Постанова від 26.01.2021 по справі 826/15692/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/15692/18 Суддя першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т.,

при секретарі - Василенко Ю.А.,

за участю:

позивача: - ОСОБА_1 ,

представник відповідачів: - Кухаревської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в м. Києві, Подільського районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві, Подільського районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.11.2018 року, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в м. Києві № 39 о/с від 23.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.п. "г" п.64 Положення про проходження служби №114 «через скорочення штатів» з посади начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві;

- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві з дня незаконного звільнення з 27.08.2018 року;

- визнати нікчемним Акт від 25.06.2018 «Про відмову в ознайомленні з попередженням» затверджений заступником Голови ліквідаційної комісії Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві Н.В. Зіненко;

- стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення, з 27.08.2018 року по винесення судом рішення про поновлення на роботі з урахуванням коефіцієнту коригування заробітної плати (К=2.81) згідно п.10 Порядку №100 затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р., ст.27 ЗУ «Про оплату праці»,ч.2 ст.235 КЗпП України, правової позиції Верховного Суду України у справі №6-203цс14 від 21.01.2015 р., та Постанови КМУ від 11.11.2015р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та правової позиції ВСУ від 24.06.2009 р.;

- стягнути Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, з дня звільнення - з 27.08.2018 року по день фактичного розрахунку згідно ст.116, 117 КЗпП України;

- стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 17.01.2017 року по 20.02.2017 року за 25 робочих, з урахуванням індексу інфляції К= 1,1535 в зв'язку з порушенням термінів її виплати у сумі: 6 752 грн. 88 коп. ( 5854, 25 грн.* 1,1535 = 6752,88);

- стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 113 робочих днів у сумі 26 461 грн. 21 коп. (113*234,17= 26461,21);

- стягнути з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 55 діб невикористаних ним щорічних чергових відпусток за 2011, 2012 роки з урахуванням індексу інфляції (К=2,37) в зв'язку з затримкою термінів її виплати в сумі: 22 184 грн. 26 кой. (9360,45 гри. *2.37=22 184 грн. 26 коп.) та не здійсненням зазначеного розрахунку в день звільнення позивача - 27.08.2018 р.;

- стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 60 діб невикористаних ним щорічних чергових відпусток за 2016, 2017 роки в сумі 10 225 грн. 80 коп., оскільки в день звільнення позивача - 27.08.2018 року зазначений розрахунок здійснено не було;

- визнати розрахунок невикористаної частини щорічної відпустки за 2018 рік зазначений у наказі ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року у кількості 17 діб невірним та зобов'язати ГУМВС України в м. Києві перерахувати кількість днів відпустки за 2018 рік за період з 06.11.2017 р. по 28.08.2018 р.;

- визнати протиправними дії Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві, що виразились у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» та відмові надати Позивачу відпустку згідно п.56 Положення №114 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р.;

- зобов'язати Подільське РУ ГУМВС України в м. Києві розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» відповідно до п.56 Положення №114 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р.;

- зобов'язати Подільське РУ ГУМВС України в м. Києві надати ОСОБА_1 чергову щорічну відпустку за 2018 рік на підставі п. 56. Положення №414 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р. згідно його заяви від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» та видати відповідний наказ (тривалістю 25 діб згідно наданого розрахунку);

- стягнути з ГУМВС України в м. Києві моральну шкоду заподіяну ОСОБА_1 систематичними незаконними звільненням з органів внутрішніх справ «через скорочення штатів» (втретє) наказом ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року - у розмірі 50 000 грн.;

- стягнути з ГУМВС України в м. Києві та МВС України на користь ОСОБА_1 різницю заробітної плати за час виконання нижче оплачуваної роботи в зв'язку з визнанням постановами Окружного адміністративного суду м. Києва, які набрали законної сили від 22.07.2015 року №826/8018/15 та від 28.04.2015 року №826/5723/15 переведення позивача на нижче оплачувану роботу (посаду) незаконним з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 440 грн. 83 коп. (9868,45*1,362 = 13440,83);

- зобов'язати МВС України та ГУМВС України в м. Києві поновити строк присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року, про що видати відповідний наказ;

- визнати протиправною бездіяльність ГУМВС України в м. Києві, щодо розгляду поданих ОСОБА_1 рапортів від 06.02.2017 року від 04.07.2018 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №114 відповідно до п. 34 Положення №114» та не присвоєнні ОСОБА_1 чергового спеціального звання «капітан міліції»;

- зобов'язати ГУМВС України в м. Києві та МВС України, розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт від 06.02.2017 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №114» та рапорт від 04.07.2018 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №» 114» та видати відповідний наказ;

- зобов'язати ГУМВС України в м. Києві та МВС України підготувати подання про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року відповідно до п.34 Положення про проходження служби затвердженого Г1КМУ №114 від 29.07.1991 р.;

- зобов'язати ГУМВС України в м. Києві та МВС України видати відповідний наказ про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року відповідно до п.34 Положення про проходження служби затвердженого ПКМУ №114 від 29.07.1991 р.;

- визнати протиправною бездіяльність ГУМВС України в м. Києві, що виразилась у залишенні без розгляду рапорту ОСОБА_1 зареєстрованого в ГУМВС України в м. Києві за вх. №М-1647-ОП від 05.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого ПКМУ від 29.07.1991 року №» 114 у зв'язку з виявленим бажанням проходити службу в органах національної поліції;

- зобов'язати ГУМВС України в м. Києві розглянути рапорт ОСОБА_1 зареєстрований в ГУМВС України в м. Києві за вх. № М-1647-ОП від 05.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого ПКМУ від 29.07.1991 р. №114, у зв'язку з переходом на роботу (службу) в інші міністерства, цоов (установи, організації) в зв'язку з виявленням бажання проходити службу в Національній поліції у визначений Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII строк;

- зобов'язати ГУМВС України в м. Києві видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого ПКМУ від 29.07.1991 р. №» 114 у зв'язку з переходом на службу до національної поліції на запропоновану ГУ НП України в м. Києві рівнозначну вакантну посаду, на яку він дасть згоду;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП України в м. Києві, що виразилась у залишенні без розгляду відповідно до п. 9 Розділу ХІ Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 540-VIII рапорту ОСОБА_1 зареєстрованого в ГУМВС України в м. Києві за вх. №М-1647-ОП від 05.11.2015 р. «Про виявлене бажання продовжити службу в Національній поліції» адресований начальнику ГУМВС України в м. Києві Терещуку О.Д. та заяви ОСОБА_1 від 07.11.2015р. «Про прийом на службу до Національної поліції» адресований т.в.о. начальника ГУ НП в м. Києві Терещуку О.Д. в яких ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції та не запропонуванні ОСОБА_1 , рівнозначних посад, що заміщуються поліцейськими;

- зобов'язати ГУ НП України в м. Києві розглянути рапорт ОСОБА_1 «про виявлене бажання продовжити службу в Національній поліції» зареєстрований в ГУМВС України в м. Києві за вх. № М-1647-ОП від 05.11.2015 року адресований начальнику ГУМВС України в м. Києві Терещуку О.Д. та заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 р. «про прийом на службу до Національної поліції» адресовану т.в.о. начальника ГУ НП в м. Києві Терещуку О.Д. відповідно до вимог п. 9 Розділу ХІ Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 540-VIII, запропонувати вакантні рівнозначні посади в штаті ГУ НП України в м. Києві, що заміщуються поліцейськими та прийняти відповідний наказ про призначення ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до п. 9 Розділу XI Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №540-VIII, як прибулого переходом з органів внутрішніх справ працівника;

- стягнути з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві компенсацію за недораховані невикористані 5 діб щорічної відпустки за 2011 рік (в зв'язку з помилкою в розрахунках) з урахуванням індексу інфляції (К=2,37) в зв'язку з затримкою термінів її виплати в сумі 2 016 грн. 75 коп. (850,95*2,37= 2016,75);

- стягнути з ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку виплати суми заборгованості - фінансової різниці за 7 - 8 семестр навчання в НАВС, що виникла у ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 року по день здійснення розрахунку з позивачем 14.09.2018 року, з урахуванням індексу інфляції і 3% річних у розмірі 2916 грн. 64 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання нікчемним Акта від 25.06.2018 року «Про відмову в ознайомленні з попередженням», затверджений заступником Голови ліквідаційної комісії Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві Н.В.Зіненко - закрито.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про: зобов'язання ГУМВС України в м. Києві поновити строк присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року, про що видати відповідний наказ; стягнення з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану ним щорічну чергову відпустку за 2011, 2012 роки; про стягнення з ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 різницю заробітної плати за час виконання нижче оплачуваної роботи - закрито.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - скасовано, справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року частково, щодо відмови у задоволенні позовних вимог № 1-6, 8-27 і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

18 січня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 1791, від представника Головного управління МВС України в м. Києві, Подільського районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві до суду апеляційної інстанції надійшов відзив, відповідно до змісту якого відповідачі повністю заперечують проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважають її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

25 січня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 2976 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає доводи, наведені представником відповідачів, необґрунтованими, просить вважати відзив неподаним у строк, встановлений судом та не приймати його до уваги.

26 січня 2021 року, відповідно до штампів вхідної кореспонденції суду Вх.№ 3122, 3124, 3125 ОСОБА_1 подано до суду клопотання про відтворення звукозапису судового засідання від 05.02.2019 року в ОАС м. Києва, заяву про долучення доказів до матеріалів справи (у кращій якості), додаткові пояснення по суті справи до апеляційної скарги на рішення ОАС м. Києва від 27.10.2018 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у період роботи ОСОБА_1 з моменту поновлення на роботі в судовому порядку, а саме з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року заробітна плата не виплачувалась, відповідачем жодних належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного не надано, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь позивача заборгованості по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 114 робочих днів у сумі 26 695 грн. 38 коп. (114*234,17= 26 695, 38 грн.) є обґрунтованою та підлягає задоволенню, разом з тим, на переконання суду, приписи чинного законодавства жодним чином не вказують на наявність обов'язку відповідного органу МВС України чи новоствореного органу Національної поліції прийняти на службу до поліції працівника міліції саме шляхом видання наказу про його призначення за згодою такого працівника, жодних обставин, які б свідчили про те, що керівництво позивача проявило ініціативу та запропонувало ОСОБА_1 конкретну посаду у новоствореному органі Національної поліції, у зв'язку із чим у позивача виникли б підстави писати рапорт про звільнення за пунктом 64 «з» Положення № 114, судом не встановлено, у зв'язку з чим вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, як і інші похідні вимоги, крім того, щодо частини позовних вимог судом було закрито провадження у справі у зв'язку з тим, що відносно таких позовних вимог судом вже приймалось рішення у справі № 826/3968/17.

Колегія суддів, враховуючи приписи ч.1 ст..308 КАС України, висновки Верховного Суду у справах за участю позивача, вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 06.11.2015 року ОСОБА_1 виявивши бажання проходити службу в органах Національної поліції подав рапорт вх. № М-1647-ОП про прийняття (переведення) його до Національної поліції (а.с. 50 т. 1).

Одночасно, позивач подав заяву від 07.11.2016 року до т.в.о. начальника ГУ НПУ в м. Києві про прийняття на службу до поліції вх. № М-236 від 11.11.2015 року (а.с. 54 т. 1).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06.11.2015 року № 1009 о/с «Щодо особового складу» ОСОБА_1 звільнено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року № 826/26753/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1009 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо не запропонування ОСОБА_1 інших посад та не встановлення можливості подальшого використання на службі;

- поновлено позивача на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 37 347,00 грн.;

- стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 497,96 грн.;

- зобов'язано Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»;

- допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;

- в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року № 826/26753/15 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково:

- постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій, що виразилися у фальсифікації інформації викладеної у службовій характеристиці, розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, зобов'язання начальника ГУ МВС України, МВС України та ГУНП в м. Києві письмово спростувати відомості, поширені у службовій характеристиці, та внесення змін до неї - скасовано, провадження в цій частині - закрито;

- абзац 5 та 6 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року - скасовано та викладено в наступній редакції:

«стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 70251 грн. ;

стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 936 грн. 68 коп.»;

- абзац 10 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року щодо стягнення судового збору з позивача - виключено;

стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 7000 грн.;

в решті - постанову залишено без змін.

На виконання постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2017 року № 826/26753/15 та Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року № 826/26753/15 Головним управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві 01 лютого 2017 року прийнято наказ №4 о/с, яким поновлено ОСОБА_1 (М-174195) на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління, із 06.11.2015 року, виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві від 20.02.2017 року №7 о/с звільнено із 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-174195), начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління.

Позивач не погоджуючись із наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві від 20.02.2017 року №7 о/с та з бездіяльністю щодо виконання постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2017 р. № 826/26753/15 та Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 р. № 826/26753/15 звернувся до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 року закрито провадження у справі №826/3968/17 в частині позовних вимог щодо:

- стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням з дня звільнення, тобто з 06 листопада 2015 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі;

- зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06 листопада 2015 року шляхом видачі відповідного наказу, введення відповідної посади до штатного розпису Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 року у справі № 826/3968/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві від 20 лютого 2017 року №7 о/с;

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням з 20 лютого 2017 року по 13 березня 2018 року в сумі 62 289, 22 грн.;

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму заборгованості - фінансової різниці за 7, 8 семестр навчання, що виникла у останнього перед Національною академією внутрішніх справ внаслідок незаконного звільнення наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №1009 о/с від 06 листопада 2015 року у розмірі 6 548,00 грн.;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 р. скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог.

Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року - без змін.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 23.06.2018 року № 24 о/с «Щодо особового складу» скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 року № 7 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення ОСОБА_1 (а.с. 61 т. 1).

Водночас, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 23.08.2018 року № 39 о/с «Щодо особового складу» позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з п.п. «г» (через скорочення штатів) п. 64 з 27.08.2018 року. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено: акт про відмову від підпису попередження ОСОБА_1 від 25.06.2018 року, наказ МВС України від 06.11.2015 р. № 1388 «Про організаційно-штатні питання» та лист МВС України від 31.05.2018 р. №7447/05/22-2018 «Про проблемні питання проходження служби колишніми працівниками міліції, поновленими судами на службі в ОВС». (а.с. 62 т. 1).

Вважаючи вищевказаний наказ та дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, доводам апелянта та висновкам Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються Кодексом Законів про Працю України, Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), Законом України від 20 грудня 1990 року N 565-XII «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), Порядком проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення 114) тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року N 565-XII «Про міліцію», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням N 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "г" Положення N 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду даної справи Закон України від 20 грудня 1990 року N 565-XII «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року N 580-VIII «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за N 141 - 142, набрав чинності 07 листопада 2015 року. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом, встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві.

Сторонами не заперечується той факт, що звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

У той же час за змістом пункту 64 "г" Положення N 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Висновки суду першої інстанції щодо непоширення на спірні правовідносини норм КЗпП України та п. 64 «г» Положення № 114 суперечать правовій позиції та практиці застосування цих норм Верховним Судом України, зокрема висловленій у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі N 21-319а13, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року, справа N 820/11570/15.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України колегія суддів приходить до висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 05 листопада 2015 року було виявлено бажання продовжити службу в поліції, на підставі п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.50 т.1).

Відповідно до заяви від 11 листопада 2015 року на імя т.в.о. начальника Головного управління Нацполіції в м. Києві, ОСОБА_1 просив прийняти останнього на службу до поліції та призначити на посаду начальника сектора боротьби зі злочинами пов'язаними із торгівлею людьми Управління поліції в Подільському районі ГУНП в м. Києві.

Згідно наявної в матеріалах справи відповіді на вищевказану заяву позивача повідомлено, що оскільки Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 року № 1009 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно п.п. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення 114, позитивного рішення щодо прийому позивача на службу до поліції прийнято не було (а.с. 55 т.1).

Втім, як зазначалось вище, на виконання рішення суду у справі № 826/26753/15, ОСОБА_1 наказом ГУ МВС в м. Києві від 01.02.2017 року поновлено на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління з 06.11.2015 року та, згідно витягу з наказу № 18 о/с від 24.04.2017 року скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 року № 1009 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 .

Отже, відповідно до матеріалів справи, підстави, що слугували основою для відмови позивачу у переведенні (призначенні) його на вакантну посаду в органах Національної поліції України у відповідача (з урахуванням рішення суду, що є обов'язковим для виконання) були відсутні.

Крім того, як зазначалось вище, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Втім, порушення відповідачем процедури звільнення позивача у зв'язку із скороченням штатів встановлено як в рішенні суду першої інстанції, так і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме - листом ГУНП у м. Києві від 19.09.2018 року № М-121-зі/125/26-01-2018 року, відповідно до якого, ОСОБА_1 посади в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві, на підставі п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в період з 07.11.2015 року по 27.08.2018 року не пропонувались (а.с.172 т.2).

Варто також наголосити, що згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, втім, як вбачається із матеріалів справи позивача не було персонально попереджено. Матеріали справи містять пустий бланк «попередження» без зазначення прізвища, ім'я та побатькові особи, що попереджається про вивільнення, дати такого попередження, підписів уповноважених осіб тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ ГУМВС України в м. Києві № 39 о/с від 23.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.п. п.64 Положення про проходження служби №114 «через скорочення штатів» з посади начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно і частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до положень пункту 24 Положення № 114 ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві з 27 серпня 2018 року.

Факт ж скасування всіх штатів та скорочення посад у ГУ МВС України в м. Києві та його територіальних органах, повинен бути взятий до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо поновлення на посаді ОСОБА_1 на виконання даного судового рішення.

Відповідно до вимог частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 27.08.2018 року по день винесення рішення суду, виходячи із середньоденного розміру заробітку.

Кількість днів вимушеного прогулу складає - 584 дні.

Середньоденний розмір заробітної плати, згідно довідки Подільського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві складає 234,17 грн. (10 069,50 грн. / 43 робочі дні).

Отже, з урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню середня се робітня плата за час вимушеного прогулу в розмірі 136 755,28 грн. (584х234,17 грн.).

Що стосується позовної вимоги про визнання нікчемним Акту від 25.06.2018 «Про відмову в ознайомленні з попередженням» затверджений заступником Голови ліквідаційної комісії Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві Н.В. Зіненко, колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 року залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2020 року, якою провадження у справі в межах даної позовної вимоги закрито.

На переконання колегії суддів, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, з дня звільнення - з 27.08.2018 року по день фактичного розрахунку згідно ст.116, 117 КЗпП України, з огляду на те, що дана вимога є передчасною, позаяк на час звернення до суду позивач не був обізнаний про результат розгляду справи, в той час як нормами КАС України не передбачено задоволення вимог на майбутнє.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 17.01.2017 року по 20.02.2017 року за 25 робочих, з урахуванням індексу інфляції К= 1,1535 в зв'язку з порушенням термінів її виплати у сумі: 6 752 грн. 88 коп. ( 5854, 25 грн.* 1,1535 = 6752,88), варто зазначити наступне.

Як зазначається апелянтом в апеляційній скарзі, факт такої заборгованості встановлено в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2018 року у справі № 826/3968/17, позаяк, відповідно до мотивувальної частини даного рішення, «присуджені постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2017 №826/26753/15 та Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 №826/26753/15 виплати ОСОБА_1 не були здійснені ні Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ в місті Києві, ні Головним управлінням Національної поліції у місті Києві, що також відповідачами не спростовано та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції у місті Києві від 15.02.2017 №М-67/125/30/03-2017.

Проте, суд звертає увагу, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження», а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, згідно з частиною першою статті 75 вказаного вище Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений Закону України «Про виконавче провадження» виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Частиною другою статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Також відповідальність за невиконання рішення суду передбачено статтею 382 Кримінального кодексу України.

Таким чином, в даному випадку, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки виконання рішення суду в частині стягнення коштів з відповідача забезпечується шляхом здійснення процедури виконавчого провадження.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа із примусового виконання судових рішень в адміністративній справі №826/26753/15 (в частині, що не стосується негайного виконання судових рішень). Відтак, позивачем не вчинено дій із забезпечення примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили».

Колегія суддів наголошує, що в межах справи позивачу було роз'яснено порядок виконання рішення суду, в тому числі щодо стягнення коштів, проте ОСОБА_1 таких дій вчинено не було, у матеріали справи відсутні докази щодо звернення позивача до органів виконавчої служби, у зв'язку з чим, у задоволенні даних позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 113 робочих днів у сумі 26 461 грн. 21 коп. (113*234,17= 26461,21), то, як вірно зазначено судом першої інстанції, в період роботи ОСОБА_1 з моменту поновлення в судовому порядку, а саме з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року, не виплачувалась заробітна плата, відповідачем жодних належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного не надано.

Згідно із листом Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 «Про надання роз'яснення» кількість робочих днів у період з 14.03.2018 р. по 27.08.2018 р. складає: 114, а саме з 14.03.2018 р. по 31.03.2018 р. - 13 робочих днів; квітень 2018 року - 20 робочих днів; травень 2018 року - 20 робочих днів, червень 2018 року - 20 робочих днів; липень 2018 року - 22 робочих дні, серпень 2020 року - 19 робочих днів.

Так, оскільки день звільнення, зазначений у наказі, є останнім днем роботи, то кількість робочих днів складає 114. Так, 114 робочих дні *234,17 грн. = 26 695,38 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 60 діб невикористаних ним щорічних чергових відпусток за 2016, 2017 роки в сумі 10 225 грн. 80 коп., оскільки в день звільнення позивача - 27.08.2018 року зазначений розрахунок здійснено не було, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як встановлено в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2018 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 року у справі № 826/3968/17, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2017 р. в адміністративній справі №826/26753/15 та даним судом рішенням, період з 06.11.2015 року по 16.01.2017 року та період з 20.02.2017 року по 13.03.2018 року визначено як вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 наказом від 06.11.2015 р. №1009 о/с, наказом від 20.02.2017 р. № 7 о/с, тобто позивач в дані періоди не працював, а відтак в нього не виникало права на відпустку, таким чином позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог про стягнення з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за 55 діб невикористаних ним щорічних чергових відпусток за 2011, 2012 роки з урахуванням індексу інфляції (К=2,37) в зв'язку з затримкою термінів її виплати в сумі: 22 184 грн. 26 кой. (9360,45 гри. *2.37=22 184 грн. 26 коп.) та не здійсненням зазначеного розрахунку в день звільнення позивача - 27.08.2018 р., стягнення з ГУМВС України в м. Києві та МВС України на користь ОСОБА_1 різницю заробітної плати за час виконання нижче оплачуваної роботи в зв'язку з визнанням постановами Окружного адміністративного суду м. Києва, які набрали законної сили від 22.07.2015 року №826/8018/15 та від 28.04.2015 року №826/5723/15 переведення позивача на нижче оплачувану роботу (посаду) незаконним з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 440 грн. 83 коп. (9868,45*1,362 = 13440,83), стягнення з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві компенсацію за недораховані невикористані 5 діб щорічної відпустки за 2011 рік (в зв'язку з помилкою в розрахунках) з урахуванням індексу інфляції (К=2,37) в зв'язку з затримкою термінів її виплати в сумі 2 016 грн. 75 коп. (850,95*2,37= 2016,75) варто зазначити наступне.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про: зобов'язання ГУМВС України в м. Києві поновити строк присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року, про що видати відповідний наказ; стягнення з ГУМВС України в м. Києві та Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану ним щорічну чергову відпустку за 2011, 2012 роки; про стягнення з ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 різницю заробітної плати за час виконання нижче оплачуваної роботи - закрито.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - скасовано, справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З урахуванням викладеного, на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, останній позбавлений можливості переглянути рішення суду першої інстанції в даній частині.

З аналогічних підстав, колегія суддів позбавлена можливості розглядати позовні вимоги про зобов'язання МВС України та ГУМВС України в м. Києві поновити строк присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року, про що видати відповідний наказ; визнання протиправною бездіяльність ГУМВС України в м. Києві, щодо розгляду поданих ОСОБА_1 рапортів від 06.02.2017 року від 04.07.2018 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №114 відповідно до п. 34 Положення №114» та не присвоєнні ОСОБА_1 чергового спеціального звання «капітан міліції»; зобов'язання ГУМВС України в м. Києві та МВС України, розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт від 06.02.2017 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №114» та рапорт від 04.07.2018 року «про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» відповідно до п. 34 Положення №» 114» та видати відповідний наказ; зобов'язання ГУМВС України в м. Києві та МВС України підготувати подання про присвоєння чергового спеціального звання «капітан міліції» ОСОБА_1 з 31.08.2016 року відповідно до п.34 Положення про проходження служби затвердженого ПКМУ №114 від 29.07.1991 р., оскільки вони є взаємопов'язані.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до абзацу першого пункту 27 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114 спеціальні звання рядового і начальницького складу присвоюються особам, прийнятим на службу в органи внутрішніх справ, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної або військової освіти, рівня підготовки, службового досвіду та інших умов, передбачених цим Положенням (абзац перший).

Колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що в разі поновлення особи на службі в зв'язку з незаконним звільненням, особа має право на відновлення всіх прав, які були порушені внаслідок такого звільнення, зокрема, і на присвоєння чергового спеціального звання.

Разом з тим, присвоєння чергового спеціального звання повинно відбуватись відповідно до вказаних вимог Положення №114, в тому числі, в разі поновлення особи на службі в зв'язку з незаконним звільненням. Окрім того, повноваження щодо присвоєння спеціального звання є дискреційними повноваженнями відповідного керівника, оскільки таке питання вирішується з урахуванням особистих якостей, спеціальної або військової освіти, рівня підготовки, службового досвіду та інших умов.

Щодо позовних вимог про визнання розрахунку невикористаної частини щорічної відпустки за 2018 рік зазначений у наказі ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року у кількості 17 діб невірним та зобов'язати ГУМВС України в м. Києві перерахувати кількість днів відпустки за 2018 рік за період з 06.11.2017 р. по 28.08.2018 р.; визнання протиправними дії Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві, що виразились у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» та відмові надати Позивачу відпустку згідно п.56 Положення №114 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р.; зобов'язання Подільське РУ ГУМВС України в м. Києві розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» відповідно до п.56 Положення №114 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р.; зобов'язання Подільське РУ ГУМВС України в м. Києві надати ОСОБА_1 чергову щорічну відпустку за 2018 рік на підставі п. 56. Положення №414 затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 р. згідно його заяви від 07.08.2018 року «Про надання невикористаної щорічної відпустки за 2018» та видати відповідний наказ (тривалістю 25 діб згідно наданого розрахунку) варто зазначити, що колегією суддів не встановленого протиправного розрахунку такої відпустки та розгляду заяви.

Вказане також підтверджується листами ГУ МВС у м. Києві від 18.10.2018 року та від 14.09.2018 року № 14-80-зі/125/53/02-2018 відповідно до яких до відома позивача доведено, що згідно довідки заступника голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в місті Києві Подорожнього М.В. від 14.09.2018 р. № 1585, наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 23.08.2018 р. № 39 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Вас звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пп, "г" (через скорочення штатів) п. 64, 27.08.2018 року. В наказі зазначено, що невикористана частина щорічної чергової відпустки за 2018 рік становить 17 діб. Кошти в сумі 1550,97 грн. для виплати компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік включені в довідку на замовлення коштів. При надходженні цільових коштів з ДФЗБО Національної поліції України виплату буде проведено в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку виплати суми заборгованості - фінансової різниці за 7- 8 семестр навчання в НАВС, що виникла у ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 року по день здійснення розрахунку з позивачем 14.09.2018 року, з урахуванням індексу інфляції і 3% річних у розмірі 2916 грн. 64 коп. , колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159 компенсації, як вірно встановлено судом першої інстанції, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом Пенсійного фонду) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Варто наголосити, що у постанові від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Як вірно наголошено апелянтом, обов'язок щодо виплати ОСОБА_1 суми заборгованості - фінансової різниці за 7,8 семестр навчання, що виникла у останнього перед Національною академією внутрішніх справ внаслідок незаконного звільнення, був встановлений рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2018 року, рішення суду набрало законної сили 05.06.2018 року (повний текст постанови виготовлено 11.06.2018 року). Так, як рішення суду апеляційної інстанції було постановлено за відсутності сторін у справі, колегія суддів позбавлена можливості встановити, коли саме це рішення було отримано відповідачем.

Позаяк, як зазначено апелянтом, заборгованість в сумі 6548 грн. була погашена перед позивачем 14.09.2018 року (відповідно до виписки з банківського рахунку позивача від 23.09.2018 року), у зв'язку з чим, колегія суддів вважає дану вимогу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Позовну вимогу про стягнення з ГУМВС України в м. Києві моральну шкоду заподіяну ОСОБА_1 систематичними незаконними звільненням з органів внутрішніх справ «через скорочення штатів» (втретє) наказом ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року - у розмірі 50 000 грн., колегія суддів вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу, позивач зазначив про те, що останнього вже втретє протиправно звільняють із займаної посади (протиправність звільнень встановлено рішеннями судів у справах № 826/3968/12, № 826/23753/15 та в межах даних правовідносин).

Апелянтом наголошено, що поновлення його на посаді, після незаконного звільнення потребує значних зусиль, вказане спричиняє йому та його сім'ї значні душевні страждання та переживання.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували пояснення позивача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладену у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що протиправність низок звільнення позивача із займаної посади протягом значного періоду часу, а саме з 2015 року по 2021 рік однозначно спричиняє негативні наслідки для людини, в тому числі завдає шкоди діловій репутації, позбавляє права на працю, на достатній життєвий рівень тощро.

Щодо заявленого позивачем розміру моральної шкоди суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що порушення прав заявника, який зазнав моральної шкоди, не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення. Європейський суд з прав людини у справі «Артур Іванов проти Росії» (заява № 62798/09) в своєму рішення від 05.06.2018 року зазначив, що призначена державою компенсація не повинна бути необґрунтованою у порівнянні з призначеними Судом компенсаціями у аналогічних випадках (§31).

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди також повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права та ураховувати положення частини другої статті 6 КАС України.

У справі «Амур проти Франції» (заява № 19776/92) Суд зробив висновок, що на міжнародні зони аеропортів поширюється юрисдикція держави, а також те, що затримання в транзитній зоні аеропорту є позбавленням волі, до якого повинні бути застосовані відповідні стандарти захисту прав затриманого (гідні умови утримання, доступ до правових процедур і їх швидкість).

Врахувавши глибину, характер та тривалість моральних страждань позивача суд вважає, що вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню, відповідачем не надано належного обґрунтування відсутності завданої моральної шкоди чи неспіврозмірність суми такого відшкодування.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання ГУМВС України в м. Києві розглянути рапорт ОСОБА_1 зареєстрований в ГУМВС України в м. Києві за вх. № М-1647-ОП від 05.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого ПКМУ від 29.07.1991 р. №114, у зв'язку з переходом на роботу (службу) в інші міністерства, установи, організації в зв'язку з виявленням бажання проходити службу в Національній поліції у визначений Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.205 р. № 580-VIII строк; зобов'язання ГУМВС України в м. Києві видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого ПКМУ від 29.07.1991 р. №» 114 у зв'язку з переходом на службу до національної поліції на запропоновану ГУ НП України в м. Києві рівнозначну вакантну посаду, на яку він дасть згоду; визнання протиправною бездіяльність ГУ НП України в м. Києві, що виразилась у залишенні без розгляду відповідно до п. 9 Розділу ХІ Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 540-VIII рапорту ОСОБА_1 зареєстрованого в ГУМВС України в м. Києві за вх. №М-1647-ОП від 05.11.2015 р. «Про виявлене бажання продовжити службу в Національній поліції» адресований начальнику ГУМВС України в м. Києві Терещуку О.Д. та заяви ОСОБА_1 від 07.11.2015р. «Про прийом на службу до Національної поліції» адресований т.в.о. начальника ГУ НП в м. Києві Терещуку О.Д. в яких ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції та не запропонуванні ОСОБА_1 , рівнозначних посад, що заміщуються поліцейськими; зобов'язання ГУ НП України в м. Києві розглянути рапорт ОСОБА_1 «про виявлене бажання продовжити службу в Національній поліції» зареєстрований в ГУМВС України в м. Києві за вх. № М-1647-ОП від 05.11.2015 року адресований начальнику ГУМВС України в м. Києві Терещуку О.Д. та заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 р. «про прийом на службу до Національної поліції» адресовану т.в.о. начальника ГУ НП в м. Києві Терещуку О.Д. відповідно до вимог п. 9 Розділу ХІ Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 540-VIII, запропонувати вакантні рівнозначні посади в штаті ГУ НП України в м. Києві, що заміщуються поліцейськими та прийняти відповідний наказ про призначення ОСОБА_1 на службу до органів Національної поліції відповідно до п. 9 Розділу XI Закону «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №540-VIII, як прибулого переходом з органів внутрішніх справ працівника, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

На переконання колегії суддів, в межах спірних правовідносин, ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також заборгованості із заробітної плати за період, який останньому її не виплачували, стягнення моральної шкоди на користь позивача, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити у задоволенні вищевказаних позовних вимог як таких, що не забезпечать ефективного захисту прав позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 245, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в м. Києві № 39 о/с від 23.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.п. "г" п.64 Положення про проходження служби №114 «через скорочення штатів» з посади начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві.

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві з 27.08.2018 року.

Стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, згідно п.10 Порядку №100 затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. в розмірі 136 755,28 грн. (сто тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять тисяч гривень двадцять вісім копійок).

Стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 114 робочих днів у сумі 26 695 грн. 38 коп. (двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять гривень тридцять вісім копійок).

Стягнути з ГУМВС України в м. Києві моральну шкоду заподіяну ОСОБА_1 систематичними незаконними звільненням з органів внутрішніх справ «через скорочення штатів» (втретє) наказом ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року у розмірі 50 000 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.М.Собків

Л.Т.Черпіцька

Повний текст виготовлено 26 січня 2021 року.