченого часу обсягу і вартості наданої правничої допомоги, що підлягає сплаті, а саме: складання позовної заяви про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 24.06.2020 №62411384 - 3 год., то суд апеляційної інстанції вважає, що ці витрати зазначені позивачем в розмірі 2400 грн. є перевищеними та такими, що не відповідають співмірності.
Водночас, надану позивачу правову допомогу з підготовки додатків до позову для відправки до суду слід віднести до обсягу наданої правової допомоги із складання позовної заяви.
Колегія суддів також враховує, що позивач, в порушення частини 4 статті 134 КАС, до суду апеляційної інстанції не надав детальний опис робіт (наданих послуг) із зазначенням часу на відповідні види робіт, виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.
Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої та апеляційної інстанції в загальній сумі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 24.06.2020 про відкриття виконавчого провадження № 62411384.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні) та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
В решті вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.