Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3542/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алінком", м. Харків
про стягнення 28182,42 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алінком", в якому просить стягнути з останнього основну заборгованість у сумі 20000,00 грн., штраф у сумі 8182,42 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №459 від 02.07.2013 року. Судові витрати (2102,00 грн. судового збору та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу) позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3542/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 року (якою відповідачу було встановлено строк - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву) направлена на адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду без вручення з довідкою поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).
Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Заяв чи клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 року, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
23.11.2020 року позивач подав обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. (вх.№27178).
23.11.2020 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 27178), в якій зменшує вимогу про стягнення основної заборгованості на 10000,00 грн. та відповідно просить стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 10000,00 грн., штраф у сумі 8182,42 грн., 2102,00 грн. судового збору та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.
Виходячи із змісту поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд встановив, що позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує суму позову. При цьому заява подана до першого судового засідання та належним чином направлена відповідачу, про що свідчить доданий до заяви опис вкладення в цінний лист від 18.11.2020 року, відповідно суд в порядку ст. 46 ГПК України приймає зазначену заяву до розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа №922/3542/20 розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
12.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алінком" (Покупець, відповідач) та Приватним підприємством "Елпіс-Україна", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю"Елпіс-Україна" (Продавець, позивач) укладено договір купівлі-продажу №459 від 02.07.2013 року (далі - Договір), відповідно до умов якого,позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити в строк та на умовах, передбачених Договором продукцію - в кількості, асортименті, за ціною, погодженою сторонами.
Згідно з п. 9.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 01 листопада 2015 року) Договір дієдо 31.12.2016року. Якщо протягом 30 днів до завершення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить письмового бажання розірвати даний Договір, він вважається автоматично продовженим ще на один календарний рік на тих самих умовах, і так кожного наступного року.
Враховуючи відсутність повідомлення сторін про бажання розірвати Договір, останній вважається судом автоматично продовженимзокрема на 2019 рік.
На виконання умов Договору, позивачем здійснено постачання товаруна загальну суму 86823,78 грн., що підтверджується відповідними накладними, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідно до п. 2.2.1. Договору претензії щодо кількості товару заявляються Покупцем протягом 5 (п'яти) календарних ді з дня отримання товару Покупцем. У випадку, якщо на протязі 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання товару Покупець не надсилає Продавцю письмово, претензії за номенклатурою та кількістю продукт,, продукція вважається остаточно прийнятою Покупцем, а ціни та загальна вартість поставки продукції узгодженими.
Позивач не отримував від відповідача жодних претензій,а тому товар вважається судом таким, що прийнятий у повному обсязі.
Відповідно до п.3.2. Договору Покупець оплачує вартість товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.
Позивач зазначає, що відповідачем, в порушення умов Договору, зобов'язання щодо оплати поставленого товару, станом на час розгляду справи, виконані частково, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 10000,00грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, матеріали справи підтверджують те, щ відповідач (покупець), в рамках укладеного між сторонами Договору, отримав від позивача товар на загальну суму 86823,78грн.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом п.3.2. Договору Покупець оплачує вартість товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.
Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконав у повному обсязі, оплативши частково товар, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 10000,00грн.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем суми боргу за Договором в сумі 10000,00 грн., суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. заборгованості за Договором належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачаштраф у сумі 8182,42 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлену продукцію Покупець сплачує: основну суму боргу; штраф в розмірі 10% від несвоєчасно оплаченої суми боргу; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, (що діяла у період за який сплачується пеня) від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення.
Як убачається з матеріалів справи, станом на 17 грудня 2019 року, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складала 81824,27 грн. (73187,49 грн. за видатковою накладною №3989 від 30.10.2019 року та 8636,78 грн. за видатковою накладною №4092 від 06.11.2019 року).
Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача, суд зазначає, що вимога про стягнення штрафув сумі 8182,42 грн. є законної, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України тавитрати по сплаті судового збору покладає на відповідача.
Також, позивач в позовній заяві просить відшкодувати суд витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн.
Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Представником позивача в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копіювитягу з Договору про надання правничої допомоги №10-02/20 від 10.02.2020 року, копіювитягу з Єдиного реєстру адвокатів, копіюсвідоцтва право зайняття адвокатською діяльністю №6024, оригінал ордеру серія КСМ 292496 від 01.11.2020 року, копіюдовідки форми №34-ОПП, копіюплатіжного доручення, копіюрахунку на оплату, копіюакту виконаних робіт № 049 від 17.11.2020 року та копіюзвіту про виконану роботу.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
Водночас суд, враховуючи висновки об'єднаної палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, зазначає наступне.
Так, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., виходячи з такого.
Перш за все, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно з договором купівлі-продажу №459 від 02.07.2013 року в частині оплати поставленого позивачем товару. При цьому, відповідач проти позовних вимог заперечень не висловив.
Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу (поставки). У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо попередньої оплати та поставки товару, судова практика є сталою.
Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами ЦК України, ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Також матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані договір поставки, видаткові накладні, ТТН, докази часткової оплати. Отже, підготовка позовної заяви не може зайняти багато часу, оскільки фактичні дані, які слід внести в позовну заяву, не мають великого обсягу.
Тобто, для адвоката справа є звичайним розрахунковим спором; адвокат мав дослідити умови договору та вирахувати загальну суму поставки за 2 накладними. Розрахунок штрафу також не є складним.
Суд також враховує, що сума заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу є надмірною порівняно з сумою позову. А саме, сума заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу сягає більше 50-ти відсотків від суми позову, що явно є надмірним.
Суд наголошує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, однак, суд має оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи є їх сума обґрунтованою.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18).
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 6000,00 грн.
На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алінком" (61072, місто Харків, пр.Науки, будинок 56, офіс 424, код ЄДРПОУ 38632160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" (03191, м. Київ, вул. В.Касіяна 2/1, код ЄДРПОУ 32956789) основну заборгованість у сумі 10000,00 грн., штраф у сумі 8182,42 грн., 2102,00 грн. судового збору та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 25.01.2021 року.
Суддя О.В. Смірнова