Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/46/21
Єдиний унікальний №733/1106/20
Рішення
іменем України
25 січня 2021 року м.Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області у складі головуючого-судді Фетісової Н.В., за участю секретарів судових засідань Кулак О.В., Ткаченко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
установив:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 липня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №1602. В даному житловому будинку зареєстровані позивач, його дружина ОСОБА_9 , та відповідачі по справі, а саме, син ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , невістка ОСОБА_6 , онуки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . При цьому відповідачі протягом тривалого періоду, а саме 10 останніх років за вказаною адресою фактично не проживають у зв'язку з виїздом за кордон, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в будинку не мають і взагалі ним не цікавляться. Перешкод в користуванні житловим приміщенням ні позивач ні його дружина, не чинять. Оскільки, реєстрація місця проживання відповідачів за вказаною адресою є перешкодою для позивача в користуванні та розпорядженні належним майном, тому позивачем і подано до суду позов про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити в повному обсязі. Крім того, пояснив, що дійсно відповідачі протягом тривалого часу не проживають у належному йому житловому будинку, у зв'язку з виїздом за кордон, де вони фактично проживають та працюють. Їх точне місце проживання не знає, оскільки спілкується дуже рідко по телефону (скайпу). Проти їх зняття з реєстрації не заперечують, оскільки приїхати в Україну не мають можливості.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце судових засідань повідомлялися за адресою місця реєстрації.
Крім того, про судові засідання неодноразово повідомлялися через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
На електронну адресу суду надійшли заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про розгляд справи без їх участі та участі їх дітей. Заявлені позові вимоги визнають в повному обсязі, не заперечують проти їх задоволення. До заяв додано копії паспортів відповідачів.
Суд не бере до уваги дані заяви та копії паспортів, оскільки вони не засвідчені ЕЦП, що суперечить нормам чинного законодавства.
Представник органу опіки та піклування Ічнянської міської ради Чернігівської області Матвієнко Г.Ю. в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. В підготовчому судовому засіданні 11 січня 2021 року щодо заявлених позовних вимог поклалася на розсуд суду.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
У відповідності до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї (в тому числі колишній член сім'ї) власника будинку втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 липня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №1602 (а.с.5).
Згідно довідок Хаєнківського старостинського округу від 07 вересня 2020 року за №03-27/184 та від 21 серпня 2020 року за №03-27/174, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 та має такий склад сім'ї: дружина ОСОБА_9 , 1946 року народження; син ОСОБА_2 , 1985 року народження (не проживає); дочка ОСОБА_3 , 1972 року народження (не проживає); онук ОСОБА_5 , 1994 року народження (не проживає); онук ОСОБА_4 , 2008 року народження (не проживає); невістка ОСОБА_6 , 1986 року народження (не проживає); онук ОСОБА_7 , 2009 року народження (не проживає); онук ОСОБА_8 , 2009 року народження (не проживає). Дані особи лише зареєстровані по будинковій книзі, але фактично на даний час та протягом 10 років не поживають (а.с.63,64).
Зокрема, як вбачається з Акта обстеження будинку АДРЕСА_1 від 19 серпня 2020 року, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , лише зареєстровані по будинковій книзі, але фактично, на даний час, та зі слів власника будинку на протязі 10 років, за даною адресою не проживають (а.с.62).
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).
За таких обставин, оскільки судом встановлено, що відповідачі по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 протягом тривалого часу, а саме на протязі останніх 10 років за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , не проживають, що об'єктивно свідчить про зміну їх місця проживання, поважних причин відсутності за місцем реєстрації судом не встановлено, тому позовні вимоги про визнання цих відповідачів такими, що втратили право користування даним приміщення підлягають задоволенню, що в свою чергу захистить права позивача як власника даного житла.
При цьому суд враховує, що згідно з ч.1, 2 та 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 09 вересня 2020 року у справі №755/16152/16-ц (провадження №61-11414св19).
За змістом ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які є малолітніми дітьми, не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Не сплата дітьми коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітніх дітей.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині визнання відповідачів малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, слід відмовити.
Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Ічнянський районний суд Чернігівської області.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Н.В.Фетісова