вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1860/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні
За позовом Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна
компанія “Украгролізинг”
до Фермерського господарства “Л.Ю.К.С.”
про стягнення 245 625, 03 грн.
Учасники судового процесу:
від позивача: Чміль В.В.;
від відповідача: Петренко Ю.Г.;
Державне публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фермерського господарства “Л.Ю.К.С.” про стягнення 245 625,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо сплати у повному обсязі лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу № 10-19-38 ств-фл/50 від 25.02.2019. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 207 035,40 грн. основний борг, 16 674,93 грн. нарахованої пені, 2981,68 грн. інфляційних втрат, 18 235,52 грн. 25 % річних та 697,50 грн. штрафу.
Ухвалою суду від 30.07.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1860/20; задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Разом із тим, в подальшому, господарський суд, оцінюючи зміст позовної заяви, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на докази, які було подано позивачем в обґрунтування своїх вимог, дійшов висновку щодо доцільності розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.10.2020 вирішено здійснювати розгляд справи №911/1860/20 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі №911/1860/20 на 05.11.2020.
04.11.2020 представник позивача подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 184 587,49 грн. основного боргу, 27 324,96 грн. нарахованої пені, 2 981,68 грн. інфляційних втрат, 34 953,45 25 % річних та 697,50 грн. штрафу. При цьому, в зазначеній заяві позивач фактично зменшив розмір основного боргу у зв'язку із сплатою відповідачем частини заборгованості.
05.11.2020 відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку із повною сплатою суми основного боргу.
05.11.2020 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, чс та місце проведення судового засідання був повідомлений належний чином, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 05.11.2020 судом розглянуто та прийнято, подану раніше, заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 05.11.2020 клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволено частково; закрито провадження у справі № 911/1860/20 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” до Фермерського господарства “Л.Ю.К.С.” про стягнення частини основного боргу в сумі 184 587,49 грн.
В судовому засіданні 05.11.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 03.12.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 09.11.2020 судом складено ухвалу-повідомлення. Однак, у зв'язку із відсутністю фінансування, зазначена ухвала суду не була направлена на поштову адресу відповідача.
03.12.2020 в судове засідання учасники судового процесу не з'явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
В судовому засіданні 03.12.2020 судом вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу № 911/1860/20 до судового розгляду по суті на 13.01.2021.
З метою повідомлення позивача та відповідача про дату судового засідання, 07.12.2020 судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення.
13.01.2021 в судовому засіданні представник відповідача надав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а також, клопотання про зменшення розміру пені.
13.01.2021 в судовому засіданні судом оголошено перерву до 21.01.2021, про що занесено до протоколу судового засідання.
21.01.2021 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити повністю, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасної сплати у повному обсязі лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу № 10-19-38 ств-фл/50 від 25.02.2019.
В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 21.01.2021 надав усні заперечення щодо позовних вимог. Останній наголошував на тому, що сума основного боргу відповідачем повністю сплачена, а штрафні санкції, відповідач просив суд зменшити, посилаючись на те, що проти останнього вчинено кримінальний злочин стосовно заволодіння грошовими коштами та майном відповідача, у зв'язку із чим, останній не зміг вчасно виконати умови спірного договору.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 23.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
25.02.2019 між Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” (далі - лізингодавець, позивач) та Фермерським господарством “Л.Ю.К.С.” (далі - лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 10-19-38 ств-фл/50 (далі - договір). Пунктами 1.1 та 1.2 договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець зобов'язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року. Сторони погоджуються з тим, що специфікацією та умовами предмета лізингу є найменування, кількість, тип, модель, марка, інші технічні характеристики, вартість предмета лізингу, а також найменування виробника (постачальника) предмета лізингу, що визначені у додатках до цього договору “найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу".
Відповідно до п. п. 2.1- 2.4 договору, лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу. Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами (далі - акт), що укладається у 5 (п'яти) автентичних примірниках. Постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу, строк лізингу встановлюються додатками до цього договору “Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Місцем поставки (передачі) предмета лізингу є: Київська обл., Бородянський р-н, смт. Бородянка, вул. Вокзальна. 88. Витрати з доставки предмета лізингу до лізингоодержувача несе лізингоодержувач.
Умовами п. 3.4.1 договору визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу у строк п'яти робочих днів з дня отримання від лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу, при цьому провести огляд предмета лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмета лізингу, або у разі наявності у лізингоодержувача претензій щодо якості та комплектності предмета лізингу, протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити лізингодавця про відмову у прийнятті предмета лізингу. Якщо лізингоодержувач при підписанні акту не вказав в акті про наявність неусувних недоліків чи претензій щодо якості чи комплектності предмета лізингу і протягом 2-х робочих днів не заявив про це лізингодавцю, вважається, шо приймання предмета лізингу відбулося без зауважень.
Відповідно до п. п. 5.1 та 5.2 договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом, за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному пунктом 4.1 цього договору, та (за необхідності) у разі укладення забезпечувального (забезпечувальних) договору (договорів) відповідно до розділу 7 цього договору. Предмет лізингу протягом всього строку дії цього договору є власністю лізингодавця.
Згідно з п. п. 4.1 - 4.4 договору, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 25 (двадцяти п'яти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ). Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.
Судом встановлено, що 27.03.2019 позивачем, як лізингодавцем, передано, а відповідачем, як лізингоодержувачем, прийнято у платне користування на умовах договору фінансового лізингу від 25.02.2019 предмет лізингу (нову, не бувшу у користуванні сільськогосподарську техніку) - трактор «Беларус-1221.2» зав. № Y4R12210J1100764 (постачальник ТОВ «Сучвасні вантажівки»), вартістю 930 000,00 грн. з ПДВ. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 2 від 27.03.2019, копія якого долучена до матеріалів справи.
Згідно з п. п. 4.2 - 4.4 договору, з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:
відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу;
комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого, другого та третього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору;
комісію за супроводження договору в розмірі 19 (дев'ятнадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість. Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Якщо з дня отримання повідомлення про готовність передати предмет лізингу, надісланого лізингодавцем відповідно до п. 3.4.1. договору лізннгоодержувач відмовляється від його отримання, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі, визначені у п. 4.2. договору, починаючи з 6-го календарного дня отримання від лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу та сплачуються щомісячно.
Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються Графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивачем із позовом, відповідачем сплачено лізингові платежі на загальну суму 256 010,95 грн.
Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до цього договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором, якщо інше не визначено цим договором.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір фінансового лізингу № 10-19-38 ств-фл/50 від 25.02.2019 та всі додатки до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. ч. 1 -3 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Умовами п. 2. ч.2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, передавши відповідачу предмет лізингу - трактор «Беларус-1221.2» зав. № Y4R12210J1100764 (постачальник ТОВ «Сучвасні вантажівки»), вартістю 930 000,00 грн. з ПДВ. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 2 від 27.03.2019, копія якого долучена до матеріалів справи.
Умовами п. 3. ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у п. п. 4.2 - 4.4 договору, що з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:
відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу;
комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого, другого та третього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього Договору;
комісію за супроводження договору в розмірі 19 (дев'ятнадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості Предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.
Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Якщо з дня отримання повідомлення про готовність передати предмет лізингу, надісланого Лізингодавцем відповідно до п. 3.4.1. договору Лізннгоодержувач відмовляється від його отримання, Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі, визначені у п. 4.2. договору, починаючи з 6-го календарного дня отримання від Лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу та сплачуються щомісячно.
Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються Графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору.
Отже, з урахуванням дати підписання акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 2, а саме: з 27.03.2019, мають відраховуватися строки здійснення відповідачем лізингових платежів.
З урахуванням вищенаведеного, перший лізинговий платіж мав бути здійснений відповідачем 27.04.2019. Проте, з урахуванням того, що 27 та 28.04.2019 були вихідними днями, тому останній день сплати був 29.04.2019; 2 платіж - 27.05.2019; 3 платіж - 27.06.2019; 4 платіж - 29.07.2019( 27-28.07.2019 вихідні дні); 5 платіж - 27.08.2019; 6 платіж - 27.09.2019; 7 платіж - 28.10.2019 (27.10.2019 - вихідний день); 8 платіж - 27.11.2019; 9 платіж - 27.12.2019; 10 платіж - 2701.2020; 11 платіж - 27.02.2020; 12 платіж - 27.03.200; 13 платіж - 27.04.2020; 14 платіж - 27.05.2020; 15 платіж - 29.06.2020 (27-28.06.2020 - вихідні дні); 16 платіж - 27.07.2020; 17 платіж - 27.08.2020; 18 платіж - 28.09.2020 (27.09.2020 - вихідний день); та 19 платіж - 27.10.2020.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивачем із позовом, відповідачем сплачено лізингові платежі на загальну суму 256 010,95 грн. Одночасно, під час розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату основної суми заборгованості, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, а саме: відповідачем за весь період дії договору сплачено лізингових платежів у сумі 590 598,44 грн.
Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд, у судовому засіданні 05.11.2020 вирішив закрити провадження у справі в частині основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, на момент прийняття судом рішення у справі, заборгованості відповідача перед позивачем, за заявлені до стягнення лізингові платежі № № 1-19, не має.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до підпункту 8.3 договору, сторони цим договором домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п'ять) річних. Сплата Лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1 цього договору.
Згідно з п. 8.1 договору, сторони цим договором домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1 % від невідшкодованої вартості предмета лізингу.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Одночасно, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що ним не вірно визначено початок прострочення заборгованості за лізинговими платежами № № 1, 4, 7, 15 та 18. Зокрема, позивач починає рахувати прострочення відповідача з 27.04.2019; 27.07.2019; 27.10.2019; 27.06.2020 та 27.09.2020 відповідно.
Проте, відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні періодів нарахування неустойки заявником не було враховано, що 27-28.04.2019; 27-28.07.2019; 27.10.2019; 27-28.06.2020 та 27.09.2020 були вихідними днями.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням дат прострочення, встановлених судом, обмеживши період нарахування шестимісним строком з моменту, коли зобов'язання мало бути виконано, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 24 687,93 грн.
Одночасно, відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру пені, з посиланням на те, що проти останнього вчинено кримінальний злочин стосовно заволодіння грошовими коштами та майном відповідача, у зв'язку із чим, останній не зміг вчасно виконати умови спірного договору.
Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.
Отже, з рахуванням вищенавикладеного у сукупності, враховуючи повну сплату основної заборгованості, а також посилання відповідача на вчинення проти нього кримінального правопорушення (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань долучено до матеріалів справи), господарський суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 50 %, що становить 13 662,48 грн.
Здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті лізингових платежів, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 8.3 договору, сторони цим договором домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п'ять) річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1 цього Договору.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 25 % річних в сумі 34 95345 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 2 981,68 грн.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених вище дат прострочення платежів, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення інфляційних втрат арифметично виходять більше, разом із тим, з урахуванням заявлених меж позовних вимог, підлягають задоволенню повністю. Щодо розрахунку 25 % річних, то господарський суд звертає увагу позивача, що при здійсненні перерахунку, судом встановлено, що суми за деякі окремі періоди нарахувань заборгованості, у суду виходять менші, проте, враховуючи загальну заявлену суму нарахувань 25 % річних, останні підлягають задоволенню повністю.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 989,36 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства “Л.Ю.К.С.” ( місцезнаходження:07532, Київська обл., Баришівський р-н, с. Лехнівка, вул. Шевченка, буд. 16; код ЄДРПОУ 07532, Київська обл., Баришевський район, с. Лехнівка, вул. Шевченка, буд. 16) на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А; код ЄДРПОУ 30401456) 13 662,48 грн. нарахованої пені, 697,50 грн. штрафу, 2 981,68 грн. інфляційних втрат, 34 953,45 грн. 25 % річних та 989,36 грн. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко