Ухвала
Іменем України
22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 756/14430/19
провадження № 61-213ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики,
У жовтні 2019 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу, в розмірі 754 080, 75 грн, за договором позики грошей від 30 травня 2016 року шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів.
Свої вимоги мотивувала тим, що 30 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, який зареєстрований в реєстрі за № 383 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, відповідно до якого, іпотекодавець передає іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , предмет іпотеки складається з однієї жилої кімнати, загальною площею 34,5 кв.м., у тому числі жилою площею 17,9 кв.м. Квартира належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13 квітня 1993 року Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 20-8469, зареєстрованого Київським міським БІТ 20 квітня 1993 року в книзі 11-31, за реєстровим №106/31039. Відповідно до договору іпотеки від 30 травня 2016 року, за домовленістю сторін заставна вартість предмета іпотеки становить 700 000,00 грн.
30 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір позики грошей. Згідно п.1 договору позики грошей від 30 травня 2016 року позичальник отримав у власність від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 754 080,75 грн., що за курсом Національного банку України станом на 30 травня 2016 року становить 30 000,00 доларів США. Відповідно до п. 2 договору позики грошей від 30 травня 2016 року, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 30 травня 2021 року, виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою у межах міста Києва або за іншою адресою, вказаною позикодавцем, згідно п.6 Договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, позичальник передає в іпотеку позикодавцю належну позичальнику квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла боржник ОСОБА_3 після останньої відкрилась спадкова справа №08/2016, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 59319445. ОСОБА_2 , 03 серпня 2016 року направила заяву № 22 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О., в якій зазначила: «Прошу повідомити спадкодавців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , про наявний борг спадкодавця в сумі 754 080,75 грн, що станом на момент укладення договору позики становило 30 000,00 доларів США та про їх обов'язок задовольнити кредитора.
17 серпня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О. надала довідку № 84/02-14 в якій зазначено, що станом на 17 серпня 2016 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 06 вересня 2016 року та 10 січня 2017 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 направляв двічі ОСОБА_1 заяву вимогу (фіскальний чек №8712 від 16 вересня 2016 року, фіскальний чек № 0126 від 12 січня 2017 року та фіскальний чек № 0125 від 12 січня 2017 року), в якому зазначена вимога до ОСОБА_1 щодо виплати боргу ОСОБА_3 , який виник на підставі Договору позики та забезпеченого Договором іпотеки, в розмірі 754 080,75 грн.
11 квітня 2017 приватний нотаріус Київського міського округу Бровченко М. О. надала відповідь на адвокатський запит Татунця В.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 №01/04-2017 від 07 квітня 2017 року в якому зазначила, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадщину прийняла одна особа, право на спадкове майно станом на 11 квітня 2017 року не оформлялося і не видавалося свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_1 ігнорує всі звернення ОСОБА_2 щодо повернення боргу, який виник на підставі договору позики та забезпеченого договору іпотеки в розмірі 754 080,75 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року закрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року скасовано повністю, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про тотожність заявленого позову з позовом у справі № 756/9068/17, оскільки предмет позову у даних справах не є тотожним.
31 грудня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим,що такий самий позов вже розглядався судами і постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року її касаційну скаргу було задоволено, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення позову, винесено нове рішення про відмову в позовних вимогах ОСОБА_2 .
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Апеляційний суд встановив, що у липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення суми боргу, в розмірі 754 080,75 грн за договором позики грошей від 30 травня 2016 року, шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою ВС України від 11 вересня 2019 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Також встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення суми боргу, в розмірі 754 080,75 грн за договором позики грошей від 30 травня 2016 року, шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів.
У справі №756/9068/17-ц ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості, проте, не обрала жодного способу реалізації такої вимоги ані передбаченої договором, ані передбаченої законом, у зв'язку із зазначеним, у задоволенні позовних вимог відмолено. У даній справі, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення суми боргу, в розмірі 754 080,75 грн за договором позики грошей від 30 травня 2016 року, шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів.
Апеляційний суд, встановивши, що суд першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження прийшов до помилкового висновку про однаковий предмет позову, що заявлявся у 2017 році та 2019 році,зробив правильний висновок про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
О. С. Ткачук