Справа № 640/20848/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
26 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Земляної Г.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, в якому просить:
1.1) визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо обчислення та виплати з 01 березня 2018 року ОСОБА_1 грошового забезпечення на підставі визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
1.2) зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 березня 2018 року і по день звільнення з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
2.1) визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо обчислення та виплаті ОСОБА_1 при звільнені одноразової грошової допомоги у розмірі 352 147,50 грн. без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
2.2) зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу з урахування грошового забезпечення, розрахованим відповідно до розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
3.1) визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невидачі ОСОБА_1 у натуральному вигляді предметів польової форми одягу, а також визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо неповної компенсації вартості речового майна за період 2000-2020 роки;
3.2) зобов'язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, включно з польовою формою одягу, що належало до видачі протягом 2000-2020, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 01 січня 2020 року;
4) стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03 серпня 2020 року по день набрання законної сили остаточним рішенням суду у цій справі виходячи з розміру 965,90 грн. в день із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ № 44.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року позовну заяву повернуто на підставі п. 6 ч. 4 статті 169 КАС України у зв'язку з тим, що позивачем було порушено правила об'єднання позовних вимог.
Повернення позовної заяви суд першої інстанції обґрунтував тим, що в ній об'єднано чотири позовні вимоги із різними, на думку суду, підставами виникнення, у зв'язку чим суд позбавлений можливості застосувати ч. 1 статті 172 КАС України.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні.
Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.
Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом ч.1 статті 160 КАС вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування позивач викладає у позовній заяві.
Згідно ч.1 статті 21, ч.1, п.3 ч.2 статті 172 КАС позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що норми КАС передбачають можливість подання позовної заяви та її розгляду в одному провадженні лише у тому випадку, якщо заявлені вимоги пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно п.6 ч.4 статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частинами 6, 7 статті 172 КАС передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Про об'єднання справ в одне провадження або роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказував на те, що позивачем заявлено фактично чотири групи позовних вимог, кожна з яких обґрунтовується різними фактичними та юридичними підставами, а тому повинна досліджуватись судом окремо в розрізі наявності підстав та дотримання процедур їх прийняття.
У зв'язку із цим, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем фактично заявлено декілька окремих позовів, що не пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, що, в свою чергу, ускладнить їх розгляд в одному провадженні.
Наведені висновки суду фактично зводяться до підстав для роз'єднання позовних вимог в окремі провадження відповідно до ч.6 статті 172 КАС. У свою чергу, наявність підстав для застосування положень статті 172 КАС унеможливлює повернення позовної заяви за п.6 ч.4 статті 169 КАС, оскільки наведена норма містить відповідне виключення.
Колегією суддів враховується, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не встановив об'єднання позивачем позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Таким чином, неправильним є висновок суду про повернення позовної заяви відповідно до п.6 ч.4 статті 169 КАС, оскільки наведені в оскаржуваному рішенні мотиви свідчать про можливість застосування положень ч.6 статті 172 КАС, якою передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Отже, не вирішуючи питання наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції наголошує, що підстави для повернення позову у зв'язку із порушенням правил об'єднання позовних вимог у даному випадку були відсутні, оскільки суд мав можливість застосувати положення ч.6 статті 172 КАС та роз'єднати позовні вимоги, виділивши їх в самостійні провадження.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що, як зазначено в позовній заяві, позивач проходив військову службу тільки в СБУ, звільнявся з СБУ (у зв'язку з чим сформував похідні позовні вимоги) і в обґрунтування своїх вимог долучив докази (документи), отримані тільки з СБУ. Проте, суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам. Отже, всі позовні вимоги є нерозривно пов'язаними між собою фактом проходження та звільнення позивача з однієї установи - Службою безпеки України, яка, на його думку, не виконала перед ним своїх встановлених законодавством обов'язків.
З наведеного вбачається, що позивач має правові та фактичні підстави об'єднувати свої позовні вимоги в одній позовній заяві.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (КіДіс у.Сгоаїїа).
На думку ЄСПЛ, було б немислимо, щоб стаття 6 Конвенції містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій і не захищала би в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися цими гарантіями - доступу до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються смислу, якщо немає прямого судового розгляду (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року).
Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року).
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про повернення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ч.1 статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 320, 321, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 26 січня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев