Справа №740/3195/19
Провадження № 2/740/29/21
20 січня 2021 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області
в складі головуючої - судді Ковальової Т.Г.,
за участі секретаря судового засідання Дьоміної Н.А.,
з участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Семенка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ніжині Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати незаконним рішення 40 сесії 7 скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 06 липня 2018 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,7443 га - для ведення особистого селянського господарства, скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначені земельні ділянки та зобов*язати відповідачку відновити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , які існувавали до передачі їй у приватну власність і звільнити частину земельної ділянки площею 0,28 га.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що житловий будинок АДРЕСА_2 з 1984 року належав його матері ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла і на все належне їй майно відкрилася спадщина. Він, як спадкоємець за законом першої черги, прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_2 він отримав 14.02.2019.
Відповідно до інформаційної довідки Вертіївської сільської ради від 25.02.2019 станом на 2002 рік біля буд. АДРЕСА_2 було 0,54 га і з 2002 року по цей час розміри земельних ділянок не змінювалися.
Вважає, що у зв'язку із спадкуванням житлового будинку до нього перейшло і право користування земельною ділянкою площею 0,54 га за вказаною адресою.
Його будинок межує із земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 .
На початку 2018 року власниця будинку АДРЕСА_1 - відповідачка ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком самовільно спиляли на його земельній ділянці дерева та частину фруктових насаджень, при цьому пошкодивши дах його будинку.
З приводу протиправної поведінки відповідачки він звертався із заявами до Вертіївської сільської ради, де складалися відповідні акти.
Рішенням 40 сесії 7 скликання Вертіївської сільської ради від 06 липня 2018 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ОСОБА_2 площею 0,2500 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і площею 0,7443 га - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , та надано у приватну власність ОСОБА_2 вказані земельні ділянки.
Тобто відповідачка ОСОБА_2 незаконно, без його відома приватизувала біля свого будинку земельну ділянку, частина якої знаходилася в його користуванні, а Вертіївська сільська рада прийняла, як зазначено в позові, абсурдне рішення про приватизацію земельної ділянки, якої у відповідачки фактично не було, за рахунок землі, яка знаходилася в його законному користуванні, зменшивши його земельну ділянку на 0,28 га.
Факт незаконного заволодіння належною йому земельною ділянкою підтверджується актом про вирішення земельного спору від 21 березня 2019 року, складеним комісією по вирішенню земельних спорів.
В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Семенок В.І. підтримали позовні вимоги, посилаючись на вищевикладені обставини.
Представник відповідача - Вертіївської сільської ради в судове засідання не з'явився, надіславши заяву про визнання позову та розгляд справи без участі їхнього представника.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання в черовий раз не з*явилася, подавши заяву про відкладення розгляду справи.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, які передбачають відкладення розгляду справи, але згідно ч.2 ст.223 ЦПК України тільки в межах встановленого цим Кодексом строку.
Зважаючи на тривалість перебування справи у провадженні суду, неодноразові відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідачки, у діях якої відповідно до ст.44 ЦПК України вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами, спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, розумність строку розгляду справи судом, з урахуванням думки позивача ОСОБА_1 та його представника, заяви іншого відповідача - Вертіївської сільради про розгляд справи за їх відсутності, суд розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_2 на підставі наявних у ній даних та доказів.
Представник Головного управління Дергеокадастру у Чернігівській області Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дослідивши усі докази по справі та оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У п. 13 постанови № 5 Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК.
Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів суд за їх клопотанням зобов'язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів.
Як роз'яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).
Судом встановлено, що рішенням 40 сесії 7 скликання Вертіївської сільської ради від 06 липня 2018 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ОСОБА_2 площею 0,2500 га -для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і площею 0,7443 га - для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та надано у приватну власність ОСОБА_2 вказані земельні ділянки. (а.с.9).
ОСОБА_1 успадкував будинок, належний його матері ОСОБА_3 , розташований на землях сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 , та користується земельними ділянками, які були надані в користування вказаній особі, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.02.2019 та довідкою виконкому Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області №18/01-20 від 09.01.2019 (а.с.13, 17).
Проте, правовстановлюючий документ на земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок, позивач суду не надав.
З письмових доказів у справі не вбачається, що ОСОБА_2 є землекористувачем суміжної із ОСОБА_1 земельної ділянки.
Відповідно до архівних даних погосподарського обліку Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області станом на 2002 рік за домогосподарством АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , закріплена земельна ділянка біля будинку пплощею 0,54 га (0,40 га +0,14 га відповідно до рішення №30 від 26.03.2002) та 1 га сінокосу; за домогосподарством АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,94 га +0,12 га (відповідно до рішення від 20.12.1995)= 1,06 га, з них: біля будинку - 0,44 га, 0,50 га в селі Бобрик, 0,12 га - на стороні (а.с.18-19).
Згідно актів обстеження земельних ділянок від 10.12.2018 та від 12.03.2018 вбачається, що комісією виконавчого комітету Вертіївської сільської ради при обстеженні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 виявлено, що частина земельної ділянки розміром 0,28 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 , - матері позивача, передана у приватну власність ОСОБА_2 .
За житловим будинком по АДРЕСА_2 залишилося 0,26 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Межа земельної ділянки домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , зміщена в сторону домогосподарства №50 , яке належить позивачу, орієнтовно на 10 метрів. ОСОБА_2 випиляла на земельній ділянці, переданій їй у приватну власність, дві берези, дерево шовковиці, дві яблуні, сливу, самосійні дерева та чагарник.
Актом від 12.03.2018 додатково встановлено, що при випилюванні дерев ОСОБА_2 пошкодила шифер на даху буд. АДРЕСА_2 та закидала гіллям проходи до господарських будівель, що зафіксовано зі слів ОСОБА_1 (а.с.20-21).
Відповідно до акту по вирішенню земельного спору від 21 березня 2019 року комісією по вирішенню земельних спорів Вертіївської сільської ради встановлено, що предметом земельного спору між власниками домоволодінь №50 та АДРЕСА_1 є відновлення межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
В присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розробник землевпорядної організації ОСОБА_4 здійснив обміри об'єкту обстеження - земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В результаті встановлено, що фактичні межі земельної ділянки не відповідають тим, що зазначені в технічній документації із землеустрою. ОСОБА_4 були вказані межові знаки (від кута будинку №50 до межового знаку - 11 м 20 см), які були встановлені при розробленні технічної документації із землеустрою, з якими ОСОБА_2 не погодилася, так як, на її думку, межовий знак повинен стояти на 50 см вглиб земельної ділянки за № НОМЕР_1 .
Також було виявлено, що на земельній ділянці № НОМЕР_1 знаходиться гілля, спиляні та вирубані садові дерева, які, зі слів ОСОБА_2 та її чоловіка, належать їм і які вони обіцяли прибрати, не вказуючи термін.
Комісія рекомендувала: ОСОБА_2 протягом 10 днів прибрати гілля, спиляні та вирубані садові дерева із земель запасу Вертіївської сільської ради по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 вирішити даний спір, керуючись поняттям добросусідства, або ж у разі незгоди спір вирішити в судовому порядку.
Згідно наданої міськрайонним управлінням у Ніжинському районі та м.Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, виконаної фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 0,7443 га -для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га -для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що не може бути визнано безспірним доказом порушення права власності позивача на земельну ділянку, оскільки з цих документів неможливо зробити висновок про накладення земельних ділянок.
Так, з відомостей технічної документації із землеустрою на вказані земельні ділянки вбачається, що суміжними землекористувачами ОСОБА_2 є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та землі Вертіївської сільської ради, з якими погоджено межі земельної ділянки відповідачки.
З акту погодження меж суміжними власниками та землекористувачами і розбивочного креслення перенесення в натурі меж земельної ділянки, які знаходяться в технічній документації на земельну ділянку, яка надавалася у власність ОСОБА_2 , вбачається, що ця земельна ділянка межує лише із землями запасу Вертіївської сільської ради та землями загального користування.
Ситуаційні схеми розміщення земельних ділянок, які є в технічній документації на обидві земельні ділянки, не дають підстав для висновку про те, що земельні ділянки площею 0,7443 га та 0,25 га накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 . Межі земельного масиву, в якому розташовані ці земельні ділянки, чітко визначені у вказаних ситуаційних схемах, як і розташування земельних ділянок, що передаються у власність. (а.с.30-50, 63-83).
Інших доказів, які безспірно свідчили б про порушення права власності позивача на земельну ділянку, не надано і клопотань про здобуття таких доказів не заявлено, при цьому судом в порядку ст.12 ЦПК України здійснено в повному обсязі сприяня учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Частина перша ст.55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).
Згідно ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст.155 ЗК України).
Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У разі визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз.2 п.2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень ст.ст.8, 124 Конституції України, ст.ст.26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст.15 ЦПК України (2004 року), судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.
У спорах, пов*язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
При розгляді цієї справи судом враховується, що, здійснюючи захист прав однієї особи шляхом зобов'язання вчинення певних дій іншою особою, підлягає з'ясуванню, чи не будуть порушені права інших осіб, в тому числі відповідачки. Наведене зумовлено тим, що підлягає встановленню факт протиправності саме дій особи, до якої пред'явлено позов.
При розгляді справи судом також враховується наступне.
Відповідно до ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.215,216 ЦК України.
Згідно ст.12, 116 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить передача земельних ділянок у власність громадян, організація землеустрою. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень.
Судом встановлено, що сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень і ОСОБА_2 в законний спосіб набула право власності на земельні ділянки, при цьому права ОСОБА_1 порушені не були.
Доводи позивача про те, що, приймаючи рішення про передачу земельних ділянок ОСОБА_2 , сільська рада не врахувала існування спору за межу і відповідачка отримала правовстановлюючі документи, згідно яких отримала земельну ділянку за рахунок землі, яка перебувала у його користуванні, суд оцінює критично, враховуючи такі мотиви.
Питання щодо спору за межу було врегульовано сільською радою за участі сторін.
Так, при розгляді неодноразових звернень сторін до сільської ради щодо спору між ними з приводу межі, було створено ряд комісій, в тому числі за участю представників землевпорядної організації ОСОБА_4 , комісіями склався ряд актів щодо вирішення цього спору.
Оскільки кожна зі сторін мала власне бачення, де повинна проходити межа, комісія сільської ради, врахувавши обставини та межі фактичного землекористування попередніх землекористувачів, в межах наданих їй повноважень вирішила спір щодо межі.
Той факт, що у користуванні ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є її син ОСОБА_1 , перебувала земельна ділянка площею 0, 54 га, в той час як у власність останньому перейшов житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на землях Вертіївської сільської ради, не свідчить про те, що збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося за рахунок земель ОСОБА_1 , оскільки не надано доказів зменшення площі земельної ділянки, яка перебувала у фактичному користуванні ОСОБА_1 з передбачених законом підстав.
Отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 була надана у власність частина земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 .
Докази на підтвердження набуття відповідачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням встановленого порядку відсутні.
Також, в судовому засіданні не встановлені підстави для визнання незаконним рішення Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 06 липня 2018 щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельних ділянок і скасування державної реєстрації права власності на вищезазначені земельні ділянки.
Відповідно до ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав спірним рішенням та визнання його незаконним не відновлює його порушене право, визнання позову відповідачем - Вертіївською сільською радою - суперечить вимогам частини 4 статті 206 ЦПК України, а тому в задоволенні позову слід відмовити через недоведеність позовних вимог, а також з урахування невизнання позову іншим відповідачем - ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.55 Конституції України, ст.116, 120 ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про визнання незаконним рішення 40 сесії 7 скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 06 липня 2018 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,7443 га - для ведення особистого селянського господарства, скасування державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки та зобов*язання ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , які існувавали до передачі їй у приватну власність, та звільнення частини земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,28 га, - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.15 п.п.15.5 перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду подається учасниками справи через суд першої інстанції - Ніжинський міськрайонний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуюча суддя Т.Г. Ковальова