Справа № 640/14214/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
26 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби в місті Києві щодо винесення податкової вимоги від 15.05.2019 №Ф-270041-17;
- скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві від 15.05.2019 №Ф-270041-17 про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки про сплаті єдиного внеску.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність, а є офіційно працевлаштованою особою, тому єдиний соціальний внесок за неї сплачував роботодавець.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-270041-17.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивачем не здійснювалась сплата єдиного соціального внеску, відтак у інтегрованій картці платника податків обліковувалась недоїмка.
Враховуючи, що позивачем не було виконано вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15.05.2000.
У подальшому, 27.05.2020 державна реєстрація фізичної особи-підприємця була припинена.
У той же час, Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-270041-17, якою на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивачу нараховано недоїмку у розмірі 21030,90 грн.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, сплачував роботодавець, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-270041-17 від 15.05.2019 винесена відповідачем із порушенням норм чинного законодавства України.
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Державної податкової служби в місті Києві щодо винесення податкової вимоги від 15.05.2019 №Ф-270041-17 слід відмовити, так як скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-270041-17, свідчить також про неправомірність дій Головного управління ДПС у м. Києві при нарахуванні заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 30.04.2019.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до вимог частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У силу вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
При цьому, у статті 14 Закону № 2464-VI встановлені повноваження органів доходів і зборів, серед них визначено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Таким чином, нормами Закону № 2464-VI чітко встановлено, що повноваження та обов'язки щодо здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати платниками єдиного внеску, стягнення з платників несплачених сум єдиного внеску та застосування до таких платників фінансових санкцій у випадках, передбачених цим Законом, надані виключно органам доходів і зборів.
Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 частини першої ст.7 Закону №2464-VI).
З аналізу вказаних норм вбачається, що фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
У відповідності до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції).
При цьому, положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, про що оформлено вимогу від від 15.05.2019 №Ф-270041-17 на суму 21030,90 грн за періоди з січня - по грудень 2017 року, I-IV квартали 2018 року та січень-квітень 2019 року.
У той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірний період, за який податковим органом було нараховано штрафні санкції, позивач був найманим працівником і за нього сплачував податки та інші платежі її роботодавець.
Так, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах в Інституті фізики Національної академії наук України на посаді інженера 1 категорії господарчого відділу.
Відповідно до довідки №60/6-50 від 19.06.2020 з 03.10.2005 Інститут фізики Національної академії наук України сплачує за позивача всі передбачені податки та збори.
Тобто, у спірний період, за який відповідачем сформовано податкову вимогу про сплату недоїмки, позивач працювала на підприємстві, де отримувала заробітну плату, з якої утримувався єдиний внесок.
При цьому, колегія суддів враховує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов'язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Вказане спростовує позицію контролюючого органу щодо необхідності сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками.
Враховуючи те, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, сплачував роботодавець, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-270041-17 від 15.05.2019 є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
При цьому, судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Державної податкової служби в місті Києві щодо винесення податкової вимоги від 15.05.2019 №Ф-270041-17, оскільки скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-270041-17, свідчить також про неправомірність дій Головного управління ДПС у м. Києві при нарахуванні заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 30.04.2019.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук