Справа № 560/2560/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
27 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач 22.05.2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.04.2019 по 31.01.2020;
- зобов'язати Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме 31.01.2020, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.09.2020 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.04.2019 по 31.01.2020.
Зобов'язано Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме 31.01.2020, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Крім того, військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що ухвала суду про відкриття апеляційного провадження не відповідає вимогам ст. 171 КАС України в частині вимог до змісту ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, відповідача не було повідомлено про розгляд справи. Також вказано про порушення судом строку розгляду даної справи. Крім того, судом першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду.
В той же час, в апеляційній скарзі відповідач наводить підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.
Також зазначено, що до даних правовідносин не застосовуються положення ст. 117 КЗпП України, а тому не було обґрунтованих підстав для задоволення позову. При цьому підлягає застосуванню принцип справедливості та співмірності при розгляді даної справи.
Разом з цим, відповідачем вказано, що оскільки середнє грошове забезпечення за невчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, тому не є виплатою у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а відтак вимога позивача про виплату щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не підлягає задоволенню.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 справу призначено до апеляційного розгляду на 13.01.2021 в порядку письмового провадження.
У зв'язку із перебуванням члена колегії у відпустці розгляд справи перенесено на 27.01.2021 в порядку письмового провадження.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обгрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
08.06.2015 ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій.
Наказом начальника Західного регіонального командування від 10.04.2019 за № 143-ос по особовому складі старшого прапорщика ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу по Західному регіональному управлінні (І категорія) .
Вважаючи що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 звернувся до нього із письмовою заявою про виплату такої грошової компенсації. У зв'язку із відмовою відповідача у виплаті вказаної компенсації позивач звертався до суду із відповідним позовом.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №560/3490/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.04.2019 та зобов'язано Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.04.2019.
На підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №560/3490/19 31.01.2020 грошові кошти, як компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, в сумі 29 056,41 грн. перераховані позивачу.
22.04.2020 відповідачу було направлено вимогу щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2019 по 31.01.2020.
Листом від 04.05.2020 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Вважаючи вказану відмову протиправною позивач оскаржив її до суду.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Пунктом 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII вказано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 цього ж Закону, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно матеріалів справи, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 , мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що встановлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №560/3490/19.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.04.2019 по 31.01.2020.
Разом з тим у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, згідно з висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Вказані висновки Верховного Суду України правомірно були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Як зазначалось вище, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.04.2019 по 31.01.2020. Разом з цим, остаточний розрахунок з позивачем, а саме щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на час розгляду даної справи проведено не було.
Отже судом першої інстанції вірно вказано, що за період із 10.04.2019 по день фактичного розрахунку відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 10.04.2019 по 31.01.2020 до дня фактичного розрахунку.
Згідно п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Стосовно доводів апелянта про те, що до даних правовідносин не застосовуються положення ст. 117 КЗпП України, а тому не було обґрунтованих підстав для задоволення позову слід вказати наступне.
Вказані посилання апелянта про непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України апеляційний суд відхиляє, оскільки за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
При цьому, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
Відносно того, що ухвала суду про відкриття апеляційного провадження не відповідає вимогам ст. 171 КАС України в частині вимог щодо змісту ухвали про відкриття провадження у справі колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі скаржником не вказано яке саме порушення допущено судом першої інстанції у змісті вказаної ухвали та не вказано якому саме пункту статті 171 КАС України вказана ухвала не відповідає.
Згідно ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.06.2020, судом встановлено відсутність підстав для залишення позову без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, при цьому встановлено відповідність позовної заяви вимогам ст. 160, 161, 172 КАС України, а тому вказана ухвала суду відповідає вимогам ст. 171 КАС України.
Щодо того, що відповідача не було повідомлено про розгляд справи колегія суддів зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції від 09.06.2020 вказано про те, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного провадження.
Частиною 5 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження та за відсутності підстав для виклику сторін суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Стосовно доводів відповідача про порушення судом першої інстанції місячного строку розгляду даної справи слід вказати таке.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 відкрито провадження у даній справі.
Проте, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-IX.
Згідно з п.2 ч.2 резолютивної частини даного Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, строки розгляду адміністративної справи були продовжені на строк дії такого карантину, а тому вказані твердження відповідача є безпідставними.
Щодо доводів скаржника про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем трьохмісячного строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи, компенсація за невикористану додаткову відпустку позивачу виплачена 31.01.2020, що підтверджується випискою АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 06.04.2020.
Трьохмісячний термін для звернення до суду з даним позовом закінчувався 31.03.2020.
Проте, як зазначалось вище, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, строки звернення до адміністративного суду продовжено на строк дії такого карантину.
Відтак, строк звернення до суду з даним позовом позивачем не порушено, а тому колегія суддів не вбачає підстав для залишення позову без розгляду, а доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Стосовно твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що вказана обставина не є підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.