"21" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3349/20
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача : не з'явився.
розглянувши справу за позовом Малого приватного підприємства "АСВА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" про стягнення 87 371,50 грн, -
Мале приватне підприємство "АСВА" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" про стягнення 87 371,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2020р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначення до розгляду по суті на "17" грудня 2020 р. о 11:20 год.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Гута С.Ф. на лікарняному (домашня ізоляція COVID-19-11 з 14.12.2020р. по 24.12.2020р. включно судове засідання 17.12.2020 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.12.2020р. було призначено судове засідання на "21" січня 2021 р. о 10:15 год.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" в судові засідання по справі не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористались. Ухвали господарського суду Одеської області були направлені за належною адресою відповідача, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.
З огляду на наведене, господарський суд вважає, що ним було вжито усіх необхідних заходів щодо належного повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" про місце, дату та час судового засідання.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
21.01.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Між позивачем Малим приватним підприємством "АСВА" та відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" було укладено Договір купівлі-продажу №1067 від 22 листопада 2019 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного Договору наступний Товар: Набір корпусної меблі.
Згідно із п. 1.2. Договору Товар - це комплект складових частин (елементів) меблів, які виготовляються за індивідуальними розмірами відповідно до потреб Покупця.
Конкретна кількість, найменування складових часин (елементів) Товару (модель, асортиментний перелік), розміри, комплектність га інші дані, які Сторони вирішать доцільним відобразити, зазначаються Сторонами у Специфікації (додаток до договору купівлі-продажу) (п. 1.3. Договору).
Вартість, найменування, кількість Товару, що поставляється за даним договором, вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. Договору).
Загальна вартість Товару за договором 15 900 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп. (п. 2.1.1 Договору) -50% від загальної вартості Товару 7950 (сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп., було сплачено Покупцем Продавцю в гривнях в день підписання договору (п. п. 2.2.1 Договору) та 50% від загальної вартості Товару 7950 (сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп., сплачується Покупцем Продавцю в день підписання цього договору (п. п. 2.2.2 Договору).
В ціну Товару включаються вартість упаковки, доставки та стандартного монтажу Товару.
Відповідачем було виставлено рахунок на оплату №1067 від 16.07.2020 р. на суму 7950,00грн.
Також, між Продавцем та Покупцем було погоджено повну вартість набору комплексної меблі у розмірі 104 000 грн., що підтверджується перепискою в месенджері «Viber» між менеджером Відповідача та уповноваженою особою Позивача.
Таким чином, сторони шляхом обміну письмовими повідомленнями в електронній формі змінили умови щодо предмету договору, визначивши характеристики набору комплексної меблі га її ціни, що не було передбачено договором, та визначили ціну товару (за виключенням вже узгодженої ціни за стільницю) у розмірі 104000,00 грн. Роздруківка обміну між сторонами письмовими повідомленнями в електронній формі в месенджері «Viber» була надана до матеріалів справи.
Позивачем було здійснено передплату 26 листопада 2019 року - 70% вартості Товару (70% від 104000 грн.) в розмірі 72800,00 грн. та 17 червня 2020 року - 50% вартості стільниці згідно рахунку на оплату в сумі 7950,00 грн., а загалом Позивачем було здійснено передоплату за договором у розмірі 80 750,00 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору Продавець зобов'язаний поставити Товар Покупцю на наступних умовах:
дата поставки - не пізніше 4 5 банківських днів, якщо до складу товару входять нестандартні елементи (не масив) до 50 банківських днів, якщо до складу товару входять меблі з масиву до 60 банківських днів, з дати підписання Договору та оплати Продавцю 70% вартості Товару. В залежності від виробничого процесу, строк поставки може бути скорочений за погодженням між Сторонами.
Як вбачається з повідомлення Відповідача, що міститься в переписці між Сторонами в месенджері «Viber», строк поставки Товару складає 50 банківських днів.
Відправлення Товару у виробництво відбувається тільки після узгодження переліку вбудованої техніки та креслень, в електронному або письмовому вигляді, підписання специфікацій та ескізів, з цього моменту починається термін дати поставки (п. 3.1.1. Договору).
Продавець зобов'язаний передати Товар Покупцю протягом терміну вказаного із договорі. За порушення терміну поставки Товару Продавець виплачує Покупцю неустойку в розмірі одної десятої відсотка від вартості передплати за кожний день (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору Продавець зобов'язується поставити товар згідно з Договором у строки, визначені п. 3.1. Договору; здійснити у квартирі (приміщенні) стандартний монтаж Товару; забезпечити гарантійне обслуговування Товару протягом 2 (двох) років з дня підписання Покупцем документів про прийняття Товару (акту прийняття кухонних меблів).
Згідно із п. 8.1. Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Відповідно до Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.09.2009 р. № 580 банківський день - робочий день, протягом якого банк здійснює банківські операції.
70% вартості Товару було оплачено платежами 22 листопада 2019 р., 25 листопада та 26 листопада 2019 р.
50% вартості стільниці відповідно до п. 2.2.2 Договору та виставленого рахунку на оплату було оплачено 17 червня 2020 року.
Таким чином, Позивач виконав свій обов'язок щодо здійснення передоплати вартості Товару, однак Відповідач не виконав своє зобов'язання та не поставив - Позивачу Товар в обумовлені Договором строки, чим порушив умови Договору та завдав збитків Позивачу.
19.10.2020р. Позивачем було надіслано Відповідачу лист-вимогу №01/16-10 від 16.10.2020р. про повернення суми попередньої оплати в розмірі 80 750,00 грн. протягом семи календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги із зазначенням реквізитів для перерахування коштів.
Разом з тим, жодної відповіді від Відповідача не надходило, сума попередньої оплати за Договором не була Позивачу повернена.
Продавець зобов'язаний передати Товар Покупцю протягом терміну вказаного в договорі. За порушення терміну поставки Товару Продавець виплачує Покупцю неустойку в розмірі одної десятої відсотка від вартості передплати за кожний день (п. 3.2. Договору).
Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі - 6 621,50грн.
Неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу №1067 від 22.11.2019р. перед Малим приватним підприємством "АСВА" і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно із ч. 1,2 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат
якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 663 ЦК України Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі- продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець мас право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно із ч. З ст. 693 ЦК України на сум/ попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, Між позивачем Малим приватним підприємством "АСВА" та відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" було укладено Договір купівлі-продажу №1067 від 22 листопада 2019 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного Договору наступний Товар: Набір корпусної меблі.
Згідно із п. 1.2. Договору Товар - це комплект складових частин (елементів) меблів, які виготовляються за індивідуальними розмірами відповідно до потреб Покупця.
Конкретна кількість, найменування складових часин (елементів) Товару (модель, асортиментний перелік), розміри, комплектність га інші дані, які Сторони вирішать доцільним відобразити, зазначаються Сторонами у Специфікації (додаток до договору купівлі-продажу) (п. 1.3. Договору).
Вартість, найменування, кількість Товару, що поставляється за даним договором, вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. Договору).
Загальна вартість Товару за договором 15 900 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп. (п. 2.1.1 Договору) -50% від загальної вартості Товару 7950 (сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп., було сплачено Покупцем Продавцю в гривнях в день підписання договору (п. п. 2.2.1 Договору) та 50% від загальної вартості Товару 7950 (сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп., сплачується Покупцем Продавцю в день підписання цього договору (п. п. 2.2.2 Договору).
В ціну Товару включаються вартість упаковки, доставки та стандартного монтажу Товару.
Відповідачем було виставлено рахунок на оплату №1067 від 16.07.2020 р. на суму 7950,00грн.
Суд звертає увагу, між Продавцем та Покупцем було погоджено повну вартість набору комплексної меблі у розмірі 104 000 грн., що підтверджується перепискою в месенджері «Viber» між менеджером Відповідача та уповноваженою особою Позивача.
Таким чином, сторони шляхом обміну письмовими повідомленнями в електронній формі змінили умови щодо предмету договору, визначивши характеристики набору комплексної меблі га її ціни, що не було передбачено договором, та визначили ціну товару (за виключенням вже узгодженої ціни за стільницю) у розмірі 104000,00 грн. Роздруківка обміну між сторонами письмовими повідомленнями в електронній формі в месенджері «Viber» була надана до матеріалів справи.
Позивачем було здійснено передплату 26 листопада 2019 року - 70% вартості Товару (70% від 104000 грн.) в розмірі 72800,00 грн. та 17 червня 2020 року - 50% вартості стільниці згідно рахунку на оплату в сумі 7950,00 грн., а загалом Позивачем було здійснено передоплату за договором у розмірі 80 750,00 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору Продавець зобов'язаний поставити Товар Покупцю на наступних умовах:
дата поставки - не пізніше 4 5 банківських днів, якщо до складу товару входять нестандартні елементи (не масив) до 50 банківських днів, якщо до складу товару входять меблі з масиву до 60 банківських днів, з дати підписання Договору та оплати Продавцю 70% вартості Товару. В залежності від виробничого процесу, строк поставки може бути скорочений за погодженням між Сторонами.
Як вбачається з повідомлення Відповідача, що міститься в переписці між Сторонами в месенджері «Viber», строк поставки Товару складає 50 банківських днів.
Відправлення Товару у виробництво відбувається тільки після узгодження переліку вбудованої техніки та креслень, в електронному або письмовому вигляді, підписання специфікацій та ескізів, з цього моменту починається термін дати поставки (п. 3.1.1. Договору).
Продавець зобов'язаний передати Товар Покупцю протягом терміну вказаного із договорі. За порушення терміну поставки Товару Продавець виплачує Покупцю неустойку в розмірі одної десятої відсотка від вартості передплати за кожний день (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору Продавець зобов'язується поставити товар згідно з Договором у строки, визначені п. 3.1. Договору; здійснити у квартирі (приміщенні) стандартний монтаж Товару; забезпечити гарантійне обслуговування Товару протягом 2 (двох) років з дня підписання Покупцем документів про прийняття Товару (акту прийняття кухонних меблів).
Згідно із п. 8.1. Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Відповідно до Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.09.2009 р. № 580 банківський день - робочий день, протягом якого банк здійснює банківські операції.
70% вартості Товару було оплачено платежами 22 листопада 2019 р., 25 листопада та 26 листопада 2019 р.
50% вартості стільниці відповідно до п. 2.2.2 Договору та виставленого рахунку на оплату було оплачено 17 червня 2020 року.
Таким чином, Позивач виконав свій обов'язок щодо здійснення передоплати вартості Товару, однак Відповідач не виконав своє зобов'язання та не поставив - Позивачу Товар в обумовлені Договором строки, чим порушив умови Договору та завдав збитків Позивачу.
19.10.2020р. Позивачем було надіслано Відповідачу лист-вимогу №01/16-10 від 16.10.2020р. про повернення суми попередньої оплати в розмірі 80 750,00 грн. протягом семи календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги із зазначенням реквізитів для перерахування коштів.
Разом з тим, жодної відповіді від Відповідача не надходило, сума попередньої оплати за Договором не була Позивачу повернена.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про закріплений в статтях 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні висновки містяться у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За таких обставин, господарський суд вважає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, а саме суми попередньої оплати за Договором №1067 купівлі-продажу у розмірі 80 750,00грн.
Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т. ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Продавець зобов'язаний передати Товар Покупцю протягом терміну вказаного в договорі. За порушення терміну поставки Товару Продавець виплачує Покупцю неустойку в розмірі одної десятої відсотка від вартості передплати за кожний день (п. 3.2. Договору).
Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок суми неустойки наданий позивачем, господарський суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за поставлений товар.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.
Що стосується судових витрат , а саме витрат на правову допомогу у розмірі 21 200,00 грн. господарський зазначає наступне.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, позивачем у справі на підтвердження обсягу понесених витрат на правничу допомогу було надано суду копію Договору №9-КО про надання правової допомоги від 12.10.2020р., копію Протоколу погодження договірної ціни від 12.10.2020р., Акт про надання правової допомоги від 17.11.2020р. на загальну суму 21 200,00грн., копію рахунку -фактури №9/20 від 12.10.2020р., копію платіжного доручення №3238 від 13 жовтня 2020р. на загальну суму 21 200,00грн. та копію Ордеру на надання правничої допомоги від 17.11.2020р.
На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Малого приватного підприємства "АСВА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" про стягнення 87 371,50 грн.- задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛН-ГРУП УКРАЇНА" (65000, Одеська область, м. Одеса, вул. Желябова, будинок 1; код ЄДРПОУ 39880067) на користь Малого приватного підприємства "АСВА" (02002, м. Київ, вул. Флоренції, будинок 12-Б, квартира 103; код ЄДРПОУ 16399501) заборгованість, а саме суму попередньої оплати за Договором №1067 купівлі-продажу від 22 листопада 2019 року у розмірі 80 750 /вісімдесят тисяч сімсот п'ятдесят/ грн. 00 коп., неустойку у розмірі 6 621 /шість тисяч шістсот двадцять одну/ грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 /дві тисячі сто дві / грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 21 200 /двадцять одну тисячу двісті /грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 26 січня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут