27 січня 2021 року м. Дніпросправа № 405/2515/20 (2-а/405/79/20)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпрі апеляційну
скаргу інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Милованова Миколи Олександровича
на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 липня 2020 року (головуючий суддя - Іванова Л.А.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Милованова Миколи Олександровича
третя особа Управління патрульної поліції в Миколаївській області
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда із позовом до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Милованова Миколи Олександровича (далі - Відповідач), третя особа Управління патрульної поліції в Миколаївській області (далі - Третя особа), в якому просив суд:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2411907 від 19 квітня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда віл 30 липня 2020 року по справі №405/2515/20(2-а/405/79/20) адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Милованова Миколи Олександровича, третя особа Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено (а.с. 45-52).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с 60-62).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в межах спірних правовідносин факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписом з відеореєстратора ВЕ 00241 « 20200420105029002193». Крім того, в матеріалах справи, також, наявні фото дорожнього знаку та розмітки, з яких вбачається, що горизонтальна розмітка 1.18 ПДР України дійсно нанесена на ділянці автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» 57 км, де і було вчинено Позивачем правопорушення.
Представник Позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Обґрунтовуючи відзив представник Позивача зазначив зокрема те, що наданий Відповідачем відеозапис не є належним та достатнім доказом за відсутності безпосередньої фіксації на ньому події адміністративного правопорушення, яке інкримінується Позивачу, у тому числі, не є даними, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа - Відповідач встановив порушення вимог п. 8.4 ПДР України та прийшов до висновку про наявність правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та винність Позивача у його вчиненні.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник Позивача просив суд здійснювати розгляд справи 27.01.2021 року о 09:00 за його відсутності.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 квітня 2020 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №2411907, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 гривень.
В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 19 квітня 2020 року по вул. Одеська, 2А, в с. Коблеве, водій, керуючи транспортним засобом AudiQ8 (номерний знак НОМЕР_1 ) порушив вимоги дорожньої розмітки 1.18 та дорожнього знаку 5.16, чим порушив п. 8.4. Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП України (а.с. 2).
Оскарження правомірності винесеного суб'єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 19 квітня 2020 року є предметом судового розгляду в даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення належними та допустимими доказами Відповідачем не підтверджено.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 1.18 п. 1 Розділу 34 Дорожня розмітка Правил дорожнього руху України горизонтальна розмітка 1.18 - показує дозволені на перехресті напрямки руху по смугах. Застосовується самостійно або в поєднанні із знаками 5.16, 5.18; розмітка із зображенням тупика наноситься для зазначення того, що поворот на найближчу проїзну частину заборонено; розмітка, яка дозволяє поворот ліворуч з крайньої лівої смуги, дозволяє також розворот;
Підпунктом 5.16 пункту 5 Розділу 33. Дорожні знаки Правил дорожнього руху України передбачено такий інформаційно-вказівний знак як - "Напрямки руху по смугах". Показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач керуючи транспортним засобом порушив вимоги дорожньої розмітки 1.18 та дорожнього знаку 5.16.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, в якості доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, надано відеозапис подій 19 квітня 2020 року « 20200420105029002193» (а.с. 20), фото знаку 5.16 (а.с. 23) та дорожньої розмітки 1.18 (а.с. 24).
Дослідивши наданий Відповідачем відеозапис подій 19 квітня 2020 року « 20200420105029002193», колегія суддів дійшла висновку про те, що останній є належним та допустимим доказом вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки на вказаному відеозаписі зафіксовано як автомобіль Позивача з номерним знаком НОМЕР_1 (з часової позначки 00:01:44 по 00:01:51) здійснює рух прямо по крайній лівій смузі, по якій знаком 5.16 дозволено напрямок руху лише ліворуч. Після чого, на вимогу поліцейського автомобіль Позивача (з часової позначки 00:01:51) знижує швидкість для зупинки та вмикає сигнал про намір перестроювання праворуч.
Крім того, в матеріалах справи наявні фото з місця вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, з яких чітко видно, що частина автомобільної дороги, яку проїхав Позивач по крайній лівій смузі, що видно на відеозаписі « 20200420105029002193», дійсно містить дорожню розмітку 1.18 та дорожній знак 5.16, які передбачають рух по крайній лівій смузі даної автомобільної дороги - лише ліворуч.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і те, що в оскаржуваній постанові зазначено про фіксацію правопорушення на камеру ВЕ00241.
Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у спірній постанові Позивачу інкриміновано лише порушення п. 8.4 ПДР України, так як у вказаній постанові Відповідачем зазначено про порушення Позивачем вимог дорожньої розмітки 1.18, дорожнього знаку 5.16 та п. 8.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність Відповідачем належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, правомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 30 липня 2020 року підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Милованова Миколи Олександровича - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда віл 30 липня 2020 року по справі №405/2515/20(2-а/405/79/20) - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова