ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2021Справа № 910/15997/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «АЗУР ГРУП»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-ГРУП»
про визнання недійсним з моменту укладення пункту договору
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Саницька Б.В.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Онопрієнко О.П.;
Товариство з обмеженою відповідальністю ««БК «АЗУР ГРУП» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-ГРУП» (надалі - відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення пункту 6.4. договору про надання послуг №13/18 від 07.04.2018.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.203, 204, 215, 216, 217 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що пункт 6.4. договору про надання послуг №13/18 від 07.04.2018 суперечить приписам ст.61 Конституції України, ст.173, 230 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання вказаного пункту договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/15997/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2020.
05.11.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти обставин викладених у позові та, зокрема, зазначає, що пункт 6.4. договору не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
25.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.
У підготовче засідання 25.11.2020 з'явились представники сторін. Позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу на ознайомлення з поданим відзивом. Суд, розглянувши клопотання представника позивача, з урахуванням думки представника відповідача, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 15.12.2020.
15.12.2020 у підготовче засідання представники сторін не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.
У судовому засіданні 20.01.2021 представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, також просив покласти на позивача понесені судові витрати на відправку почтової кореспонденції в сумі 26, 00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому 20.01.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
07.04.2018 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладений договір про надання послуг №13/18 (надалі - договір).
Предметом договору, згідно із пунктом 1.1. є надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт (далі - послуги) на будівельному об'єкті "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутової сфери на проспекті Академіка Глушкова, 6, будинок 20, секція №1 та №2 у Голосіївському районі міста Києва" (далі- будівельний об'єкт).
Відповідно до п.1.2. договору виконавець надає послуги на будівельному об'єкті баштовими кранами, модифікації КБ-674 (далі БК) в кількості визначеній в проекті виконання робіт, а замовник організовує надання послуг БК на будівельному об'єкті та проводить своєчасну оплату наданих виконавцем послуг.
Згідно з п.6.3. договору визначено, що у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Відповідно до п.п.6.3.1. п.6.3. договору пеня нараховується від суми заборгованості за кожний розпочатий день (добу) прострочення, нараховується протягом всього строку (періоду) прострочення виконання грошового зобов'язання до моменту його повного та належного виконання, при цьому грошові кошти, які надходять від замовника на рахунок виконавця за цим договором, за ініціативою виконавця можуть спрямовуватися в такому порядку: спочатку на сплату пені (в разі наявності заборгованості), а решта коштів спрямовується в рахунок погашення грошового зобов'язання замовника перед виконавцем. Такий порядок спрямування грошових коштів застосовується незалежно від того, яке призначення платежу зазначено в платіжних документах замовника.
Згідно з п. 6.4. договору при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нараховувати штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін. У випадку якщо одна із сторін цього договору не використовує печатку про це робиться відповідне застереження в цьому договорі.
Відповідно до п.7.2. договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. договору і діє протягом одного року з дати його укладання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх своїх зобов'язань за даним договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна сторона письмово, не заявила про свій намір припинити дію договору, в такому випадку договір, автоматично продовжується на наступний календарний рік на тих самих умовах, з послідуючою автоматичною пролонгацією.
Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що нарахування штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості передбаченого пунктом 6.4. договору за своєю правовою природою підпадає під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами договору, зокрема п.6.3., що суперечить положенням ст.61 Конституції України, що є підставою для визнання вказаного пункту договору недійсним.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладений договір про надання послуг №13/18 від 07.04.2018.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Принцип свободи договору викладений у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, згідно яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до вимог статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В укладеному договорі сторони погодили всі істотні умови, а також у розділі 6 договору, сторони погодили умови щодо відповідальності сторін у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) взятих на себе зобов'язань.
Так, пунктом 6.4. договору сторони погодили, що при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нараховувати штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
Також пунктом 6.3. договору сторони погодили, що в разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України є порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та, зокрема, неустойка, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Частина 1 статті 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Тобто, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного коодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов'язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов'язання. Тоді як пеня, як різновид неустойки, характеризується триваючим характером - нарахування пені за кожний день прострочення.
Так, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість установлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним чином тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як вже було встановлено судом, пунктом 6.4. договору сторони передбачили, що при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нараховувати штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості, яка існувала в замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
Таким чином, штраф, який за умовами пункту 6.4. договору нараховуються в розмірі 10 % від суми заборгованості, застосовується одноразово у випадку порушення замовником грошового зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання (суми заборгованості). З урахуванням наведеного, суд вважає помилковими посилання позивача на те, що штраф визначений пунктом 6.4. договору за своєю правовою природою підпадає під визначення пені, яка вже передбачена іншими пунктами договору, зокрема п.6.3.
Суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З урахуванням наведеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 28.08.2019 у справі №910/11944/18.
За висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.6.3., 6.4. договору.
З урахуванням наведеного, спільне застосування пені та штрафу, передбачених п.6.3., 6.4. договору не вважається подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а отже не суперечить приписам статті 61 Конституції України, в зв'язку із чим відсутні підстави для визнання пункту 6.4. договору недійсним.
Щодо посилання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17, суд зазначає, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи вищенаведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «АЗУР ГРУП».
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України поштові витрати відповідача в сумі 26,00 грн, понесені з направленням позивачу відзиву на позов, у зв'язку з відмовою в позові, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «АЗУР ГРУП» (02081, місто Київ, Дніпровська набережна, будинок 19-А, ідентифікаційний код 37312682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-ГРУП» (04209, місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 2, літера А, ідентифікаційний код 39907319) 26 (двадцять шість) грн 00 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 26.01.2020.
Суддя Я.А.Карабань