25 січня 2021 року Справа № 280/6899/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Держави України в особі Державної казначейської служби України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна 6; код ЄДРПОУ 37567646),
Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795),
Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700)
про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач 1, далі - ДКС України), Державної судової адміністрація України (відповідач - 2, далі - ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 3, ТУ ДСА у Запорізькій області), в якій позивач просить суд стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 220 651,40 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що йому завдано матеріальної шкоди у зв'язку з виплатою суддівської винагороди із застосуванням обмеження, передбаченого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, який визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 05.10.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 02.11.2020, встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач 3 позов не визнав, 23.10.2020 подав відзив на позовну заяву (вх.№50613), в якому зазначає, що з 18.04.2020 ТУ ДСА у Запорізькій області, як орган державної влади, було зобов'язано виконувати положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а тому суддівська винагорода виплачувалась в обмеженому розмірі. Посилається на відсутність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, у зв'язку з чим вважає, що таке рішення не впливає на спірні правовідносини, які виникли до його прийняття. Крім того, не погоджується з розміром заявленої до відшкодування матеріальної шкоди, оскільки з урахуванням проведеного у вересні 2020 року перерахунку суддівської винагороди обмеження становить 213 582,18 грн. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 02.11.2020 підготовче засідання відкладено на 18.11.2020.
Ухвалою суду від 18.11.2020 підготовче засідання відкладено на 30.11.2020.
Відповідач 2 позов не визнав, у відзиві на позовну заяву (вх.№56483 від 23.11.2020) зазначив, що будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України. 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), у тому числі суддівська винагорода, нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Крім того вказує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 не впливає, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Також посилається на відсутність встановленого законом порядку відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 30.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 21.12.2020.
18.12.2020 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву (вх.№62202), в якому не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що позивачем помилково ототожнюється Держава з ДКС України, оскільки остання є юридичною особою публічного права, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, не порушувала прав позивача та не може нести відповідальність за порушення прав позивача посадовими особами інших органів державної влади. Згідно зі своїми функціональними обов'язками ДКС України не є учасником спірних правовідносин, а є учасником судового процесу лише у зв'язку з тим, що здійснює відповідно до наданих повноважень виконання судових рішень по такій категорії справ. Крім того вважає, що оскільки на сьогодні не унормований механізм відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними, відсутні правові підстави для стягнення матеріальної шкоди. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 21.12.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.
У судове засідання 20.01.2021 учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, позивач та представник відповідача 3 подали заяви про розгляд справи без їх участі, представники відповідача 1 та відповідача 2 про причини неявки суду не повідомили, заяв або клопотань не подали.
Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд розглянув справу у письмовому провадженні.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
Указом Президента України №12/2007 від 12.01.2007 позивач призначений строком на п'ять років на посаду судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області (а.с.12-13).
Наказом голови Бердянського міськрайонного суду Запорізької області №7-К від 25.01.2007 ОСОБА_1 зараховано до складу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, визнано такою, що з 26.01.2007 приступила до виконання своїх обов'язків. (а.с.16).
Постановою Верховної Ради України №4322-VI від 12.01.2012 позивача обрано на посаду судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області безстроково (а.с.14-15).
Наказом голови Бердянського міськрайонного суду Запорізької області №24-К від 23.06.2016 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу, як такому, що має стаж роботи на посаді судді більше 30 років (а.с.17).
У період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-IX), що підтверджується розрахунками суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року (а.с.18-19), довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/1216 від 20.10.2020 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1.(а.с.51), довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/3218 від 20.10.2020 про підстави та розмір застосованого обмеження суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 з урахуванням проведеного у вересні 2020 року перерахунку на підставі рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 (а.с.52-53).
Відповідно до вищенаведених письмових доказів, загальний розмір суддівської винагороди, який було обмежено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», становить 213 582,18 грн. без відрахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та абзац 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, позивач вважає, що йому завдано матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 220 651,40 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
В частині ретроактивного застосування рішення Конституційного Суду України з метою поновлення прав позивача, який заявляє про матеріальне відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, суд враховує, що частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України.
Проте акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Виплата позивачу суддівської винагороди з обмеженнями, встановленими Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, здійснена до прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, і, як вбачається з матеріалів справи, з 28.08.2020 проведено перерахунок суддівської винагороди позивача у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 .
Вищенаведене узгоджується з принципом юридичної визначеності (res judicata), який у широкому розумінні являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
Стосовно відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, суд звертає увагу, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Спеціальний закон, який визначає порядок та механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, законодавчим органом не прийнятий.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Ця норма є спеціальною по відношенню до положень ст.1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.
Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України.
В частині другій цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не є тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).
Стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди.
Звідси, збитки у вигляді недоотриманої суддівської винагороди, заявлені позивачем, не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету, оскільки не належать до складу реальних збитків.
Також частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Чинним законодавством не визначено порядку відшкодування шкоди органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Держави Україна шкоди, заподіяної прийняттям акта, який згодом визнаний неконституційним.
Враховуючи наведене, судом не встановлено підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 220 651,40 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна 6; код ЄДРПОУ 37567646), Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700) про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1 - Держава України в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна 6; код ЄДРПОУ 37567646.
Відповідач 2 - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795.
Відповідач 3 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700.
Повне судове рішення виготовлено 25 січня 2021 року.
Суддя М.О. Семененко