ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2021Справа № 910/17528/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"
про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 1 157 761,76 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне заготівельне виробничо-комерційне підприємство «Еліта» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо» про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 1 157 761,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 261218-02/1г від 26.12.2018, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.12.2020.
02.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 14.12.2020 в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції заявник просить доручити Бучацькому районному суду Тернопільської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 в задоволенні клопотання Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
07.12.2020 Приватним заготівельним виробничо-комерційним підприємством "Еліта" подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у задоволенні заяви Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" про забезпечення позову відмовлено.
У судове засідання 14.12.2020 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 13.01.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
14.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 13.01.2021 в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції заявник просить доручити Бучацькому районному суду Тернопільської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у задоволенні клопотання Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
05.01.2021 представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.
У судове засідання 13.01.2021 представники сторін не з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2021.
25.01.2021 представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
У судове засідання 25.01.2021 представники сторін не з'явились, представник позивача згідно поданого клопотання просив розгляд справи проводити за відсутності представника останнього, відповідач в свою чергу, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477319340.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 25.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26 грудня 2018 року між Приватним заготівельним виробничо-комерційним підприємством «Еліта» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіппо» (далі - покупець) укладено Договір поставки № 261218-02/1г (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного Договору.
Поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов'язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціями у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною. Не допускається об'єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню.
У відповідності до п. 4.1 Договору постачальник зобов'язується здійснити доставку на умовах визначених нижче і передати товар покупцю протягом трьох календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей та замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа логістичного центру або торгівельного закладу покупця. Поставка за цим Договором можлива на умовах:
- DDP (Інкотермс 2010) логістичний центр покупця, м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А або м. Луцьк, вул. Вахтангова, 10;
- DDP (Інкотермс 2010) торгівельний заклад покупця (адреса конкретного торгівельного закладу визначається в замовленні на постачання).
Пунктом 4.3 Договору узгоджено, що передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.
За умовами п. 5.4 Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений п. 5.5 даного Договору здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом постачальника кожні дев'ятнадцять днів після його реалізації.
Пунктом 7.2.2 Договору узгоджено, що покупець зобов'язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені цим Договором.
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж на 5 днів до закінчення дії Договору (п. 9.1 Договору).
Як зазначає позивач, Приватне заготівельне виробничо-комерційне підприємство «Еліта» свої зобов'язання за Договором виконало належним чином, натомість відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого за Договору товару у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим у ТОВ «Гіппо» виникла заборгованість перед позивачем в сумі 1 157 761,76 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар у період з 27.05.2020 по 10.08.2020 згідно з видатковими накладними, підписаними без заперечень та зауважень на суму 1 157 806,32 грн. та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 5.4 Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений п. 5.5 даного Договору здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом постачальника кожні дев'ятнадцять днів після його реалізації.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків за липень 2020 року вбачається, що за відповідачем на користь постачальника за Договором обліковувалась в розмірі 1 176 271,91 грн.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Таким чином, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
В свою чергу, як зазначає позивач, що відповідачем не заперечується, на момент звернення позивача із позовом до суду, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 1 157 761,76 грн.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів оплати вартості отриманого товару в розмірі 1 157 761,76 грн., в тому числі в процесі розгляду справи, відповідачем до матеріалів справи не надано, як і не заперечно наявність означеної заборгованості.
При цьому, судом враховано, що згідно Акту звірки взаєморозрахунків, відповідачем визнано заборгованість у більшому розмірі, аніж заявлено позивачем.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1 157 761,76 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 8 від 01.09.2020, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Андрія Федорончука», згідно з п. 4.1.2 якого, гонорар у розмірі 15 000,00 грн. сплачується клієнтом протягом п'яти календарних днів з дати стягнення суми заборгованості; Акт про надану правову допомогу № 2 від 15.10.2020 на суму 15 000,00 грн., яким узгоджено, що сплата гонорару за надані адвокатом послуги, здійснюється відповідно до розділу 4 Договору; Ордер серія ВО № 1009613
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.
Таким чином, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код: 32650231) на користь Приватного заготівельного виробничо-комерційного підприємства "Еліта" (77146, Івано-Франківська область, Галицький район, смт. Більшівці, вул. 16-го Липня, буд. 1; ідентифікаційний код: 22187424) заборгованість в розмірі 1 157 761 (один мільйон сто п'ятдесят сім тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 76 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 366 (сімнадцять тисяч триста шістдесят шість) грн. 43 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 27.01.2021
Суддя О.А. Грєхова