Справа № 640/29418/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
26 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
При секретарі: Лащевської Д.О.,
За участю представника позивача: Бондаренко В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування зняття з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , осіб - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та поновлення реєстрації місця проживання вказаних осіб у вказаній квартирі, яке прийняте і виконане після 17 липня 2020 року;
- зобов'язати відповідача внести до Реєстру територіальної громади міста Києва дані щодо скасування запису, внесеного після 17 липня 2020 року про поновлення реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , осіб - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позовній заяві оскаржуються виключно рішення суб'єкта владних повноважень, не торкаючись будь-яких спорів і взаємин з фізичними особами, місце проживання яких не було зареєстроване в квартирі позивача на момент набуття на неї права власності.
Як зазначає апелянт, майнові права на квартиру у даній ситуації не є спірними, оскільки оскаржуються виключно дії щодо незаконної реєстрації у її квартирі осіб.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, а не права у сфері публічно-правових відносин, тому спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції у повній мірі з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У той же час, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/3620/17 (провадження № 11-1393апп18).
Частиною третьою статті 19 КАС України визначено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у даній справі стосуються визнання незаконним скасування зняття з реєстрації місця проживання за квартирі АДРЕСА_1 , осіб - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та поновлення реєстрації місця проживання вказаних осіб у вказаній квартирі, яке прийняте і виконане після 17 липня 2020 року.
Тобто, даний спір направлений на поновлення позивачем свого порушеного права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності у зв'язку з незаконною реєстрацією вказаних осіб за цією адресою.
Фактично спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивача із рішенням про скасування зняття з реєстрації місця проживання, та останні не пов'язані із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
На підставі частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Оскільки спір про зняття з реєстрації місця проживання осіб - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , може впливати на їх майнові права та інтереси, тому цей спір стосується приватно-правових відносин і, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, не підлягає розгляду в порядку КАС України, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №646/8672/17 (провадження № 11-848апп19).
Вказане свідчить про те, що дані позовні вимоги виникли з приводу захисту житлових прав та інтересів позивача та мають похідний характер від вимог у приватно-правовому спорі.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті адміністративного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук