ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
27 січня 2021 року м. Херсон Справа № 923/1200/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (09800, Київська обл., Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, буд. 3, ідентифікаційний код 38953469)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" (73000, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 2-А, ідентифікаційний код 35869851)
про стягнення 196 543 грн.96 коп.
без участі представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" (надалі - відповідач) про стягнення 78912 грн. 56 коп. пені, 14148 грн. 23 коп. 3% річних, 13169 грн. 53 коп. інфляційних втрат, 90313 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі-продажу № 53/19/8 від 19.02.2019.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.11.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд встановив відповідачу строк для подачі до суду відзиву на позов не пізніше 17 грудня 2020 року.
В матеріалах справи є докази повідомлення сторін про відкриття провадження у справі. Відповідач використав право надати відзив на позов у визначений судом строк. В відзиві він позовні вимоги не визнав, посилаючись на наступне.
Він зазначив, що за рішенням суду з нього стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (код ЄДРПОУ 38953469, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, 3) 654 447,33 грн. основної суми заборгованості, 49 167,94 грн. пені, 4 852,93 грн. - 3% річних, 145 432,74 грн. - штрафу, 3582,11 грн. - інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу № 53/19/8 від 19.02.2019 та судові витрати в сумі 12 862,25 грн.
На стадії апеляційного оскарження відповідач провів оплату заборгованості, що вбачається за карткою по рахунку 631 та платіжними дорученнями: 23.06.2020 сплачено 100000,00 грн.; 22.10.2020 - 440000,00 грн.; 22.10.2020 - 259880,07 грн.; 26.10.2020 було проведено оплату штрафних санкцій та судових витрат.
На його думку, ним вжито заходи по погашенню заборгованості перед Позивачем, виконанням судового рішення, обов'язковість якого передбачена ст.124 Конституції України, ст. 4-5 ГПК України.
Він зазначив, що дійсно 19.02.2019 між ДП "Тетіївська Агропромислова Компанія", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (далі по тексту Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" (далі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 53/19/8.
Відповідно до п. 5.1. Договору, ціна за одиницю товару кожного найменування в національній валюті наводиться в додатках до цього Договору. Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання окремих партій товару, визначених у додатках до цього Договору.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в Додатках - специфікаціях до цього Договору.
Договір укладено до 31.12.2018, а в частині виконання грошових зобов'язань до їх повного виконання (п.9.1. Договору).
Відповідач зауважив, що у цивільному законодавстві відсутнє поняття «товарний кредит». Однак у ст. ст. 694, 695, 697 ЦК України прописано особливості договору купівлі-продажу товару в кредит, а саме товар можна продавати в кредит із відстроченням платежу (покупець розраховується повною сумою через деякий час) або з розстроченням платежу (покупець розраховується частинами впродовж певного періоду).
Відповідач зазначив, що за нормами Податкового Кодексу України можна дійти висновку, що товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент (відповідно до п.п. 14.1.245 ПКУ).
Датою збільшення податкових зобов'язань у частині відсотків за товарним кредитом вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору - п. 187.3 ПКУ.
Відповідач прийшов до висновку, що, враховуючи, що Договір купівлі - продажу №53/19/8 не містить умов та ознак договору товарного кредиту, то у Позивача не виникає права на стягнення суми такого кредиту.
Крім того, за змістом п. 6.3. Договору купівлі - продажу за неналежне виконання умов по сплаті вартості товару покупець сплачує продавцю штраф, пеню та проценти відповідно до ст. 536 Цивільного Кодексу України, розмір і порядок нарахування яких встановлений у розділі 12 «Відповідальність сторін» цього ж Договору.
Відповідно до пункту 12.2 Договору, позивач та відповідач узгодили, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 12.3. Договору, в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф в розмірі 20% від загальної вартості Товару.
Із огляду на наведені умови договору, відповідач прийшов до висновку, що максимальна відповідальність за Договором купівлі - продажу №53/19/8 від 19.02.2019 передбачена п. п. 6.3., 12.2., 12.3 - це пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штраф 20% від загальної вартості Товару, та встановлені чинним Цивільним Кодексом України - 3% річних та відшкодування інфляційних втрат через здешевлення національної валюти України. У такому випадку одночасне стягнення штрафних санкцій та товарного кредиту є незаконним за нормами ст. 61 Конституції України.
Відповідач не погоджується з вимогою про стягнення штрафу та пені у розмірі 78912, 56 грн., оскільки таке зобов'язання виникає та нараховується як неустойка на суму прострочки, і застосовується з метою додаткової відповідальності боржника.
Тобто, у правовідносинах між Товариством з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" стягнення неустойки (штрафу та пені) вже мало місце стягнення неустойки за рішенням Господарського суду Херсонської області від 28 травня 2020 року (справа № 923/62/20), а відтак вимога про стягнення пені у розмірі 78912,56 грн., в силу п. 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального Кодексу України, не підлягає повторному розгляду.
Також відповідач вважає, що за змістом пункту 1 частини другої ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. У зв'язку із чим, він вважає, що для заявленої вимоги про стягнення пені вийшли строки позовної давності.
Також відповідач вважає недоцільним застосування практики рішень національних касаційних судів, наведеної у позові , виходячи з наступного.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач вважає безпідставним посилання позивача як на аналогічні справи. Він звернув увагу, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справа № 910/14842/18 від 19.09.2019 - різні предмети та підстави спору. Спір виник з інших обставин (йдеться про стягнення збитків заподіяних органами державної влади), а в справі № 923/1200/20 позов не про збитки.
Також він вважає, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справа № 910/21856/16 від 22.08.2018 - предметом позову є безпідставно набуте майно. Вказана справа не є аналогічною.
Вивчивши матеріали справи, суд
19 лютого 2019 року між ДП «Тетіївська агропромислова компанія», правонаступником якого згідно офіційних документів та доданих до даної заяви, є ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» як «Продавець», та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ», як «Покупцем», було укладено договір купівлі-продажу №53/19/8 (далі - договір), згідно умов якого було Сторонами визначено та погоджено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, стимуляції активності зросту та боротьби з шкідниками (бур'янами) (далі - товар).
У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору купівлі-продажу №53/19/8 від 19 лютого 2019 року, у січні 2020 року ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою про стягнення із ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ» суми заборгованості та пені, 3%-річних, інфляційних втрат за період із 27.08.2019 по 11.01.2020 згідно договору купівлі-продажу №53/19/8 від 19 лютого 2019 року.
Рішенням Господарського суду Херсонської області у справі №923/62/20 від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року по справі №923/62/20, позов ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» задоволено. З Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" (код ЄДРПОУ 35869851, м. Херсон, вул. Нафтовиків, 2-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (код ЄДРПОУ 38953469, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, 3) стягнуто 654 447,33 грн. основної суми заборгованості, 49 167,94 грн. пені, 4 852,93 грн. - 3% річних, 145 432,74 грн. - штрафу, 3582,11 грн. - інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу № 53/19/8 від 19.02.2019 та судові витрати в сумі 12 862,25 грн.
Судом встановлено, що ТОВ «СП «Басматі» виконав рішення у справі № 923/62/20 та провів оплату заборгованості, що вбачається за карткою по рахунку 631 та платіжними дорученнями: 23.06.2020 сплачено 100000,00 грн.; 22.10.2020 - 440000,00 грн.; 22.10.2020 - 259880,07 грн.; 26.10.2020 було проведено оплату штрафних санкцій та судових витрат.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому порядку не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільним кодексом України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до змісту ст.326 Господарсько-процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно із ч. 4 ст. 75 Господарсько-процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач просить у позовних вимогах стягнути з відповідача нарахування:
- 3%-річних - 11 січня 2020 року на суму заборгованості у розмірі 654 447,33 грн.;
- інфляційні втрати - за листопад 2019 року на суму заборгованості у розмірі 654 447,33 грн.;
- пеню - 11 січня 2020 року на суму заборгованості у розмірі 654 447,33 грн.
При розгляді спору суд враховує, що на день розгляду справи зобов'язання відповідачем згідно рішення Господарського суду Херсонської області у справі №923/62/20 від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року по справі №923/62/20, були виконані наступним чином:
- оплата суми у розмірі 100 000,00 грн. згідно платіжного доручення №231 від 23 червня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 200 000,00 грн. згідно платіжного доручення №499 від 22 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 240 000,00 грн. згідно платіжного доручення №500 від 22 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 114 447,33 грн. згідно платіжного доручення №501 від 23 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 49 167,94 грн. згідно платіжного доручення №503 від 26 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 4 852,93 грн. згідно платіжного доручення №504 від 26 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 3 582,11 грн. згідно платіжного доручення №505 від 26 жовтня 2020 року;
- оплата суми у розмірі 12 862,25 грн. згідно платіжного доручення №506 від 26 жовтня 2020 року.
Таким чином, відповідачем зобов'язання щодо погашення заборгованості згідно договору купівлі-продажу №53/19/8 від 19 лютого 2019 року було виконано 23 жовтня 2020 року.
Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно частини статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 12.2. договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором Сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій Стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 12.5. договору, нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором становить три роки.
Позивач провів нарахування пені із суми 654 447, 33 грн. х 19 (облікова ставка 27 за період з 12.01.2020 по 30.01.2020) = 9 198,12 грн; 654 447, 33 грн. х 41 (облікова ставка 22 за період з 31.01.2020 по 12.03.2020) = 16 061, 25 грн.; 654 447, 33 грн. х 42 (облікова ставка 20 за період з 13.03.2020 по 23.04.2020) =15 061,25 грн.; 654 447, 33 грн. х 49 (облікова ставка 16 за період з 24.04.2020 по 11.06.2020) = 14 057,16 грн.; 654 447, 33 грн. х11 (облікова ставка 12 за період з 12.06.2020 по 22.06.2020) = 2 366,76 грн.; 654 447, 33 грн. х121(облікова ставка 12 за період з 23.06.2020 по 21.10.2020)= 22056, 36 грн.
А всього нараховано пені на загальну суму 78 912,56 коп.
Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Позивач за правилами ст.625 ЦК України здійснив нарахування 3% річних за період з 12.01.2020 по 22.06.2020 (163 дня) з суми 654 447 грн.33 коп. х 3% річних = 53,06 грн за день, що складає суму 8 648 грн.78 коп.; із суми 554 447 грн. 33 коп. х 121 день (за період з 23.06.2020 по 21.10.2020) х 45,45 грн. (3 відсотка річних), що складає суму 5 499 грн. 45 коп., а всього 14 148 грн.23 коп.
Також позивач за правилами ст.625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат у сумі 13 169 грн. 53 коп. за період з січня 2020 по червень 2020 включно (654 447 грн. х 100,2 (індекс інфляції за січень 2020 х 99,7 ( індекс інфляції за лютий 2020) х100,8 (індекс інфляції за березень 2020) х100,8 (індекс інфляції за квітень 2020) х 100.3 (індекс інфляції за травень 2020) х100,2 (індекс інфляції за червень 2020).
Відповідно до пункту 12.13. Договору, у разі прострочення Покупцем оплати Товару, проданого в кредит (товарний кредит), на прострочену суму нараховуються 0,3 процентів щоденного від вартості поставленого та неоплаченого своєчасно товару, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Позивач за правилами вищенаведного пункту провів нарахування за користування товарним кредитом у сумі 90 313 грн.64 коп. із розрахунку 654 447 грн.33 коп. х 46 днів (16.11.2019 по 31.12.2019) х 0.3 % за день.
Із огляду на вказані встановлені факти та аналіз чинного законодавства, суд задовольняє позовні вимоги. Заперечення відповідача спростовані судом мотивуванням задоволення позовних вимог.
Посилання відповідача на неправомірність одночасного стягнення пені та штрафу, то таке твердження спростовується наступним.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно частини статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до 4.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова Пленуму ВГСУ №14), положення якого є чинними на сьогодні, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Тобто, штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання та підлягає стягненню однократно за окремо здійснене правопорушення (в даному випадку за неоплату) та не носить характер тривалої санкції, натомість як пеня нараховується в залежності від кількості днів прострочення за невиконання зобов'язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Отже твердження про те, що відповідно до ст. 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, в даному випадку не можуть братися до уваги, оскільки дане є безпідставним та необґрунтованим, так як штраф і пеня - це різні штрафні санкції.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 розділ ІІ “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” Конституції України закріплює конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії.
Таким чином, положення ст. 61 Конституції України стосується фізичних осіб, а не юридичних, і не застосовується до господарських відносин.
Крім того, необґрунтовано ототожнюються поняття «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність».
Так, «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність», що визначено у п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.99р. у справі №1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. ст.61, терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність, за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, тобто встановлює один вид відповідальності - цивільно-правову. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання з оплати у, встановлений вказаним договором, і відповідне положення договору не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами загальної суми неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами загальної юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 усправі №911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №908/1843/17.
За таких обставин, одночасне стягнення пені та штрафу за порушення одного зобов'язання не суперечить положенням статті 61 Конституції України, розміщеній у розділі 2 «Права, свободи та обов'язки людини та громадянина».
Із огляду на викладене суд прийшов до висновку, що погодження сторонами в Договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу нарахованого на підставі умов Договору відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України, позаяк останні встановлені за порушення, які не є тотожними.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати суд покладає на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Басматі" (73000, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 2-А, ідентифікаційний код 35869851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (09800, Київська обл., Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, буд. 3, ідентифікаційний код 38953469) 78912 грн. 56 коп. пені, 14148 грн. 23 коп. 3% річних, 13169 грн. 53 коп. інфляційних втрат, 90313 грн. 64 коп. відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі-продажу №53/19/8 від 19.02.19 та 2 950,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Л.М. Немченко