ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" січня 2021 р. справа № 300/1357/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, -
Адвокат Якубчак О.Р. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною щодо відмови у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та стягнення вказаної допомоги в розмірі 17 944,04 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на день звільнення та виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 18.02.2019 року не було виплачено матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, не зважаючи на те, що комісією військової частини було прийнято рішення про виплату вказаної допомоги. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити, оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника). Зазначив, що виплата вказаної допомоги віднесена до права роботодавця та не є обов'язковою виплатою. Вказав, що засідання комісії з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбулося після звільнення позивача.
Представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якого заперечення відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки комісією військової частини НОМЕР_1 НГУ з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 31.01.2019 року, до дня звільнення позивача, було вирішено питання про необхідність виплати позивачу вказаної допомоги в розмірі 17 944,04 грн.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
04.01.2019 року позивачем подано рапорт з проханням виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв'язку з захворюванням та скрутним матеріальним становищем, який зареєстрований відповідачем 25.01.2019 року.
31.01.2019 року на засіданні комісії військової частини НОМЕР_1 НГУ з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розглянуто рапорт позивача від 04.01.2019 року і прийнято рішення про виплату одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 17 944,04 грн., яке оформлено протоколом №1 (а.с. 20-21).
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.02.2019 за № 20о/с, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я, з 18.02.2019 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.02.2019 за № 38 (а.с. 18).
Зважаючи на те, що комісією військової частини НОМЕР_1 НГУ з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на своєму засіданні 31.01.2019 розглянуто рапорт позивача, підтверджено його право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначено розмір такої допомоги, ОСОБА_1 у грудні 2019 року (після звільнення з військової служби,) звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату вказаної допомоги, проте відповідачем було відмовлено, оскільки виплата вказаної матеріальної допомоги віднесена до права роботодавця та не є обов'язковою виплатою.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
У відповідності до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним нормативним документом, який визначає основні засади соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей є Закон України «Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Стаття 9 вказаного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 №704 (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пп. 3 п. 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктами 1 та 2 Розділу ХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 року №200 визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.
Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Відповідно до змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.02.2019 за №38 про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік позивач не отримував.
Проте як встановлено судом, на засіданні комісії відповідача з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 31.01.2019 року було розглянуто рапорт позивача від 04.01.2019 року і прийнято позитивне рішення про виплату одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 17 944,04 грн., яке оформлено протоколом №1.
Суд не погоджується з діями відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки, позивач виконав усі необхідні дії з метою її отримання, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у якому зазначив конкретні причини для такої виплати, та до рапорту додав відповідні документи, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Так, Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).
Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Суд погоджується, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача. Разом з тим звертає його увагу, що відповідач зобов'язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд, у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме, подав за підпорядкуванням рапорт, а також відповідав вимогам, що ставились в умову її отримання.
При цьому, суд не приймає доводи відповідача, що перше засідання комісії з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, згідно протоколу №1 було проведено 27.03.2019, тобто після звільнення позивача з військової служби, оскільки згідно наявного в матеріалах справи протоколу №1 засідання комісії з призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на якому ухвалено провести виплату одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - заступнику начальника штабу майору ОСОБА_1 , в розмірі 17 944,04 грн., таке засідання проведено 31.01.2019 року, тобто до звільнення позивача з військової служби (а.с.20-21). Доказів зворотного відповідачем не надано.
Суд зазначає, що у випадку встановлення судом факту порушення прав позивача, що мало місце під час проходження ним військової служби, захист цього права здійснюється судом незалежно від того, що на день звернення до суду такий позивач звільнений з військової служби.
Відповідно статті 2 КАС України основним завдання адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік є протиправною, а відтак з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення відновлення його порушеного права, слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі 17 944,04 грн.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі по сплаті судового збору.
Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 даної статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14189 грн., подано:
- договір про наданняправової (правничої) допомоги №20/01-20 від 20.01.2020 (а.с.24-25);
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001003 від 27.02.2015 (а.с.26);
- ордер про надання правової допомоги серії ІФ №071150 від 20.01.2020 (а.с.28);
- квитанцію прибуткового касового ордера №28 від 20.01.2020 про сплату позивачем за договором 20/01-20 від 20.01.2020 - 10 000 грн., (а.с.27);
- розрахунок вартості послуг адвоката за договором про надання професійної правничої допомоги №20/01-20 (а.с.30-32) в якому описано виконані роботи:
1. Первинна консультація Клієнта 1 год - 1013,50 грн;
2. Пошук та аналіз судової практики 4 год - 4054 грн;
3. Збір доказів, підготовка та подання запиту відповідачу 1 год - 1013,50 грн;
4. Підготовка та подання позовної заяви до суду в інтересах ОСОБА_1 , у тому числі виготовлення усіх необхідних додатків у потрібній кількості 4 год - 4054 грн;
5. Підготовка та подання відповіді на відзив - 3 год - 3040,50 грн;
6. Підготовка та подання клопотань, заяв, пояснень та інших документів 1 год - 1013,50 грн;
7. Ознайомлення з матеріалами справи 1 год - 1013,50 грн;
8. Участь у судовому засіданні 1 год - 1013,50 грн;
9. Зрив судового засідання 0,5 год - 506,25 грн;
10. Підготовка та подання апеляційної скарги 3 год - 3040,50 грн;
11. Підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 3 год - 3040,50 грн;
12. Участить у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 1 с/д - 2027 грн.
Разом (крім 7-12) - 14 189 грн.
Суд враховуючи складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, ціну позову, документальне підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути в розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі 17 944 (сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок чотири) гривні 04 копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ - 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.