П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8206/20
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
Дата і місце ухвалення 21.10.2020р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді : Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2020р. по справі №420/8206/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди,
У серпні 2020р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за липень 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за липень 2020 року у повному обсязі згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Малиновського районного суду м. Одеси, з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Малиновського районного суду м. Одеси №8-ОС/с від 13 травня 2019 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2020р. позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежувались максимальним розміром на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22. Враховуючи викладене, апелянт вказує, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону № 553-ІХ).
Крім того, апелянт зауважив, що територіальне управління є розпорядником коштів нижчого рівня, а отже не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків держаного бюджету. Наполягає, що йому як бюджетній установі не виділялися кошти на виконання судових рішень, а отже Управління не є належним відповідачем у даній справі.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2020р. та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Указом Президента України №564/2015 від 26.09.2015р. суддю Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.
Указом Президента України №156/2019 від 22.04.2019, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.
Відповідно до наказу голови Малиновського районного суду міста Одеси «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » №8-ОС/с від 13.05.2019р., позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, як такому, вислуга років у якого складає більше 10 років.
Згідно штатного розпису Малиновського районного суду м. Одеси на 2020 рік, затвердженого начальником ТУ ДСА в Одеській області 24.02.2020р., введеного в дію з 01.01.2020р., посадовий оклад позивача складає 78825,00 грн.
Згідно з довідкою №5-2045/20 від 04.08.2020, виданою Територіальним управлінням ДСА в Одеській області та розрахункового листа за липень 2020 року, посадовий оклад судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 складає 78825,00 грн. (17 днів - 58261,96 грн.), доплата за вислугу років (30%) складає 17478,59 грн, обмеження, 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року складає 40831,42 грн., суддівська винагорода за пер. 26731,96 грн.
Разом з тим, у липні 2020 року позивачу нарахована та виплачена суддівська винагорода з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати.
03.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління ДСА в Одеській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за липень 2020 року у повному обсязі відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Листом від 07.08.2020 року Територіальне управлінням ДСА в Одеській області відмовило позивачу у задоваленні його заяви посилаючись на Закон України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та лист Державної судової адміністрації від 29.04.2020 року №10-8619 «Про обмеження, встановлені Законом України від 13.04.2020 р. №553-ІХ».
Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за липень 2020 року відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", оскільки застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Разом з цим, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Системний аналіз наведених вище норми права дає підстави для висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за липень 2020 року відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Отже, положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Колегія суддів зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Як вже зазначалось, у липні 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду не відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказане свідчить про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за липень 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Враховуючи, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у липні 2020р. була проведена відповідачем з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порушене право належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за липень 2020 року у повному обсязі згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Малиновського районного суду м. Одеси, з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Малиновського районного суду м. Одеси №8-ОС/с від 13 травня 2019 року.
З приводу доводів апелянта, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, колегія суддів наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки останні порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплат не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” (заява № 70297/01) та у справі “Бакалов проти України” (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд апеляційної інстанції також критично оцінює доводи апелянта, що він не є належним відповідачем по справі, оскільки зокрема відповідно до п. 4.3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, саме апелянт здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення місцевих загальних судів Одеської області. Водночас, наведені апелянтом обставини, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України, жодним чином не свідчать про наявність правових підстав для визнання позивача неналежним відповідачем у межах даної справи розрахунок та виплата суддівської винагороди позивача відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2020р. без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук