ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
27 січня 2021 року Справа № 923/897/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П., розглянувши матеріали справи
за позовом: Управління комунальної власності Херсонської міської ради, м. Херсон
до відповідача: ОСОБА_1 , м. Херсон
про стягнення заборгованості у розмірі 1049,58 грн.
представники сторін не викликались
Управління комунальної власності Херсонської міської ради (просп. Ушакова, 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 37465469) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості у розмірі - 1 049,58 грн. (одна тисяча сорок дев'ять гривень 58 коп.), нарахованої за Договором №7/0 оренди комунального майна міської територіальної громади від 23.10.2018.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 р. даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В. П.
Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року позовну заяву Управління комунальної власності Херсонської міської ради залишено без руху.
18.09.2020 в порядку ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, суд направив запит до Антонівської селищної ради для надання (підтвердження) інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
22.10.2020 за вх. № 7980/20 до суду надійшов лист від селищного голови Антонівської селищної ради, відповідно до якого, не вбачається можливим отримання інформації щодо місця реєстрації запитуваної особи.
23.10.2020 в порядку ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, суд направив запит до Херсонської міської ради для надання (підтвердження) інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
05.11.2020 за вх. № 8428/20 до суду надійшов лист відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, відповідно до якого, не вбачається можливим отримання інформації щодо місця реєстрації запитуваної особи.
Так, суд зазначає, що відповідно до ч.10 ст. 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвалою суду від 06.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строк відповідачу для подання до суду заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.
10.11.2020 судом здійснено оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України щодо розгляду судової справи № 923/897/20.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні докази отримання уповноваженими представниками позивача та відповідача (відповідач отримав особисто) копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Днем вручення судового рішення, згідно п.3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
За таких обставин, представники сторін належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відповідачем відзиву на позовну заву у встановлений судом строк не подано до суду. На момент розгляду даної справи по суті в матеріалах справи відсутні заяви, клопотання відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо строків розгляду даної справи, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи принцип незмінності складу суду та перебування судді Ярошенко В. П. на лікарняному з 24.12.2020 по 12.01.2021 включно, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку, суд вважає за необхідне продовжити строк розгляду даної справи поза межами встановленого ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом Херсонської міської ради з правами юридичної особи, яке утворене із врахуванням статей 1, 10, 11, 16, 26, 54, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з метою реалізації правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності територіальної громади міста рішенням Херсонської міської ради від 30.11.2010 №11 «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Херсонської міської ради VI скликання, її виконавчих органів».
На вказане Управління згідно Положення, затвердженого рішенням міської ради від 28.11.2014 №1589, покладені серед іншого і повноваження орендодавця від імені міської територіальної громади щодо об'єктів, які належать до комунальної власності, та функції контролю за дотриманням зобов'язань по укладеним договорам оренди комунального майна.
23 жовтня 2018 року між Комунальним закладом «Херсонська міська клінічна лікарня їм. Є.Є. Карабелеша», що виступало в якості орендодавця, та фізичною особою-підприємцем ТРОПІНОЮ Світланою Іванівною у якості орендаря, укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 7/0 (далі за текстом рішення - договір оренди від 23.10.2018), за умовами якого Орендарю передано у строкове платне користування нежитлове приміщення шостого поверху в будинку № 62 по вул. Тираспільській у м. Херсоні, загальною площею 10,9 кв.м, що знаходиться на балансі Комунального закладу «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша», вартість якого відповідно до незалежної оцінки становить 61311,00 грн.
Вищевказаний договір оренди затверджений начальником управління комунальної власності Херсонської міської ради, яке у даних відносинах виступає третьою стороною, а отже договір укладено на користь управління комунальної власності, якому перераховується частина орендної плати.
Відповідно до умов договору оренди від 23.10.2018:
- орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішенням міської ради від 28.12.2011 № 499 і становить 13 365,80 грн без урахування ПДВ за рік. Орендна плата становить 1 113,82 грн. за базовий місяць оренди жовтень, з яких 70% - 779,67 грн. перераховується Орендарем до управління комунальної власності не пізніше 25 числа звітного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства (пункт 3.1.);
- орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується до бюджету (Орендодавцю) відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми заборгованості (пункт 3.3);
- орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати до бюджету (Орендодавцю) орендну плату (пункт 5.2.);
- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 10.1.);
- строк дії договору оренди визначався до 22.09.2021 (пункт 11.1);
- зміни або розірвання цього Договору можуть мати місце за погодженням сторін (пункт 11.2.).
Позивач зазначає, що 30 листопада 2019 року за згодою сторін договір був розірваний на підтвердження чого надав акт прийняття-передачі нежилого приміщення в оренду від 30.11.2019, за яким відповідач повернула балансоутримувачу орендовані приміщення.
Позивач зазначає, що у зв'язку із порушенням умов договору оренди від 23.10.2018, а також норм господарського та цивільного законодавства України, фізична особа-підприємець ТРОПІНА Світлана Іванівна, як орендар вищевказаного майна, обов'язку зі сплати орендної плати, що є істотною умовою договору оренди, не виконала, а після розірвання договору оренди залишилась заборгованість з орендної плати за користування комунальним майном, яка разом із нарахованою пенею, станом на 20.08.2020 становить 1 049,58 грн., з яких: 1012,98 грн. - це основний борг, а саме нарахована орендна плата за листопад 2019 року, та 36,60 грн. - це нарахована пеня за невиконання зобов'язання за період січень - лютий 2020 року.
З метою досудового врегулювання даного питання управління комунальної власності листом від 24.03.2020 за № 604 - 19 пред'явило вимогу до відповідача щодо погашення існуючої заборгованості.
Позивач зазначає, що відповідач станом на день звернення до суду із позовом заборгованість не сплатила.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Управління комунальної власності Херсонської міської ради підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Пунктами 1, 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, а також справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, у випадку зареєстрованого у встановленому порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її господарські зобов'язання не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Відповідні спори підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Таким чином, зважаючи на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників спору, попри припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Тропіної Світлани Іванівни (ІПН НОМЕР_1 ), суд доходить висновку, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі,які йому не суперечать.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 636 Цивільного кодексу України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що Договір оренди від 23.10.2018 укладено на користь позивача, за умовами якого останньому перераховується частина орендної плати (п. 3.1. Договору).
Відповідно до статті 283 ГК України: "За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності" (частина 1); "У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ)" (частина 2); "Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання" (частина 3).
Згідно із частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.
Положенням ст. 193 ГПК України та статей 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено у ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання в наслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно із ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач не сплатила у встановлений Договором строк орендну плату за користування комунальним майном за листопад 2019 року у розмірі 1012, 98 грн.
Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1012, 98 грн. орендної плати за листопад 2019 року в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1012, 98 грн.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов'язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 551 ЦК України.
Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК).
Відповідно до п. 3.3. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується до бюджету (Орендодавцю) відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми заборгованості.
Позивач у зв'язку з несвоєчасним та неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати за листопад 2019 року, нарахував пеню у розмірі 36, 60 грн. за період січень-лютий 2020 року.
Враховуючи наведені норми права та встановлений факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, суд, перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем за період з 01.01.2020 по 29.02.2020, визнає її обґрунтованою та такою, що підтверджуються у заявленій сумі - 36, 60 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, судом встановлено наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі щодо стягнення з Відповідача 1049, 58 грн. (1 012, 98 грн. + 36, 60 грн. = 1 049, 58 грн.).
Згідно ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 ГПК України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь управління комунальної власності Херсонської міської ради (просп. Ушакова, 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 37465469) суму заборгованості у розмірі - 1 049,58 грн. (одна тисяча сорок дев'ять гривень 58 коп.), нараховану за Договором №7/0 оренди комунального майна міської територіальної громади від 23.10.2018, та компенсацію по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення - 27.01.2021
Суддя В.П.Ярошенко