Справа № 640/21718/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
27 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Грибан І.О.,
суддів: Ключковича В.Ю.,
Парінова А.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в якому просила суд:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стельмах Олесі Олександрівни щодо стягнення виконавчого збору з позивача, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь стягувача Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві, код ЄДРПОУ 34967593, на підставі винесеної нею, головним державним виконавцем Стельмах О.О., постанови про стягнення виконавчого збору від 14.05.2019 у розмірі 109 815,32 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стельмах Олесі Олександрівни від 14.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 109 815,32 грн. з позивача, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь стягувача Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві, код ЄДРПОУ 34967593.
Позов мотивовано тим, що оскаржувана постанова була прийнята державним виконавцем з порушенням положень Конституції України та Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягнення виконавчого збору відбулось без здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій вказуючи на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій результатом яких є фактичне виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, яка фактично стягнута з боржника органами державної виконавчої служби.
З огляду на зазначене, позивач вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з'ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників не забезпечили та причини їх неявки суду не повідомили.
За наведених обставин, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів ухвали здійснити апеляційний розгляд даної справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження №52479942 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 16.06.2016 у справі №755/16588/17 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 боргу за договором про надання споживчого кредиту №11066181000 від 27.06.2006 у розмірі 1098153,20 грн. на користь стягувача ПАТ «УкрСиббанк».
Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стельмах О.О. відкрито виконавче провадження від 04.10.2016 ВП № 52479942.
08.05.2019 на адресу відповідача надійшла заява ПАТ «УкрСиббанк» про повернення виконавчого документа стягувачу.
14.05.2019 відповідачем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувача - Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві виконавчого збору у розмірі 109 815,32 грн. та 15.05.2019 повернув виконавчий документ стягувачу.
Обґрунтовуючи безпідставність та протиправність постанови про стягнення виконавчого збору Позивач у позовній заяві вказувала на те, що відповідачем постанова про відкриття виконавчого провадження на її адресу не направлялася, строк на добровільне виконання рішення суду не надавався та будь-які дії з примусового виконання рішення суду державним виконавцем не вчинялися.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з положень та приписів Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ в редакції, що діяла після 28.08.2018, зокрема пункту 1 частини першої статті 37 Закону, згідно якої підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу. Також, суд зазначав, що відповідно до ч.2 ст.27 Закону виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню, а не від суми фактичного стягнення, як це було встановлено редакцією цієї правової норми до 28.08.2018.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження; оскаржувана постанова прийнята правомірно, а позовні вимоги задоволенню не підлягають .
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
З аналізу наведених норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Як убачається з матеріалів справи, примусового виконання виконавчого документа у межах виконавчого провадження №52479942 фактично не відбулось, будь-які кошти з позивачки стягнуті не були.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, згідно з якими виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Отже, положення статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність Позивача, як боржника у виконавчому провадженні, у порівнянні з нормами статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» погіршили становище Позивачки, як боржника у виконавчому провадженні, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим документом , виданим на виконання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 у справі №755/16588/17, колегія суддів вважає, що у державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стельмах Олесі Олександрівни були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 109 815,32 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року по справі №520/11908/18, від 14 травня 2020 року по справі №640/685/19 та від 29 липня 2020 року по справі №1340/5050/18.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов логічного та обґрунтованого висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими і мають бути задоволені.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір по суті, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом у розмірі 1536,80 грн., а також витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 2305,20 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 132, 139, 242-243, 272, 287, 308, 311-313, 317, 321-322, 328-329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стельмах Олесі Олександрівни про стягнення виконавчого збору у розмірі від 14 травня 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження № 52479942.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ЄДРПОУ 34967593, місцезнаходження: вул. Саксаганського 110, м. Київ, 01032) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов