Справа №333/4947/20
Пр. № 2/333/447/21
20 січня 2021 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Наумової І.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.,
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовує наступним. Позивач зазначає, що йому та ОСОБА_2 - відповідачу по справі, належить на праві спільної часткової власності в рівних долях, квартира АДРЕСА_1 . Відповідач по справі ОСОБА_2 , є його сином, який з 2004 року виїхав з України до м. Москва, і до теперішнього часу проживає в Росії. За весь період часу син приїздив до нього два рази. Позивач вказує, що вимушений сам сплачувати всі комунальні послуги. З 2019 року, він вийшов на пенсію, на теперішній час крім пенсії, інших грошових коштів не отримує. Звернутись за призначенням субсидії не може, так як в квартирі зареєстрований відповідач, який не проживає в цій квартирі АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин, не сплачує комунальні послуги, в утриманні житла участі не бере, особистих речей його в квартирі не має. Перешкод в користуванні жилим приміщенням, він відповідачу не чинив. Враховуючи вищенаведене, вважає, що відповідач втратив право користування даним житловим приміщенням. Позивач вважає, що відповідач створює йому перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном. На підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування вищезазначеним житловим приміщенням
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2020 р. відкрито провадження по даній справи та призначений її розгляд в порядку загального позовного провадження, сторонам наданий строк для надання заяв по суті.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив його задовольнити.
В судове засідання відповідач по справі повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов та будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не надавав. Судом були направлені судові повістки на зареєстровану адресу місця проживання відповідача, які повернулися на адресу суду з причин «відсутній вдома». Відповідач також викликався шляхом опублікування оголошення-виклику на офіційному сайті Судова влада України. З урахуванням положень п. 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що є всі умови для ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача в порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухав пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлені обставини та відповідні їм правовідносини.
Сторони по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (кожний є власником 1/2 частки цієї квартири) на підставі свідоцтва про право власності від 29.112006 р., виданого Комунарською районною адміністрацією Запорізької міської ради. Дана обставина також підтверджується витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно.
У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України, врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника. визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин.
У відповідності до ч. 2 ст. 405 ЦК України, яка зазначена позивачем як правова підстава для задоволення позовних вимог, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною 2 ст. 405 ЦК України не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказану квартиру. Отже положення частини другої статті 405 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини, як і ст.ст. 71,72 ЖК України, зазначені позивачем, які регулюють правовідносини щодо користування житловим приміщенням, яке перебуває в державній власності чи у власності територіальної громади.
Зазначені позивачем обставини про те, що відповідач відсутній в квартирі за місцем своєї реєстрації понад 1 рік, не свідчать про відмову відповідача від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього, в тому числі право користування ним.
Позивач зазначає, що відповідач перешкоджає йому у користуванні майном, не несе витрати на сплату комунальних послуг та утримання квартири, при цьому не надано жодного доказу на підтвердження цих обставини. До того ж не сплата відповідачем комунальних послуг не є підставою для втрати ним права користування житловим приміщенням. Позивач не позбавлений права вирішити питання про стягнення з відповідача частини понесених витрат на утримання спільного майна в судовому порядку.
З огляду не вищезазначене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись ст.ст.12,13, 81, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 25.01.2021 р.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя І.Й.Наумова