Справа № 620/3095/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
26 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Закревська І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 354 днів затримки повного розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків. Зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпПУ.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 354 днів затримки повного розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апелянт вказує, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із копію апеляційної скарги відповідача було надіслано на адресу позивача, однак конверт із зазначеним вкладенням було повернуто до суду з відміткою «за закінченням зберігання».
У зв'язку із неврученням позивачу даної кореспонденції апеляційним судом було повторно направлено його на адресу позивача, однак станом на 26 січня 2020 року відправлення знову не вручено під час доставки: інші причини.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2019 №167 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.07.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 у справі №620/734/20, яке набрало законної сили 25.09.2020 на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2020 про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії -задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019.
Відповідно до зазначеного рішення Чернігівського окружного адміністративного суду 24.06.2020 року позивачу виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 41 209,35 грн., що підтверджується банківською випискою АТ КБ “Приватбанк” про зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 від 24.06.2020.
Отже, рішення суду було виконано відповідачем добровільно до набрання судовим рішенням законної сили.
Розмір та виплата вищевказаних сум, на виконання рішення суду, не оскаржується у даній справі, не заперечується позивачем та підтверджується виписками по картці позивача.
Позивач, вважаючи що він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз вищенаведених норм вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, а також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку в судовому порядку не тягне за собою обов'язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначене свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за днів в розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судове рішення складено 26.01.2021 р.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 р. - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Прийняти нову постанову, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів:О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель