ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 січня 2021 року м. Київ № 826/9539/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району в місті Києві державної адміністрації
про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району в місті Києві державної адміністрації про:
- визнання дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни і видачі посвідчення відповідного зразка неправомірними;
- зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни і видати посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив їй у встановленні правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення з підстав відсутності розпорядчих документів про залучення підприємства, в якому працювала позивач, до формувань цивільної оборони. Вказує, що виходячи з норм законодавства, яке діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу Цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, що є достатньою підставою для висновку про участь позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони, а жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
03.07.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення виявлених судом недоліків.
Ухвалою суду від 29.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Копія ухвали із визначенням строку для надання відзиву на позов була направлена відповідачу засобами поштового зв'язку, однак своїм правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався, заяв/клопотань суду не направляв.
Позивачем 18.11.2018 було подано клопотання про залучення третьої особи - Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Виходячи з меж заявленого клопотання та обставин, на яких ґрунтується клопотання, суд встановив таке.
Відповідно до ч.2 ст.49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Таким чином, згідно ч.2 ст.49 КАС України у заяві про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
При цьому, позивачем не наведено належних доводів в обґрунтування заявлених вимог, а саме, не зазначено яким чином прийняте судове рішення по дані справі вплине на права, свободи та інтереси Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до справи Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а отже відмовляє у задоволенні клопотання позивача.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КИЕ-1 №053254.
Позивач з 14.03.1987 по 27.01.1989 працювала в Управлінні будівництва Чорнобильської атомної електростанції, з 29.01.1989 по 23.02.1990 в ПО «Спецатом» м. Прип'ять, з 15.03.1990 по 13.05.1991 в ОРС НПО «Прип'ять», відповідно до записів в трудовій книжці.
Позивач 22.03.2018 звернулась до відповідача з заявою про видачу посвідчення інваліда війни.
Листом від 30.03.2018 №36-1012 відповідач повідомив про відсутність підстав для надання посвідчення інваліда війни з огляду на відсутність у наданих позивачем документах інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до формування Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення особисто позивача, до складу такого формування, а також відсутність відомостей про роботу, яку вона виконувала під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Вважаючи такі дії щодо відмови у встановленні позивачу відповідного статусу протиправними, остання звернулась до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (надалі - Закон №3551-XII).
Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Приписи ст.18 Закону №3551-XII визначають, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Згідно п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 №302 (надалі - Положення №302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
В абз. 2 п.7 Положення №302 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Пунктом 10 Положення №302 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, є наявність в особи сукупності таких обов'язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 у справі № 676/1827/17, від 27.04.2020 у справі № 826/15761/17, від 14.05.2020 у справі № 686/20301/16-а.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (надалі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Судом враховується, що встановлені вище обставини роботи ОСОБА_1 з 14.03.1987 по 27.01.1989 в Управлінні будівництва Чорнобильської атомної електростанції, з 29.01.1989 по 23.02.1990 в ПО «Спецатом» м. Прип'ять, з 15.03.1990 по 13.05.1991 в ОРС НПО «Прип'ять», що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме, записами у трудовій книжці, довідкою №053254, експертним висновком №725 від 25.03.1991, і вказують на те, що на неї поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII.
Водночас, згідно усталеної позиції Верховного Суду, викладеної також й у постановах від 19.09.2019 у справі №756/8323/16, від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18, від 06.05.2020 у справі №751/1484/17 та від 19.01.2021 у справі 826/14467/18, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон №3551-XII містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №810/4584/18, це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Така позиція висловлювалась Верховним Судом у постановах з аналогічних правовідносин і у 2019 - 2021 роках.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII немає.
Належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем не надано.
При цьому, у своєму листі №36-1012 від 30.03.2018 Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було зазначено, що для встановлення статусу інваліда війни позивачу слід надати розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до формування Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення особисто позивача, до складу такого формування, а також відомості про роботу, яку він виконував під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Вказана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п.п.1 ч.1 ст.9 Закону №796-XII).
Обґрунтовуючи свої доводи позивач зазначає, що перебування її у складі формувань ЦО та участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань цивільної оборони підтверджені документально, в тому числі архівними документами. Зокрема, позивач посилається на наявність експертного висновку №725 від 25.03.1991, довідку серії КИЕ-1 №053254, посвідчення серії НОМЕР_1 .
Крім наведеного ОСОБА_1 вказує на те, на звернення до Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації про видачу довідки про залучення у склад формувань цивільної оборони до виконання обов'язків цивільної оборони, позивачу 25.04.2018 видана довідка №011-14/681, яку додано до позову.
Однак, у матеріалах справи від 25.04.2018 за №011-14/681 міститься лише лист Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації «Про отримання довідки». З вказаного листа вбачається, що у відповідь на звернення позивача про отримання довідки про участь у складі формувань Цивільної оборони, Департаментом повідомлено, що в архіві департаменту, під грифом «обмеження доступу», наявні розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані починаючи з 26.04.1986. При цьому вони не містять відомостей щодо залучення до цих poбіт конкретних підприємств та окремих громадян. Враховуючи вищевикладене, у департаменту відсутні правові підстави для видачі довідки про підтвердження залучення до формувань Цивільної Оборони конкретних підприємств та окремих громадян.
Таким чином, вказані пояснення судом оцінюються критично, оскільки такі документи не є належними і достатніми підтвердженням участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Адже зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Наведену правову позицію в аналогічних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 у справі №751/1484/17.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В силу положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 263, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст. 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська