Справа № 640/12863/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
20 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,
при секретарі - Казюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0455351213.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду доказів узгодження суми грошових зобов'язань, що слугували підставою для нарахування позивачу штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вказує на те, що в ході перевірки встановлено факти порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по ППР форми "Р" від 26 лютого 2019 року № 0170481207, що призвело до виникнення автоматичного розрахованих фінансових санкцій у сумі 101 844,73 грн.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 03 червня 2019 року №0455351213 на підставі п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України за затримку на 29, 15, 15, 14 календарних дні сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1018447,30 грн. до ТОВ "ОБ "Фортеця" застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 1844,73 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення винесене на підставі акта від 10 травня 2019 року №10410/26-15-12-13-20 "Про результати камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету ТОВ "ОБ "Фортеця" (далі по тексту - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, визначених п.50.1 ст.50, п.57.1, 57.3 ст.57, ст.203 Податкового кодексу України, а саме: відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №170481207, граничний термін сплати - до 21 березня 2019 року.
За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки відповідач листом від 31 травня 2019 року №103031/10/26-15-12-13-18 повідомив про залишення висновків акта перевірки без змін.
На підставі встановлених вище обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що про неправомірність нарахування податковим органом штрафу за порушення термінів сплати узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та, як наслідок, наявність підстав для скасування оскаржуваних податкового повідомлення-рішення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
При цьому, податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
За змістом статті 14 Податкового кодексу України податковим зобов'язанням є сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), а грошовим зобов'язанням платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 31.1, пункту 31.3 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Одночасно пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України визначено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно положень п.56.1, 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Пунктом 56.5 ст.56 Податкового кодексу України визначено, що платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.
Тобто, положеннями податкового законодавства позивачу надано право на оскарження податкових повідомлень-рішень у випадку непогодження із нарахованими контролюючим органом сум грошових зобов'язань.
Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи наділені, зокрема, правом застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, як передбачено у пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, підставою для застосування штрафних санкцій є не сплата платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом.
Як вбачається з акта перевірки та було встановлено судом першої інстанції, відповідачем встановлено порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, визначених п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України за податковим повідомленням-рішенням від 26 лютого 2019 року 170481207 граничний строк сплати - 21 березня 2019 року.
При цьому, матеріали справи містять копію скарги від 22 квітня 2019 року №22/04-В, зокрема, і на податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0170481207 з відміткою про отримання відповідачем 23 квітня 2019 року та відміткою про отримання ДФС України від 20 травня 2019 року.
У тексті апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві зазначає про те, що податкове повідомлення рішення від 26 лютого 2019 року було отримано платником податків 05 березня 2019 року.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції доказів узгодження суми грошових зобов'язань, що слугували підставою для нарахування позивачу штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням. Зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження дати отримання позивачем податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0170481207 з метою встановлення факту узгодження податкового зобов'язання за ним; крім того, відсутні докази на підтвердження результатів розгляду скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення, що, в свою чергу, унеможливлює встановлення судом правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату у порядку статті 126 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, станом на дату винесення податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0170481207 грошові зобов'язання, нараховані вказаним податковим повідомленням-рішенням, не були узгоджені.
Встановлення факту неузгодженості суми податкового зобов'язання є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого у зв'язку з виявленням контролюючим органом порушення строку сплати неузгодженого податкового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2015 року по справі №10/2652/14, від 11 серпня 2015 року по справі №826/12596/14.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність нарахування податковим органом штрафу за порушення термінів сплати узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та, як наслідок, наявність підстав для скасування оскаржуваних податкового повідомлення-рішення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено 25 січня 2020 року.