26 січня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6135/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року (суддя Семененко М.О., повний текст складено 06.11.2020р.) по справі №280/6135/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 68 003,81 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 2009 року отримує пенсію за вислугу років. Відповідно до положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, з 01.07.2014 по 28.02.2018 включно щомісячно утримував з пенсії позивача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Рішенням від 27.02.2020 №1-р/2018 Конституційний Суд України зазначені положення Податкового кодексу України визнав неконституційними. У зв'язку з цим позивач вважав, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання, йому завдана матеріальна шкода у виді незаконного утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору. З цих підстав просив позов задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками розгляду справи судом першої інстанції зроблено такі висновки.
Так, суд зазначив, що згідно зі статтею 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13.07.2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164
Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.
З цих підстав судом зроблено висновок про те, що до 27.02.2018 року органи Пенсійного фонду зобов'язані були здійснювати свою діяльність у спірних правовідносинах у відповідності до чинного на час вчинення відповідних дій законодавства.
Також, суд першої інстанції, з посиланням на положення ст..152 Конституції України, зробив висновок про те, що хоча Конституція України не передбачає зворотну дію в часі рішень Конституційного Суду України, однак визнає право особа на компенсацію матеріальної чи моральної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним.
При цьому, суд, з посиланням на положення ст..22 Цивільного кодексу України, визнав право особи вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
В той же час, суд дійшов висновку про те, що вказані норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, з тих підстав, що на момент утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача, державний орган діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу так діяти, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними, що є обов'язковою умовою для застосування цієї норми.
Крім цього, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що у спірному випадку відсутні елементи складу правопорушення з боку відповідача, оскільки не встановлено дій відповідача, спрямованих на справляння з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також вини органу казначейства у недоотриманні позивачем сум пенсії, які утримані і відраховані з його пенсії в порядку, встановленому Податковим кодексом України у період до ухвалення рішення Конституційного Суду України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Так, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач вказує на те, що по-перше: утримання з пенсії податків і зборів, внаслідок прийняття неконституційного закону, призвело до фактичного зменшення пенсії, тобто до фактичного недоотримання позивачем доходів, що є для позивача збитками у розумінні ст..22 ЦК України. По-друге: ст..152 Конституції України прямо передбачено відповідальність Держави, у вигляді відшкодування шкоди, у зв'язку з прийняттям неконституційного закону. По-третє, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що у спірному періоді органи Пенсійного фонду діяли правомірно у відповідності з вимогами законодавства, позивач зазначає те, що у даному спорі перед судом не ставилося питання щодо встановлення правомірності чи неправомірності дій вказаних органів, а порушено питання про відшкодування шкоди на підставі прямої норми Основного закону.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість. Фактично позиція Управління полягає у тому, що за умови правового регулювання сплати податків та зборів, яке існувало у спірному періоді, неможливо стверджувати про неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державних органів, що свідчить про відсутність підстав для майнової відповідальності.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з 09.02.2009 отримує пенсію за вислугу років, на час виникнення спірних правовідносин перебував на пенсійному обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Згідно довідки Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії за період з 01.01.2014 по 30.09.2018 з пенсії ОСОБА_1 утримано: податок на доходи фізичних осіб - 62 410,38 грн.; військовий збір - 5 593,43 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які передбачали відрахування з пенсій податку на доходи фізичних осіб та військового збору, визнано неконституційними.
Позивач, вважаючи, що у зв'язку із ухваленням Верховною Радою України неконституційного закону, в частині оподаткування пенсійних виплат, йому завдано матеріальну шкоду у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 163.1 ст.163 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 №1166 до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014, згідно з якими статтю 164 Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, у частині такого перевищення.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71 до зазначеного підпункту Податкового кодексу України внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищував три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій” від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що у період дії вказаних законів, до визнання їх неконституційними, з пенсії позивача утримано: податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 30.09.2018 у розмірі 62 410,38грн.; військовий збір за період з лютого 2015 року по лютий 2018 рік у розмірі 5 593,43грн., а всього 68003,81грн.
Утримані суми податку та збору позивач визначає як збитки у вигляді недоотриманих доходів.
Згідно з частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Отже, Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами позивача про те, що утриманні суми податку та збору із пенсії позивача, в період дії законів які визнано неконституційними, є збитками для позивача у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода).
Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Отже, з огляду на положення статті 152 Конституції України, можливо дійти висновку про те, що Основний Закон передбачає як можливість виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, у спосіб визнання таких законів неконституційними повністю чи в окремій частині, так і передбачає право особи на компенсацію матеріальної чи моральної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним.
Як зазначено вище, внаслідок прийняття неконституційних законів, позивачем недоотримано доходу на загальну суму 68003,81грн., що у розумінні ст..22 ЦК України, є заподіянням матеріальної шкоди.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач має право на компенсацію заподіяної матеріальної шкоди, в силу положень ст..152 Конституції України.
Посилання суду першої інстанції, як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, на те, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі, на думку суду апеляційної інстанції, не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок прийняття законів, що були визнанні неконституційними. При цьому, обов'язок сплачувати податки та збори з пенсії, що був запроваджений вищезазначеними законами, суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття законів, які визнані неконституційними.
Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає і висновки суду першої інстанції про те, що на момент утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача, державний орган діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу так діяти, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними.
Такі висновки судом першої інстанції зроблено з огляду на аналіз положень ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України, якими, одним із елементів відповідальності, визначено вину особи, якою така шкода заподіяна.
Але у спірному випадку позивачем порушено питання про відшкодування шкоди на підставі положень ст..152 Конституції України, як норми прямої дії, у зв'язку з прийняттям Державою закону, що визнаний неконституційним, а не у зв'язку з неправомірним рішенням, дією чи бездіяльності органу державної влади.
Таким чином, з'ясувавши суть спірних відносин, дослідивши встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.
У зв'язку із задоволенням позову на користь позивача підлягають стягнення судові витрати, у вигляді судового збору, який сплачено: за подання позову - 768,40грн., за подання апеляційної скарги 1261,20грн., а всього 2029,60грн.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року по справі №280/6135/19 - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану матеріальну шкоду у розмірі 68 003,81грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2029,60грн.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 26.01.2021р.
Повне судове рішення складено 27.01.2021р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк