П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2407/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
секретар - Недашковська Я.О.,
за участю: представника апелянта - Кисельова О.М.,
представника позивача - Макаренко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі № 420/2407/20 за позовом акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0134765104 від 24.10.2019, -
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2020 року ТОВ "Одеська ТЕЦ" звернулось з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0134765104 від 24.10.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що нарахування штрафу на «об'єкт оплати - суму сплати податкового боргу по податковій декларації від 09.02.2018 № 9298531302 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік» є неправомірним, оскільки такої оплати не було, а також не було оплати по податковій декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік від 09.02.2018 № 9016015136, та нарахування штрафу за ст. 126 ПК України на цей об'єкт оплати також є неправомірним.
Крім того, позивач стверджує, що податковий орган не звернув увагу на те, що податкові декларації від 09.02.2018 № 9298531302 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 та за 2018 роки від 09.02.2018 № 9016015136, подані у період перебування AT «Одеська ТЕЦ» в ліквідаційній процедурі відповідно до постанови Господарського суду Одеської області від 13.12.2016.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що AT «Одеська ТЕЦ» допущено несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, із затримкою, зокрема, більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 № 0134765104 про застосування штрафу за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 17 149,79 грн (20%).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 19 жовтня 2020 року позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.10.2019 № 0134765104.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) на користь акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" (код ЄДРПОУ 05471158) сплачену суму судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №1170/2а-881/12;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що абзац другий пункту 43 розділу Х Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не визначає заборони застосування штрафних санкцій контролюючим органом до суб'єктів господарювання, щодо яких було закрито провадження про банкрутство;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що Господарський суд Одеської області постановою від 13.12.2016 по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 визнав Публічне акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» банкрутом та відкрив відносно ПАТ «Одеська ТЕЦ» ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 13.12.2017.
У п.10 вказаної постанови зазначено, що строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав (у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури).
Господарський суд Одеської області ухвалою від 15.01.2019 по справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 задовольнив клопотання Фонду державного майна України від 03.04.2018, провадження по справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про визнання банкрутом ПАТ «Одеська ТЕЦ» закрив, скасовував мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру ліквідації ПАТ «Одеська ТЕЦ» та повноваження ліквідатора арбітражного керуючого припинив.
Позивачем 09.02.2018 подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, яка зареєстрована під номером 9298531302, що підтверджується квитанцією № 2 від 09.02.2018, а також подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, яка зареєстрована під номером 9016015136, що підтверджується квитанцією № 2 від 09.02.2018.
28.01.2019 позивачем подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, яка зареєстрована під номером 9006639465, що підтверджується квитанцією № 2 від 28.01.2019.
Відповідно до платіжного доручення № 1298 від 18.04.2019, позивачем сплачено податок на нерухоме майно за 1-й квартал 2019 року у розмірі 42 874,44 грн.
Згідно з платіжним дорученням № 1757 від 23.07.2019, позивачем сплачено податок на нерухоме майно за 2-й квартал 2019 року згідно декларації № 9006639465 від 28.01.2019 року у розмірі 42 874,44 грн.
У вересні 2019 року Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено перевірку податкової звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки, за результатом якої складено Акт № 311/15-32-51-04/05471158 від 27.09.2019 (далі Акт перевірки).
В Акті перевірки зазначено, що позивачем порушено строки сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:
- за податковою декларацією № 9298531302 від 09.02.2018 року на строк 432 дні у загальній сумі в розмірі 42 874,44 грн.;
- за податковою декларацією № 9016015136 від 09.02.2018 року на строк 450 днів у загальній сумі в розмірі 42 874,44 грн.
У висновках Акта перевірки вказано, що позивачем допущено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 85 748,88 грн. за звітний податковий період 2017-2018 років, відповідальність за що передбачена абз. 3 п.126.1 ст.126 розділу ІІ Податкового кодексу України.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0134765104 від 24.10.2019, відповідно до якого до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 20% за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 17 149,79 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0134765104 від 24.10.2019 року протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з часу визнання позивача банкрутом та запровадження ліквідаційної процедури до припинення справи про банкрутство, у позивача не виникло жодних податкових зобов'язань, в тому числі податкового боргу, протягом цього періоду законом заборонено нарахування будь-яких штрафних санкцій, а у відповідача, в свою чергу, не було жодних підстав для зарахування перерахованих позивачем грошових коштів за податковою декларацією № 9006639465 від 28.01.2019 року в рахунок погашення податкових зобов'язань за податковими деклараціями позивача, поданими у період ліквідаційної процедури.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII ( в редакції Закону № 4212-VI від 22.12.2011 та послідуючими змінами, чинними станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення).
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та плати за землю.
За приписами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є, зокрема, юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У підпункті 266.7.5. пункту 266.7 статті 266 ПК України зазначено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Відповідно до підпункту 266.9.1. пункту 266.9 статті 266 ПК України, податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Згідно з пунктом б) підпункту 266.10.1. пункту 266.10 статті 266 ПК України, податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 54.1. статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 56.11. статті 56 ПК України, не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Згідно приписів пункту 57.1. статті 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За приписами пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому, відповідно до пункту 37.3 статті 37 ПК України, підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є, зокрема скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
Слід зазначити, що Податковий Кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій відповідно до пункту 1.3 ПК України.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів врегульовано Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII ( в редакції Закону № 4212-VI від 22.12.2011 та послідуючими змінами, чинними станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) (далі Закон № 2343-XII).
Частиною першою статті 7 Закону № 2343-XII передбачено, що щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Згідно з частиною 1 статті 38 Закону № 2343-XII, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, окрім іншого - строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.
За приписами пункту 4-3 Розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
Після припинення провадження у справі про банкрутство, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції правильно зазначив, що аналіз положень пункту 1.3. статті 1 ПК України, частини першої статті 7 та частини першої статті 38 Закону 2343-XII, дає підстави дійти висновку, що з моменту визнання боржника у справі про банкрутство банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом 2343-XII.
Отже, системний аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України та положень частини першої статті 38 Закону 2343-XII дає підстави стверджувати, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Таким чином, ґрунтовним є висновок суду першої інстанції, що виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, матиме наслідком порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права.
При цьому, норми частини першої статті 38 Закону 2343-XII не передбачають виникнення податкового обов'язку у боржника, щодо якого господарським судом відкрито ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов'язку щодо обчислення та декларування плати на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Тому, враховуючи приписи частини першої статті 38 Закону про банкрутство, а також положення підпункту 1.3. статті 1 та підпункту 14.1.147 статті 14 Податкового Кодексу України, суд першої інстанції правильно зазначив, що подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
До того ж, аналогічних висновків щодо застосування зазначених норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 16.04.2019 , справа № 925/871/15.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивачем 09.02.2018 подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та 2018 рік.
Водночас, постановою Господарського суду Одеської області від 13.12.2016 по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 визнано Публічне акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» банкрутом та відкрито відносно ПАТ «Одеська ТЕЦ» ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 13.12.2017 року, а ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 року по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 задоволено клопотання Фонду державного майна України від 03.04.2018, провадження по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про визнання банкрутом ПАТ «Одеська ТЕЦ» закрито, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру ліквідації ПАТ «Одеська ТЕЦ» та повноваження ліквідатора арбітражного керуючого припинено.
Отже, податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки подано позивачем в період ліквідаційної процедури після визнання банкрутом, а відтак, сума визначеного самостійно податкового зобов'язання не є підставою виникнення у такого боржника зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Також суд зазначає, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень статті 38 Закону про банкрутство має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми - частини другої статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов'язання.
Аналогічну правову позицію щодо виникнення податкового обов'язку у боржника висловив Верховний Суд у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 910/14827/16.
За таких підстав, правильним є висновок суду першої інстанції, про помилковість висновку відповідача щодо наявності податкового боргу у позивача, який виник на підставі поданих позивачем податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, що позивачем здійснено оплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковою декларацією № 9006639465 від 28.01.2019, проте, відповідачем зараховано таку оплату у рахунок погашення податкового боргу за деклараціями з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки.
Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про безпідставність віднесення до податкових зобов'язань сум, визначених позивачем у податкових деклараціях з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки, безпідставним є зарахування відповідачем сум здійсненої позивачем оплати податкових зобов'язань за податковою декларацією № 9006639465 від 28.01.2019, з огляду на відсутність у позивача податкового боргу.
Вирішуючи питання щодо застосування штрафних санкцій у період ліквідаційної процедури, суд першої інстанції виходив із наступного.
Так, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 по справі № 818/1896/18 сформульовано наступний правовий висновок: підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п'ятого частини першої статті 38 Закону № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону № 2343-ХІІ, чинній до 19 січня 2013 року).
Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1089-р від 07.11.2014, внесені зміни до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.02.2013 року № 96 «Про приватизацію об'єктів паливно-енергетичного комплексу», яким було включено ПАТ «Одеська ТЕЦ» до переліку об'єктів паливно-енергетичного комплексу та групи Г, які підлягають приватизації, які були чинними на момент постановлення ухвали Господарським судом Одеської області від 15.01.2019 року по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010.
Зазначений висновок підтверджується також і тим, що відповідно до п.4-3 Розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, після припинення провадження у справі про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про безпідставність та необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 24.10.2019 № 0134765104, оскільки з часу визнання позивача банкрутом та запровадження ліквідаційної процедури до припинення справи про банкрутство, у позивача не виникло жодних податкових зобов'язань, в тому числі податкового боргу, протягом цього періоду законом заборонено нарахування будь-яких штрафних санкцій, а у відповідача, в свою чергу, не було жодних підстав для зарахування перерахованих позивачем грошових коштів за податковою декларацією № 9006639465 від 28.01.2019 в рахунок погашення податкових зобов'язань за податковими деклараціями позивача, поданими у період ліквідаційної процедури.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів не сприймає посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 1170/2а-881/12, з якої вбачається, що спір у зазначеній справі виник з приводу підстав для включення до складу валових доходів коштів, які отримано позивачем у справі у вигляді капітальних трансфертів і використано за їх цільовим призначенням, та податковим органом зроблено висновок про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та про зменшення суми бюджетного відшкодування, оскільки такі кошти не включаються до валових доходів.
Так, у наведеній постанові позивач - Державне підприємство, знаходилось під дією мораторію, передбаченого статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в старій редакції, що діяла до 19.01.2013 та перебувала в судовій процедурі розпорядження майном, натомість АТ «Одеська ТЕЦ» перебувала в іншій судовій процедурі - ліквідація, що є суттєво відмінною за наслідками введення, ніж процедура розпорядження майном.
Водночас, визначення мораторію відповідно до статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції закону, що діяв з 19.01.2013), і відповідно статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в старій редакції, що діяла до 19.01.2013) врегульовує порядок зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на зупинення виконання боржником грошових зобов'язань АТ «Одеська ТЕЦ»» у справі про банкрутство було введено ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2001 року (а.с.7), борг по податковим деклараціям, по яким було неправомірно зараховано податковим органом до сплати кошти, виник під час ліквідаційної процедури, а не до відкриття провадження в справі про банкрутство. Тому вказана стаття Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не застосовується.
При цьому релевантними до спірних правовідносин є висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 12.03.2019, справа № 910/14827/16; від 16.04.2019 справа № 925/871/15, у яких зазначено, що, враховуючи пункт 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, а також те, що положеннями статті 38 Закону України «Про відновлення і платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (яка встановлює наслідки визнання боржника ; банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), то на підставі підпункту 37.3.4 статті 37 ПК України, нормами статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено підставу для припинення податкового обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі № 420/2407/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 27 січня 2021 року.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.