26 січня 2021 року справа №200/1044/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (повний текст складено 28 вересня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/1044/20-а (суддя І інстанції - Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, -
24 січня 2020 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі- відповідач 1), Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) ( далі - відповідач 2), в якій просила: визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку; зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області солідарно з правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східним міжрегіональним управлінням юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного місячного заробітку.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що при проведенні розрахунку при звільненні відповідач 1 протиправно не нарахував та не виплатив вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
21 вересня 2020 року до суду першої інстанції позивач надала заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, згідно якої просила визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку; зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного місячного заробітку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 200/1044/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоіоленні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного місячного заробітку.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на відповідача № 1 обов'язок провести з позивачем повний розрахунок, виплатити всі суми, що позивачу належать, в разі невиконання такого обов'язку з вини роботодавця може наступати передбачена статтею 117 КЗпП України, відповідальність.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем № 2 висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповіді на відзив, позивачем зазначено про безпідставність та необгрунтованість тверджень, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3894/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” - у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби. Вказаним наказом також вирішено виплатити позивачу компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року у кількості 02 календарних дні, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 15 років стажу державної служби у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 19 років стажу державної служби у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 22 роки стажу державної служби у кількості 10 календарних днів (арк. справи 17).
Довідка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та розрахунковий лист свідчать, що в грудні 2019 року позивачу виплачена заробітна плата в сумі 85 789, 27 гривень, проте інформації про виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, вказана довідка не містить (арк. справи 18-19).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки “Юстиція Донеччини” про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі задоволено повністю (арк. справи 186-194). Визнано протиправним та скасовано наказ про її звільнення, поновлено її на посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішення від 23 червня 2020 року набрало законної сили - 06 серпня 2020 року ( арк. справи 195).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин першою та другою статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” (далі- Закон №889), в редакції яка діяла на дату звільнення позивача, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.
Згідно підпунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 року № 3894/1 позивача звільнено у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889.
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону №889 (в редакції, яка була чинною на час прийняття наказу про звільнення позивача), у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Законом №889 була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом №889 не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв'язку з ліквідацією державного органу.
На підставі частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у (…) пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (…).
Відповідач, приймаючи наказ №3894/1 від 24 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 також вказав підставу звільнення, саме, пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що позивач мала право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до пункту1 статті 44 КЗпП України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним територіальним управління юстиції у Донецькій областіпри звільненні позивача допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплаті разом із іншими виплатами ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
Між тим, як вже було зазначено вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3894/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з дня звільнення з посади. Тобто, наказ про звільнення позивача є скасованим, а позивач на час розгляду справи поновлена на посаді.
Зважаючи на те, що вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується у разі звільнення з державної служби пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889 (в редакції, яка була чинною на час прийняття наказу про звільнення), а враховуючи скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, то на даний час відсутні підстави для зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виплатити означену допомогу, у зв'язку із чим позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 200/1044/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 січня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В.Геращенко