ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2021Справа №910/15257/20
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"
до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
про стягнення 50 000,00 грн.,
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача існує зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" з оплати 50 000,00 грн. за надані у серпні-вересні 2020 року послуги із зберігання майна.
У змісті своєї позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 2 102,00 грн. та очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2 500,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 відкрито провадження у справі №910/15257/20; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
09.11.2020 засобами поштового зв'язку від Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що у відповідності до договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 на відповідальному зберіганні у позивача перебувають речові докази у кримінальному провадженні №3201311006000149, яке проводить прокуратура Київської області, та наразі це провадження не закінчено, у зв'язку з чим відповідач навіть після припинення дії договору зберігання не в змозі повернути майно, яке зберігається у позивача та здійснювати щодо нього право власності.
Відповідач вказує, що договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 є недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних умовах, а також є необхідність для призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази. Також у поданому відзиві відповідач зазначає, що у суду наявні підстави для залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Державної аудиторської служби.
Судом встановлено, що предметом розгляду у цій справі є стягнення плати за надані послуги, щомісячний розмір якої зафіксований в договорі за згодою сторін, і розмір площі, на якій розташовані речові докази, не є обставиною, що підлягає встановленню у цій справі, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення експертизи.
Крім того, судом не встановлено обставин, згідно із якими рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки Державної аудиторської служби, у зв'язку із чи, суд відхиляє відповідні доводи відповідача.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень, що стосуються суті спору, від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
24.10.2013 між ТОВ "Собин" (зберігач) та ДП "Украгролізинг" (поклажодавець) був укладений договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 (надалі - Договір), умовами якого передбачено, що за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 (далі - майно) у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".
Відповідно до п. 1.2 Договору майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38.
За змістом п. 1.3 Договору майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013.
Згідно з п. 2.1 Договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013 (п.2.1.5.). Повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).
Відповідно до п. 3.1 Договору поклажодавець зобов'язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору. Сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15 000,00 грн. за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.
Цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п. 6.1 Договору).
Сторони Договору підписали додаток №1 до договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання". Цей перелік містить найменування та кількісний склад майна, що зберігає позивач відповідно до умов Договору.
У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013, № 2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014 та № 5/666 від 31.12.2014 до Договору.
Так, відповідно до додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії Договору до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25 000,00 грн. за один місяць.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача вартості послуг з відповідального зберігання майна у серпні та вересні 2020 року на загальну суму 50 000,00 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до Договору, та, як наслідок, у ДП "Украгролізинг" виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.
Відповідно до умов Договору, з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5/666 від 31.12.2014, строк дії договору встановлений до 31.06.2015.
Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов'язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору.
Згідно з п. 2.1 Договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013.
За змістом п. 2.1.6 Договору повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі.
Відповідно до ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.
У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі. Більш того, факт знаходження спірного майна на зберіганні у позивача станом на момент розгляду даної справи підтверджено представником відповідача у відзиві на позовну заяву.
З урахуванням викладеного, у відповідача існує зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг з відповідального зберігання майна у заявлений в позовній заяві період.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
07.09.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. в якості оплати послуг зберігання майна у серпні 2020 року, до якої додано рахунок на оплату №109 від 01.08.2020 та акт надання послуг №131 від 31.08.2020.
Також 01.10.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. в якості оплати послуг зберігання майна у вересні 2020 року, до якої додано рахунок на оплату №122 від 01.09.2020 та акт надання послуг №150 від 30.09.2020.
Відповідач у визначений законом строк грошового зобов'язання з оплати наданих послуг не виконав, станом на момент розгляду даної справи заборгованість відповідача становить 50 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 50 000,00 грн. на підставі Договору за надані послуги. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Твердження відповідача щодо неможливості отримання майна, яке знаходиться на зберіганні, у зв'язку із наявною забороною органів прокуратури на отримання майна, що визнано речовим доказом, а також обов'язком органів прокуратури нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна та стороною вказаного договору є саме відповідач, а не прокуратура Київської області.
Щодо неправомірності дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, суд зазначає, що відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку чи звернутись з відповідною вимогою щодо відшкодування понесених збитків, завданих такими діями.
Також не приймаються судом до уваги посилання відповідача на те, що Договір був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що має наслідком недійсність вказаного Договору, оскільки всі умови такого правочину підписані без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи ст.ст. 6, 626, 627 Цивільного кодексу України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такому Договорі.
Більш того, стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
ДП "Украгролізинг" зверталося до суду з позовними вимогами до ТОВ "Собин" про визнання Договору недійсним в межах справи №910/25267/15, проте в задоволенні такого позову було відмовлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ДП "Украгролізинг" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Собин" про стягнення з ДП "Украгролізинг" заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.
З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який сплачений позивачем за подання даного позову до господарського суду, покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що 04.09.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" (адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги №04/09/20, за умовами якого адвокатське бюро зобов'язується надати клієнту правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів клієнта по договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013, укладеного між ТОВ "Собин" та ДП "Украгролізинг".
Згідно акту №01/10/2020 від 01.10.2020 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №04/09/20 від 04.09.2020 сума послуг з надання правничої допомоги становить 2 500,00 грн. У зазначеному акті наведено детальний опис наданих послуг.
Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 2 500,00 грн. згідно виставленого рахунку-фактури №01/104 від 01.10.2020, що підтверджується банківською випискою з рахунку Адвокатського бюро "Малеванчук та Партнери".
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що ТОВ "Собин" належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу у справі №910/15257/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (50 000,00 грн.), є співмірною.
На підтвердження того, що Малеванчук І.В. є адвокатом, надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1103 від 03.03.2014.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог у повному обсязі та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 2 500,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16-А; ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38; ідентифікаційний код 36298149) заборгованість у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.
Повний текст рішення складено 27.01.2020.
Суддя Р.В. Бойко