27 січня 2021 року справа №200/8853/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сіваченка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі №200/8853/20-а (головуючий І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, Міністерство юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області, Міністерство юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, яка полягає у невиплаті за період з 01.10.2016 року по 31.12.2019 року пенсії в сумі 79 230,62 грн.; стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 79 230,62 грн. як шкоду заподіяну Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області; зобов'язання Державу України виконати судове рішення негайно після його проголошення в користь ОСОБА_1 у розмірі місячної пенсії 2 529,95 грн. за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України; стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 суму витрат на сплату судового збору у розмірі 857,96 грн.; стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. як моральну шкоду заподіяну Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області; встановлення судового контролю за виконанням судового рішення на підставі ст.129-1 Конституції України та зобов'язання Державу Україна в особі Міністерства юстиції України подати суду звіт про виконання судового рішення по справі у встановлений судом строк, з урахуванням доводів позивача викладених у цьому позові.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01.10.2016 року по 31.12.2019 року у розмірі 79 230,62 грн.; стягнуто з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області заборгованість з пенсії за період з 01.10.2016 року по 31.12.2019 року у розмірі 79 230,62 грн.. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким змінити присуд суду відносно стягнення шкоди (майнової та моральної) з Держави, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Також апелянт просив доповнити рішення місцевого суду на такий присуд: «На підставі статті 129-1 Конституції України, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Державу Україна в особі Міністерства юстиції України подати суду звіт про виконання рішення по справі».
В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву. Апелянт наголошує, що судом встановлено неправомірність дій відповідача-1, натомість не надано належної оцінки тому, що наявність шкоди полягає у не зарахуванні та не виплаті суми пенсії за визначений період, тому наявні підстави для відшкодування збитків з Держави. Сам факт протиправної поведінки відповідача-1 вже є нанесенням психологічної травми, а державні органи, прикриваючи один одного, показово принижують права позивача, чим і наносять моральну шкоду.
На адресу суду апеляційної інстанції Міністерство юстиції України надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечувало, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с. 41-46).
У відповідності до довідки від 09.10.2019 року № 1426-5000210530 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Горлівка до м. Краматорськ, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 69).
Позивач перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Як вбачається з довідки пенсійного органу №290/02-25/7 від 09.09.2020 року, позивачу не виплачено пенсію за період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року включно у сумі 79 230,62 грн. (а.с. 51), що також підтверджено даними аналітики нарахувань (а.с. 73-75).
Листом №0531-02-8/7304 від 09.09.2020 року УПФУ у м. Краматорську Донецької області повідомило представника позивача про те, що нараховані суми пенсії за минулий період виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, проте до теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено (а.с. 49).
Не погодившись із невиплатою пенсії за минулий період, позивач, вважаючи, що належним способом захисту його порушених прав є стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у розмірі 79 230,62 грн., як шкоду заподіяну УПФУ в м.Краматорську Донецької області, звернувся до суду з даним позовом.
Наведені обставини сторонами неоспорюються.
Відповідачем апеляційна скарга не подавалась, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відшкодування шкоди визначені главою 82 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, у широкому значенні шкода - це втрати. Це майнові або інші негативні наслідки для особи. Майнова шкода полягає у знищенні або пошкодженні майна потерпілого. Об'єктом правопорушення виступає річ, тобто предмет матеріального світу, або гроші. Майнова шкода поділяється на реальні збитки - фактичні втрати, пов'язані із знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, пов'язані із відновленням свого порушеного права, а також упущену вигоду - доходи, які особа могла б одержати, якщо б її право не було порушено.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що несплачена позивачу сума пенсії не може вважатися майновою шкодою або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тому норми статті 1173 ЦК України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 58 567,27 грн. як шкоду, заподіяну Управлінням.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з Управління на його користь заборгованості з виплати пенсії за період з 01.01.2016р. по 31.12.2019 у розмірі 79 230,62 грн.
Щодо доводів апелянта про стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За приписами ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем-1 завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 10 000 грн. та не підтверджено її документально.
Також, судами не встановлено, що мали місце такі неправомірні дії чи бездіяльність зі сторони відповідачів, які б спричинили негативні зміни у житті позивача.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 у справі № 818/1430/17, в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 20.02.2020 у справі № 813/2729/16, від 18.06.2020 у справі № 339/183/16-а.
Водночас, позивач не обґрунтував в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань, що настали у зв'язку з бездіяльністю Управління.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди також відсутні.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цієї справи судами враховано висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Стосовно зобов'язання відповідача надати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 КАС України.
У відповідності до ч. 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).
Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов'язком. Особа-позивач же, на користь якого ухвалено постанову суду, в свою чергу має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду.
Наявність підстав для встановлення судового контролю суд з'ясовує в кожній справі окремо, в залежності від конкретних обставин, які дають підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не зазначено жодних обставин, в тому числі і під час апеляційного перегляду, з яких суд може дійти висновку про необхідність встановлення судового контролю.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 139, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі №200/8853/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі №200/8853/20-а - залишити без змін.
Постанова в повному обсязі складена та підписана 27 січня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 27 січня 2021 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко