ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2021Справа № 910/10635/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 18 998,41 грн.
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про стягнення 18 998,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незабезпечення відповідачем збереження вантажу під час перевезення, утворилась недостача, про що складено комерційні акти № 485002/57 від 01.02.2020 та № 485002/58 від 01.02.2020. Вартість недостачі вантажу за розрахунком позивача становить 18 998,41 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі № 910/10635/20 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
11.08.2020 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/10635/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Так, ухвала суду від 17.08.2020 отримана відповідачем 28.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474328461.
25.11.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.02.2018 між позивачем (вантажовідправник, одержувач, платник) та відповідачем (перевізник) укладено договір про надання послуг № 00039/ЦТЛ-2018, предметом якого відповідно до п. 1.1. договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією та перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.2 договору, за цим договором перевізник зобов'язався доставити прийнятий до перевезення вантаж у пункт призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник - сплатити за перевезення вантажу та надані послуги, що пов'язані за цим перевезенням.
03.07.2019 між BASIS Trade AG (далі - продавець) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - покупець) укладено контракт №BASIS-ILYSCH 01-19, за змістом якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти поставку та оплатити товар, з описом, якістю, кількістю та за ціною вказаною в даному контракту.
Згідно з залізничною накладною № 41751066 від 28.01.2020 вантажовідправник - ТОВ "Метінвест-Шіппінг" відправив з залізничної станції Миколаїв-Вантажний (експ) ОД до залізничної станції Асланове ДОН вантаж, а саме - антрацит марки АС (6-13) насипом, код вантажу ГНГ 27011110, ЕТСНГ 161016, маркований вапном, у вагонах № 63523989, № 53528584.
Під час перевезення вантажу залізничними шляхами у вагонах № 63523989, № 53528584 була виявлена недостача вантажу. Так, на залізничній станції Асланове була виявлена недостача вантажу:
- у вагоні № 63523989 в розмірі 2 650 кг., про що складено комерційний акт № 485002/57 від 01.02.2020;
- у вагоні № 53528584 в розмірі 2 850 кг., про що складено комерційний акт № 485002/58 від 01.02.2020.
За таких обставин, позивач зазначає, що внаслідок втрати перевізником частини вантажу під час здійснення перевезення йому були завдані збитки, що рівні вартості недоотриманого вантажу за вирахуванням норми недостачі (суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто).
Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Згідно з положеннями ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут), накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Частиною 1 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 314 Господарського кодексу України, положення яких кореспондуються з положеннями ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Частинами 1, 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" також встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Положеннями ст. 105 Статуту встановлено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
При цьому відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Поряд з відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу (ст. 114 Статуту).
Згідно зі ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
З матеріалів справи вбачається, що вантажовідправник при відправленні вантажу зазначив у залізничній накладній № 41751066:
- у вагоні № № 63523989 загальну масу вантажу 62 950 кг., однак, як встановлено судом та слідує з комерційного акту № 485002/57 від 01.02.2020, у вказаному вагоні була виявлена недостача вантажу в кількості 2 650 кг., а при складанні вказаного комерційного акту встановлено та зазначено про навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 45 см., рівномірне. Вантаж марковано вапном, маркування порушено, над 4-7 люками є виїмка 640*250*35 см., течі вантажу немає. Вагон технічно справний.
- у вагоні № 53528584 загальну масу вантажу 63 650 кг., однак, як встановлено судом та слідує з комерційного акту № 485002/58 від 01.02.2020, у вказаному вагоні була виявлена недостача вантажу в кількості 2 850 кг., а при складанні вказаного комерційного акту встановлено та зазначено про навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 50 см., рівномірне. Вантаж марковано вапном, маркування порушено, над 1-3 люками є виїмка 400*250*70 см., течі вантажу немає. Вагон технічно справний.
При цьому будь-які заперечення щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які його підписали, а також факту його опротестування сторонами відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного з вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Відповідачем усупереч вищевказаним положенням чинного законодавства та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовано відсутність своєї вини у не забезпеченні схоронності переданого йому для перевезення вантажу.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що внаслідок втрати частини вантажу при перевезенні позивачу були завдані збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу.
Здійснивши перевірку розрахунку, наданого позивачем заявленої до стягнення суми збитків, суд дійшов висновку, що позивачем правильно застосовано норму природної втрати вантажу в розмірі 1% з наступних підстав.
Згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 20 накладної зазначається найменування вантажу та його відмінні ознаки (у твердому, рідкому або вологому стані, у свіжому або сушеному та іншому вигляді).
В пункті 20 накладної зазначено "вугілля антрацит, насипом". Жодних відміток щодо прийняття вантажу у вологому стані накладні не містять. Антрацит - мінеральне паливо, до якого, згідно Правил видачі вантажів застосовується норма природної втрати вантажу 1%.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію інвойсу № 1901-1 від 19.01.2020, який складено BASIS Trade AG на суму 1 566 868,69 євро.
При цьому, з графи 15 залізничної накладної № 41751066 від 28.01.2020 вбачається, що вантаж поставляється по контракту, укладеному між позивачем та BASIS Trade AG.
Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах № 4500009206 від 05.02.2020, № 4500010924 від 07.02.2020 та № 4500001674 від 11.02.2020 , що підтверджує здійснення позивачем оплати рахунку інвойсу № 1901-1 від 19.01.2020.
Відповідно до ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інвойсом № 1901-1 від 19.01.2020 вартість 1 тонни вантажу становить 146,36 євро.
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог у сумі 18 998,41 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження, такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
До матеріалів позовної заяви позивачем був долучений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому позивач вказав, що очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 1 766,48 грн.
В обґрунтування поданої ним заяви про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката позивач надав наступні докази:
-копію договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №845 від 30.03.2018, який укладений з Адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога", копії додаткових угод № 4 від 03.12.2018, № 26 від 09.12.2019, № 166 від 14.07.2020 до договору;
-копію Акта № 1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 166 від 14.07.2020 до договору № 845 від 30.03.2018;
- копію довіреності № 161 від 28.10.2020, виданої адвокату Краснопорьовій О.С. на представленні інтересів Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча";
-копію свідоцтва серія ДН № 3605 від 27..07.2016 про право Краснопорьової О.С. на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідачем заяв про неспіврозмірності заявлених вимог або зменшення їх розміру, до суду подано не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на повне задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 766,48 грн.
Керуючись ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 18 998,41 грн. - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1, ідентифікаційний код 00191129) вартість недостачі вантажу в розмірі 18 998 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 41 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1 766 (одна тисяча сімсот шістдесят шість) грн. 48 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 27.01.2021.
Суддя С. В. Стасюк