Справа №127/2943/20
Провадження №1-в/127/65/20
21 січня 2021 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 про звільнення від відбування покарання за хворобою, -
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про звільнення від відбування покарання за хворобою.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання про звільнення ОСОБА_5 від відбуванням довічного позбавлення волі в зв'язку з хворобою. Суду пояснив, що ОСОБА_5 24 січня 1997 року був засуджений Херсонським обласним судом за ст.ст. 222 ч. 1, 193 ч.3, 93 п.п. «а», «з», 42 ч.1 КК України до смертної кари - розстрілу з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 11.03.1997 року вирок залишено без змін. Постановою Херсонського обласного суду від 22.06.2000 року покарання у вигляді смертної кари - розстріл замінено на довічне позбавлення волі з відбуттям покарання в тюрмі суворого режиму з конфіскацією майна. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.10.2018 року у відповідності до ст.72 ч.5 КК України раховано строк попереднього ув'язнення з 16.07.1996 року по 11.03.1997 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Початок строку - 06.07.1996 року.
На сьогоднішній день, ОСОБА_5 відбуває покарання у «Вінницькій установі виконання покарань (№1)», до якої прибув з Херсонського слідчого ізолятора 26.05.2002 року. За час відбування покарання ОСОБА_5 характеризується посередньо, вважаться таким, що не має стягненнь, заходи заохочення не застосовувались.
Згідно медичної довідки від 03.12.2019 року встановлено, що ОСОБА_5 у 2002 році по прибутті до установи був комісійно оглянутий лікарями медичної частини установи, обстежений клінічно та інструментально. На підставі чого, був зроблений наступний висновок: Виявлено залишкові явища перенесеної токсичної енцефалопатії 1996 року у вигляді порушення мовлення, розладів особистості та поведінки. Дане захворювання підпадає під «Перелік захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України № 1348/5/572 від 15.08.2014року.
Також ОСОБА_5 засуджений 24.01.1997 року за сукупністю злочинів, які вчинив в період з 1995 по 1996 роки. Перший злочин був вчинений навесні 1995 року, а саме за ч.1 ст. 222 КК України (в редакції 1960 року). А в березні 1996 року було перенесено ним інсульт, після чого почало розвиватися захворювання у вигляді порушення мовлення, розладів особистості та поведінки. Тобто, ОСОБА_5 саме після вчинення першого злочину отримав хворобу, яка підпадає під «Перелік захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», що в свою чергу підпадає під ч.2 ст.84 КК України та п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 28.09.1973 року.
З урахуванням психологічної характеристики на засудженого від 22.11.2019 року, в якій зазначається, що для ОСОБА_5 є характерним високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань, неврівноважений, схильний до бурхливих емоційних спалахів і різких змін настрою, погано стримує себе, схильний до підвищеного настрою, присутня тенденція до домінування та підвищеної імпульсивної реактивності, - стає зрозумілим, що захворювання у вигляді порушення мовлення, розладів особистості та поведінки не вилікувано на сьогоднішній день.
Також, згідно медичної довідки від 03.12.2019 року встановлено, що ОСОБА_5 20.11.2019 року пройшов профілактичний медичний огляд, на підставі якого був зроблений наступний висновок: Виявлено шлункову диспенсію.
Крім того, ОСОБА_5 у 1999 році переніс туберкульоз.
Також, ОСОБА_5 є інвалідом III групи.
Вищевказані захворювання мають прогресивний характер, та відповідно, відбувається поступове погіршення стану здоров'я засудженого. Таким чином, можна вважати, що динаміка перебігу вищевказаних захворювань негативна. Але не дивлячись на це, засуджений продовжує відбувати покарання в установі виконання покарань замість отримання професійного лікування в умовах багатопрофільної лікарні.
На думку адвоката, перебування засудженого в установі виконання покарань суперечить ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, визнаються найвищою соціальною цінністю. Не відповідає це й вимогам ст. 50 КК України, згідно з якою метою покарання не є катування, або позбавлення особи життя, а є виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Також, це все не узгоджується зі ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.
У зв'язку з тим, що медична допомога яка надавалася ОСОБА_5 в умовах позбавлення волі, не може вважатися належною, якісною та повною, бо за час перебування в місцях позбавлення волі, в засудженого з'явилися нові хвороби, загальний стан його погіршився.
На даний час, для запобігання подальшого погіршення стану здоров'я ОСОБА_5 , потребує стаціонарного лікування в спеціалізованому відділенні. Дане лікування бажано проводити в умовах багатопрофільної лікарні, де одночасно буде можливо провести корекцію лікування, та виконати обстеження пацієнта з приводу всіх наявних у нього захворювань.
На думку адвоката, «Вінницька установа виконання покарань (№1)», не може забезпечити належне, якісне та повне лікування засудженого ОСОБА_5 , просив клопотання задовольнити.
Засуджений ОСОБА_5 підтримав клопотання адвоката і просив звільнити його від відбування покарання за хворобою.
Прокурор ОСОБА_3 заперечив проти задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 про звільнення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 в зв'язку з хворобою, оскільки відповідно до п.5 ч.3 «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого Наказом №1348/5/572 від 15.08.2014 Міністерством охорони здоров'я України Міністерства Юстиції України - засуджені, хворі на розлади психіки та поведінки, проходять курс лікування в стаціонарних умовах в спеціалізованих психіатричних лікарнях або відділеннях, які створені при лікарняних закладах ДКВС. Також доповнив, що Постановою Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» №8 від 28.09.1973 при вирішенні питання про звільнення від відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, необхідно з'ясувати чи перешкоджає хвороба подальшому відбуттю покарання. Висновком судово-психіатричного експерта ОСОБА_5 , з урахуванням його психічного стану, потребує спостереження та лікування на загальних підставах у лікаря-психіатра за місцем його подальшого перебування, тому просив в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 відмовити.
Допитаний в судовому засіданні в якості експерта завідувач медичної частини Вінницької установи відбування покарань №1 ОСОБА_6 суду повідомив, що засуджений ОСОБА_7 перебуває під диспансерним наглядом лікарів установи з приводу гіпертонічної хвороби ІІ стадії, а також з приводу диспенсії. Згідно медичної картки хворого встановлено, що ОСОБА_5 в 1996 році перебував на стаціонарному лікуванні з приводу токсичної енцефалопатії, а відповідно до переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України № 1348/5/572 від 15.08.2014 року, виявлені захворювання, які зазначені в медичній картці засудженого ОСОБА_5 не є підставою для подачі подання, тому адміністрація установи з відповідним клопотання в суд не зверталася. Також доповнив, що коли засудженому проводили профілактичний огляд, 20.11.2019 року, фахівець якого було запрошено, написав свій висновок - без психічних розладів.
Суд вислухавши пояснення засудженого, його адвоката, спеціаліста та прокурора ознайомившись з матеріалами справи та матеріалами особової справи засудженого прийшов до наступних висновків.
Вироком Херсонського обласного суду від 24.01.1997 року ОСОБА_5 було засуджено за ст.ст. 222 ч. 1, 193 ч.3, 93 п.п. «а», «з», 42 ч.1 КК України до смертної кари - розстрілу з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду Ураїни від 11.03.1997 року вирок залишено без змін. Постановою Херсонського обласного суду від 22.06.2000 року покарання у вигляді смертної кари - розстріл замінено на довічне позбавлення волі з відбуттям покарання в тюрмі суворого режиму з конфіскацією майна. З 26.05.2002 року відбуває покарання у «Вінницькій установі виконання покарань (№1)».
Статтею ст.64 ч.1КК України визначено, що довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не знайде можливим застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При цьому, довічний характер даного покарання не є абсолютним, оскільки у передбачених законом випадках можлива його заміна іншим видом покарання.
Відповідно до вимог ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (КПК України). Відповідно до ч.1 ст.9КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Тобто, враховуючи сферу дії принципу диспозитивності, процесуальний закон чітко зазначає у який спосіб суд, слідчий суддя вирішують питання. Таким чином, суд має вирішувати питання, які віднесені до його повноважень процесуальним законом і саме в спосіб, передбачений процесуальними нормами. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 533 Кримінального процесуального кодексу від 13.04.2012 (КПК) вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. За правилами ч. 1 ст. 535 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено нормами КПК, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено нормами КПК.
Відповідно до ст. 537 КПК під час виконання вироків суд має право вирішувати такі питання: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну не відбутої частини покарання більш м'яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6)про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до ч.5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 Кримінального кодексу України (КК); 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2,3 ст.74 КК; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно з вимогами ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:
1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 24, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) ч. 1 ст. 537 КПК;
2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до ч.3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 КК), 11, 13 ч. 1 ст. 537 КПК;
3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами5,8, 9 ч. 1 ст. 537 КПК;
4) до суду, який ухвалив вирок, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до ч. 5 ст. 53 КК), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 ч. 1 ст. 537, ст. 538 КПК.
Відповідно до характеристики на засудженого, ОСОБА_5 за час тримання в державній установі «Херсонський слідчий ізолятор» з 29.07.1996 року до 26.05.2002 року характеризувався негативно, за порушення встановлених вимог режиму тримання п'ять разів притягувався до дисциплінарної відповідальності. Заходи заохочення не застосовувалися.
В державну установу «Вінницька установа виконання покарань (№1)» засуджений прибув 26.05.2002 де і знаходиться по теперішній час. На виробництві установи не працевлаштований у зв'язку з відсутністю достатнього обсягу робіт.
За час відбування покарання характеризується посередньо, за допущені порушення установленого порядку відбування покарання двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності. Допущені порушення виразились в зберіганні забороненого предмету та в відмові від прийому їжі. Згідно частини 14 статті 134 Кримінально-виконавчого кодексу України вважається таким, що не має стягнення. Заходи заохочення не застосовувались. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. Спальне місце утримує у чистоті і порядку, має охайний зовнішній вигляд. Дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується, здійснює за ними належний догляд, використовує тільки за призначенням. Виконує передбачені законом вимоги персоналу установи. Виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок. Не допускає порушень вимог пожежної безпеки. Втратив соціально корисні в'язки. Постановою начальника установи від 26.03.2015 року, переведено з приміщень камерного типу, для тримання двох осіб, до багатомісних приміщень камерного типу, згідно ст.ст. 100, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України. Перебуває на оперативно-профілактичному обліку в установі, як схильний до членоушкодження.
Відповідно до висновку судово- психіатричного експерта №226 від 14.08.2020, ОСОБА_5 страждає на психічний розлад у вигляді розладу особистості, пов'язаного із органічним ушкодженням головного мозку (F 07.0). Про це свідчать дані анамнезу про перенесення ним у 1996 р. гострого порушення мозкового кровообігу в басейні правої середньо- мозкової артерії, його страждання на гіпертонічну хворобу, а також зловживання ним в минулому впродовж ряду років спиртними напоями (за даними меддокументації), що викликало органічне ураження його головного мозку з деякими незначними змінами у психіці - переважно у сферах емоцій, мислення, уваги, пам'яті. Даний висновок підтверджується і теперішнім психо-неврологічним обстеженням, яке виявило у підекспертного емоційну лабільність, нестійкість уваги, схильність мислення до конкретності, ґрунтовності, легке зниження пам'яті переважно на поточні події, а також характерну неврологічну симптоматику у вигляді помірної моторної афазії, правобічної пірамідної недостатності, легкого порушення координації рухів.
Проте зазначені особливості психіки у ОСОБА_5 виражені не різко, не супроводжуються значними порушеннями у сфері емоцій, мислення, уваги, пам'яті, порушенням інтелекту, волі, втратою критичних та адаптаційних здібностей, психотичною симптоматикою (маяченням, галюцинаціями) та не досягають рівня недоумства.
Відмічений у ОСОБА_5 психічний стан не позбавляє його можливості звичайного функціонування як особистості, мати свої цивільні права та обов'язки.
ОСОБА_5 , з урахуванням його психічного стану, потребує спостереження та лікування на загальних підставах у лікаря-психіатра за місцем його подальшого перебування.
Відповідно до п.5 ч.3 «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого Наказом №1348/5/572 від 15.08.2014 Міністерством охорони здоров'я України Міністерства Юстиції України - засуджені, хворі на розлади психіки та поведінки, проходять курс лікування в стаціонарних умовах в спеціалізованих психіатричних лікарнях або відділеннях, які створені при лікарняних закладах ДКВС.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» №8 від 28.09.1973 при вирішенні питання про звільнення від відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, судам необхідно з'ясувати чи перешкоджає хвороба подальшому відбуттю покарання, а не виходити лише з висновку лікарської комісії про стан здоров'я засудженого.
Аналізуючи висновок експерта, комісія прийшла до висновку що ОСОБА_5 , з урахуванням його психічного стану, потребує спостереження та лікування на загальних підставах у лікаря-психіатра за місцем його подальшого перебування.
На даний час ч. 1 ст. 64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
При цьому, довічний характер даного покарання не є абсолютним, оскільки у передбачених законом випадках можлива його заміна іншим видом покарання.
Також Законодавство України про кримінальну відповідальність передбачає механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування. Частиною першою статті 87 Кримінального кодексу України встановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно з частиною другою статті 87 Кримінального кодексу України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Чинне законодавство України стосовно можливості здійснення шляхом заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на максимальний строк не належить до компетенції суду, а має бути врегульоване, перш за все, на законодавчому рівні.
Враховуючи відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання за хворобою, вважаю що в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, суд,-
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , засудженого 24 січня 1997 року Херсонським обласним судом за ст.ст. 222 ч.1, 193 ч.3, 93 п.п. «а», «з», 42 ч.1 КК України (в редакції 1960 року) до смертної кари - розстрілу з конфіскацією майна, який ухвалою Верховного Суду України від 11 березня 1997 року та постановою Херсонського обласного суду від 22 червня 2000 року покарання у вигляді смертної кари - розстріл замінено на довічне позбавлення золі з відбуттям покарання в тюрмі суворого режиму з конфіскацією майна, про звільнення від відбування покарання за хворобою - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом 7 діб з моменту її проголошення.
Суддя: