Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 201/2668/19
провадження № 61-7927св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Зайцева А. Ю.,
Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Комунальний заклад «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради, Департамент освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації,
третя особа - Дніпропетровська обласна рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2020 рокув складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр
міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва»), Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа -Дніпропетровська обласна рада про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 листопада 2014 року відповідно до наказу № 86-к ОСОБА_1 прийнята на роботу до КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» на посаду швейцара за умовами контракту, на підставі наказу від 23 вересня 2015 року № 84/2-к переведена на посаду провідного фахівця.
16 березня 2018 року депутати 12-ї сесії 7-го скликання Дніпропетровської обласної ради, розглянули питання діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, ухвалили рішення № 330-12/VIІ, яким, зокрема, вирішено й питання про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» шляхом приєднання його до КП «Молодіжний центр міжнародного партнерства, позашкільної та неформальної освіти «Освіторум» Дніпропетровської обласної ради» (пункт 6 вказаного рішення). У зв'язку із цим 31 серпня 2018 року позивач була звільнена із займаної посади у зв'язку із зміною істотних умов праці (пункт 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою звільнення став наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» від 31 серпня 2018 року № 130-к про звільнення співробітників КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва». Отже, позивача звільнено із займаної посади у зв'язку з реорганізацією закладу, на якому вона працювала.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 рішення Дніпропетровської обласної ради від 16 березня 2018 року № 330/-12/VI. Тобто на цей час реорганізація КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» визнана протиправною та скасована, а отже, всі накази, які були видані комісією з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» у зв'язку з проведенням процедури реорганізації підприємства є також протиправними.
Оскільки після звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці виникли
обставини у вигляді скасування рішення Дніпропетровської обласної ради про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва», які скасували наявність причин, що були передумовою проведення у закладі звільнення співробітників, то звільнення позивача підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм КЗпП України, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У зв'язку з незаконним звільненням позивача через проведення незаконної реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» позивачу завдано значної моральної шкоди, вона пережила емоційний стрес. Реорганізація закладу, в якому працювала позивач, проводилася з порушенням трудових прав працівників. Голова комісії з ліквідації закладу постійно шантажував позивача звільненням «за статтею», хоча позивач за весь час роботи у закладі ніколи не мала будь-яких нарікань. Після незаконного звільнення вона досі не може влаштуватися на іншу роботу, оскільки є особою пенсійного віку, нові роботодавці не бажають брати на роботу осіб пенсійного віку. Незаконне звільнення позивача й ті обставини, що вона не має можливості влаштуватися на нову роботу, призвели до постійних душевних хвилювань позивача, невпевненості та моральних страждань, що позначились на стані її здоров'я. Втрата постійного місця роботи суттєво позначилася на майновому стані позивача, оскільки заробітна плата, яку отримувала позивач, допомагала їй підтримувати нормальний рівень життя пенсіонера. Отже, відповідач порушив права позивача у сфері трудових правовідносин незаконним звільненням, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача), змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим їй було заподіяно значної моральної шкоди.
Вважає своє звільнення з роботи незаконними і такими, що порушує її трудові права та вимоги чинного законодавства щодо порядку звільнення робітника. Вона звернулася до відповідачів із запитаннями, чому наказ про звільнення винесено з таких підстав і не скасовано самостійно після рішення суду. Відповідь вона не отримала, що також незаконно.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду і судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» від 31 серпня 2018 року № 130-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва».
Стягнено з департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01 вересня 2018 року до дня винесення рішення суду в сумі 121 779,21 грн.
Стягнено з департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу (за один місяць). Вирішено питання судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва», третя особа Дніпропетровська обласна рада про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що після звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці, виникли обставини у вигляді скасування рішення Дніпропетровської обласної ради про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва», які усунули причину звільнення співробітників, а тому звільнення позивача є незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм КЗпП України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2019 рокускасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував обставин самого звільнення позивача, обмежившись посиланням на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, якою визнано протиправним та скасованого пункт 6 рішення № 330/12/VI, та не врахував, що позивач не надала доказів про наявність цивільно-правових підстав для визнання звільнення незаконним та поновлення його на роботі. Оскільки суд не встановив порушень законодавства при звільненні позивача з роботи, не підлягають задоволенню і похідні вимоги щодо скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/2668/19, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції всупереч нормам частини п'ятої статті 82 ЦПК Україні, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції Україні, частини другої статті 13 Закону Україні «Про судоустрій і статус суддів» не врахував постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, яка є преюдиційною у справі.
Крім того, суди не застосували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц, відповідно до якого у справах, що випливають із трудових правовідносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається на роботодавця.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року Департамент освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що оскаржена постанова є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в матеріалах справи немає доказів протиправності звільнення позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що відповідно до наказу від 01 листопада 2014 року № 86-к ОСОБА_1 прийнята на роботу до КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ради на посаду швейцара за умовами контракту. На підставі наказу від 23 вересня 2015 року № 84/2-к позивач переведена на посаду провідного фахівця.
Згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради від 16 березня 2018 року № 330-12/VIІ вирішено реорганізувати КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» шляхом приєднання до КП «Молодіжний центр міжнародного партнерства, позашкільної та неформальної освіти «Освіторум» Дніпропетровської обласної ради» (п. 6 вказаного рішення).
Відповідно до наказу голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» від 31 серпня 2018 року № 130-к позивач звільнена із займаної посади у зв'язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 рішення Дніпропетровської обласної ради від 16 березня 2018 року № 330/-12/VI.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Отже, зміна істотних умов праці може бути визнана законною лише в разі, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів.
Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку, що зміни істотних умов праці та зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників у трудових відносинах з працівником мають різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися.
У таких спорах необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд не повністю з'ясував, чи були підстави для звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Пославшись на те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема щодо порушення відповідачем трудового законодавства під час його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що обов'язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця.
Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних і справедливих рішень, а також захист прав учасників судового розгляду.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди повністю не встановили, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун