27 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4211/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. - доповідач, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя - Радіонова О. О., судді Зубченко І. В., Чернота Л. Ф.) та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року (суддя Сальнікова Г.І.)
у справі № 922/4211/19
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 ,
про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами від 2 липня 2012 року № 3 та від 30 серпня 2013 року № 4,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами від 2 липня 2012 року № 3 та від 30 серпня 2013 року № 4.
Господарський суд Харківської області рішенням від 24 квітня 2020 року у задоволені позовних вимог відмовив.
Східний апеляційний господарський суд при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановою від 25 листопада 2020 року залишив його без змін.
29 грудня 2020 року (згідно з відміткою на конверті) ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частинами другою і третьою цієї статті учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 292 ГПК України у випадку, якщо касаційна скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 288 ГПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними, вона залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутись до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (повний текст складено 27 листопада 2020 року), строк на оскарження якої відповідно до ГПК України сплив 17 грудня 2020 року.
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано поданням касаційної скарги в межах двадцятиденного строку з дня ознайомлення 9 грудня 2020 року з повним судовим рішенням.
Розглянувши вищевказане клопотання, суд касаційної інстанції визнає вказані у клопотанні підстави для поновлення строку неповажними, відтак вважає, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з цих підстав не підлягає задоволенню, оскільки заявницею всупереч вимогам пункту 1 частини четвертої статті 290 ГПК України на підтвердження її доводів про дату отримання повного тексту оскаржуваної постанови 9 грудня 2020 року не надано поштового конверту в якому отримано копію оскаржуваного судового рішення із зазначенням ідентифікатора поштових відправлень, згідно якого було б можливо перевірити достовірність доводів вищевказаного клопотання.
Ураховуючи зазначене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини третьої статті 292 ГПК України, за змістом якої заявник має право надати докази для обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження або навести інші підстави для поновлення процесуального строку, які унеможливили здійснення відповідних процесуальних дій у встановлений термін, протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху
Крім того, відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу «правової визначеності», що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене, скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до статті 287 ГПК України учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Скаржниця також вказує на те, що при ухваленні оскаржуваних, рішень судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Звертається увага скаржниці на те, що неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має наводитись у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 відсутнє зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Посилання ж скаржниці на обставини справи з наданням їм власної оцінки та на мотиви непогодження з рішеннями судів попередніх інстанцій без належного правового обґрунтування щодо їх неправильного застосування судами попередніх інстанції, не може свідчити про дотримання скаржницею норм статті 287 ГПК України в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій у спосіб, передбачений пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір встановлений у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921,00 грн.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є одна немайнова вимога.
Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви (у 2019 році) у цій справі складав 1921,00 грн (1 немайнова вимога х 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Враховуючи викладене, судовий збір за подання касаційної скарги складає 3842,00 грн (1921,00 грн х 200 % ставки).
Скаржницею до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, натомість заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За змістом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується на розсуд суду в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони дійсно перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання про звільнення від сплати судового збору повинна навести доводи того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 60).
Таким чином, звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, скаржниця зазначає, що на теперішній час вона перебуває у скрутному майновому стані, власного житла, постійної роботи та будь-яких доходів не має, а також те, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги у цій справі, значно перевищує розмір п'яти відсотків її річного доходу. У підтвердження викладених доводів позивачка подала копію паспорта громадянки України з першого по п'ятнадцятий аркуш з відмітками реєстрації місця проживання.
Оскільки скаржницею до касаційної скарги не додано доказів, які б підтверджували, що на момент подання касаційної скарги майновий стан скаржниці перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку в розмірі 3842,00 грн, у задоволенні клопотання про звільнення її від сплати судового збору слід відмовити.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
У зв'язку з несплатою судового збору ОСОБА_1 необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати суду документ про сплату (зарахування) судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 в установленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 3842,00 грн.
Належними реквізитами для оплати судового збору є:
Отримувач коштів: ГУК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
Код банку отримувача (МФО): 899998
Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007
Код класифікації доходів бюджету: 22030102
Найменування податку, збору, платежу Судовий збір (Верховний Суд, 055)
Символ звітності банку: 207
Також, статтею 291 ГПК України встановлено обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу, надсилати іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.
До касаційної скарги ОСОБА_1 не додано доказів надсилання листом з описом вкладення копії касаційної скарги і доданих до неї документів іншим учасникам справи.
Згідно із частиною першою статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Відповідно до частини другої статті 294 ГПК України до відкриття касаційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття касаційного провадження.
Неповідомлення учасника судового процесу у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, закріплені частиною третьою статті 2 ГПК України.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 підлягає залишенню без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 ГПК України, із наданням скаржниці строку для усунення зазначених недоліків, а саме: належних доказів, на підтвердження дати отримання (9 грудня 2020 року) повного тексту оскаржуваної постанови; подання до Суду заяви про усунення недоліків вищевказаної касаційної скарги, в якій скаржниця має уточнити та чітко вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав) із урахуванням змісту цієї ухвали; подання Суду документа про сплату (зарахування) судового збору за подання касаційної скарги в установленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 3842,00 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 174 та частиною другою статті 292 ГПК України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
При цьому Суд звертає увагу скаржниці на те, що заяву про усунення недоліків слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.
Враховуючи викладене, касаційна скарга вважається поданою без додержання відповідних вимог процесуального законодавства і підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
У разі невиконання у встановлений законом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржниці.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292, 314 ГПК України, Верховний Суд
1. Підстави наведені у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 - визнати неповажними.
2. Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2020 року у справі № 922/4211/19 залишити без руху.
4. Надати скаржниці строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.
5. Роз'яснити ОСОБА_1 , що невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги без розгляду.
(Докази виконання вимог цієї ухвали надсилати/подавати на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. В. Бакуліна
Судді Н. М. Губенко
О. А. Кролевець