22 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6472/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді-доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року в адміністративній справі № 160/6472/20 (суддя І інстанції - Кадникова Г.В.)
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Дніпропетровській області
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому як судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 73845 грн 20 коп.;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року позов задоволений частково. Визнані протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 73845грн 20коп. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, відмовивши у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення суддів нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Крім того вказує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 не впливає, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Позивач та третя особа своїм процесуальним правом на подачу відзиву не скористались, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Указом Президента України від 30 вересня 1999 року № 1248/99 позивач в межах п'ятирічного строку переведений з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська. (а.с. 12)
Постановою Верховної Ради України № 2423-ІІІ від 17.05.2001 позивач обраний на посаду судді зазначеного суду безстроково. (а.с. 14-16)
Наказом начальника Дніпропетровського обласного управління юстиції Міністерства юстиції України № 163-к |від 25.05.2001 позивач зарахований до штату Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з 21.05.2001.
Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 1-К від 02.01.2020 «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 60% від посадового окладу. (а.с. 18)
Відповідач, при виплаті позивачу суддівської винагороди за травень 2020 року застосував обмеження, передбачені Законом № 553-ІХ і виплатив винагороду судді в розмірі, меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме в сумі 47230 грн з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. (а.с. 20)
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження його суддівської винагороди та виплату в травні 2020 року зазначеної винагороди в обмеженому розмірі, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, відтак, порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача за травень 2020 року на підставі частини 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
У частині 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Апеляційний суд з цього приводу зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави обмеження розміру суддівської винагороди.
Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно в травні 2020 року виплатив позивачу зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Отже, правова позиція апеляційного суду полягає в наступному:
Набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповнення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Натомість, останній жодних норм стосовно обмеження розміру винагороди судді не містить.
З огляду на вказане апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Доводи апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Крім того, апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зазначені обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, виключають необхідність звернення відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Натомість, оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним.
Апеляційний суд ще раз наголошує, що відповідач у травні 2020 року протиправно всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», які до спірних відносини не регулюються, а тому судом першої інстанції правомірно такі дії відповідача визнані протиправними та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу протиправно невиплачену в зазначений період суддівську винагороду.
Інше ж тлумачення зазначених вище норм права, на думку колегії суддів, може стимулювати виконавчу та законодавчу владу до прийняття аналогічних неконституційних нормативно-правових актів, а також створювати у законодавця та органів виконавчої влади хибне враження, що вони можуть обмежувати чи зменшувати розмір винагороди судді всупереч імперативній конституційній забороні іншими, ніж закон про судоустрій, законами і таке обмеження чи зменшення буде правомірним до того часу, поки Конституційний Суд України не визнає такі закони неконституційними.
Очевидним є те, що в правовій державі нехтування нормами Конституції є неприпустимим за будь-яких умов, навіть з «благими намірами».
Отже, апеляційний суд вважає, що спірне обмеження суддівської винагороди позивача було протиправним з моменту його застосування, тобто з 18 квітня 2020 року, і подальше визнання закону неконституційним на це жодним чином не впливає, тобто позивачу протиправно недоплачено належну винагороду судді, у зв'язку з чим судом першої інстанції обрано правильний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року в адміністративній справі № 160/6472/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 22 січня 2021 року і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко