Справа № 552/2179/16-ц Номер провадження 22-ц/814/41/21Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
19 січня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів: Одринської Т.В., Пилипчук Л.І.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання кредитного договору недійсним, повернення сторін у первісний стан
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що 19 жовтня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №800002294.
Відповідно до умов договору банк зобов'язується надати ОСОБА_1 кредит у сумі 40500,00 доларів США.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 40 500,00 доларів США, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , але в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, станом на 06 квітня 2016 року існує прострочена заборгованість за кредитом у сумі 34630,01 доларів США, за відсотками - 3287,85 доларів США., що підтверджується розрахунком заборгованості.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість 37917,86 доларів США, а саме: за кредитом - 34630,01 доларів США, по відсотках - 3287,85 доларів США. та судові витрати по сплаті судового збору.
31 липня 2020 року ОСОБА_1 подано до суду зустрічну позовну заяву до АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійним, повернення сторін у первісний стан.
Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він не підписував Розділ 2 «Загальні умови кредитування», під час укладення кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року - невідома особа підробила його підпис у зазначеному розділі, хоча в ньому містяться істотні умови кредитування. Зміст Розділу № 2 йому відомий не був, з позивачем не досягли згоди з умов, які містяться в Розділі № 2.
Відповідач зазначав, що при укладенні договору його не попередили про валютні ризики, не надали інформації щодо методики, яка використовується до визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язань під час погашення заборгованості. Вважає, що кредитний договір № 800002294 від 19 жовтня 2007 року є таким, що укладений внаслідок введення його в оману стосовно умов кредитування. Вважає, що в діях відповідача наявний факт обману та недобросовісної підприємницької практики.
Також ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві, відповідно до норм статті 216 ЦК України, вказував на необхідність в застосуванні реституції, посилаючись на те, що станом на 27 жовтня 2015 року банк списав з його поточного рахунку грошові кошти в розмірі 55562,87 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 800002294 від 19 жовтня 2007 року.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір № 800002294 від 19 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» та додатки до нього; просив також зобов'язати кожну сторону повернути другій в натурі все, що одержала на виконання договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року, стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» отримані від ОСОБА_1 на виконання кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року грошові кошти в іноземній валюті в сумі 55562,87 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294 в розмірі 37917,86 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом в розмірі 34630,01 доларів США, заборгованість за відсотками в розмірі 3287,85 доларів США.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк» про визнання кредитного договору недійним, повернення сторін у первісний стан відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-банк» понесені судові витрати з оплати судового збору в розмірі 14431 грн 72 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 11350 грн 80 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Просив скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 рокута прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольнити у повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору №800002294 від 19 жовтня 2007 року та додатків до нього; зобов'язати сторони повернути одна одній в натурі все, що вони отримали на виконання кредитного договору; стягнути з АТ «Альфа-Банк» отриманих від ОСОБА_1 на виконання кредитного договору грошових коштів у іноземній валюті в сумі 55562,87 доларів США.
Позиція учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 подавав до суду першої інстанції заяви про підробку банком кредитного договору №800002294 від 19 жовтня 2007 року і про витребування у банку оригіналу вказаного договору. Суд відмовив у витребуванні оригіналу письмового доказу, що в свою чергу призвело до постановлення незаконного рішення у справі, адже рішення було обґрунтовано недопустимим доказом - підробленим кредитним договором.
Також особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що не відповідає дійсності той факт, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, адже він не підписував Розділ 2 «Загальні умови кредитування», під час укладення кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року - невідома особа підробила його підпис у зазначеному розділі, хоча в ньому містяться істотні умови кредитування. Зміст Розділу № 2 йому відомий не був, з позивачем не досягли згоди з умов, які містяться в Розділі № 2. Також судом першої інстанції було неправильно застосовано положення Закон України «Про захист прав споживачів», адже банк зобов'язаний надати споживачеві інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту виключно у письмовій формі, чого банком не було зроблено. Суд не надав правової оцінки доводам про введення в оману споживача щодо умов кредитування.
Не погоджується ОСОБА_1 і із розподілом судових витрат.
Узагальнені доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу
Представник АТ «Альфа-Банк» - Луньова А.Г.. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року -без змін.
Свою позицію мотивувала тим, що фактично всі доводи апеляційної скарги в частині незгоди із задоволенням первісного позову зводяться до незгоди із відмовою у задоволенні зустрічного. Жодних заперечень щодо неотримання кредитних коштів або неправильності здійсненого банком розрахунку апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 800002294, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 40500 доларів США зі сплатою 14,50 відсотків річних та строком остаточного повернення кредиту 19 жовтня 2027 року.
Згідно п.1 Базових умов кредитування кредитний договір складається з двох розділів, які нероздільно пов'язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох розділів цього договору.
Пунктами 2.9, 2.10 розділу І кредитного договору передбачено, що платежі з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, оплата вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюється у сумах та в терміни, що передбачені Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням всіх супутніх послуг, який є Додатком № 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, з урахуванням реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, виду, предмету та вартості супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника визначені додатком № 1 до цього договору.
Позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені даним договором повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачувані платежі. Повернення кредиту (його частини) та сплати процентів за користування ним здійснюється позивальником у порядку, передбаченому № 1 до цього договору. Інші істотні умови цього договору викладені в розділі № 2 («Загальні умови кредитування»), який є невід'ємною частиною цього договору. Підпис позичальника на цьому договорі є письмовим підтвердженням отримання ним свого примірника цього договору в дату його укладання та ознайомлення ними у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та зазначення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає в Україні законодавство. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування, умовами відкриття, ведення та закриття поточного рахунку та розміром тарифів та його обслуговування в тому числі пов'язаних із отриманням та поверненням кредиту, які йому роз'яснені та зрозумілі (пункт 3, 4, 7 розділу І кредитного договору).
Судом також обґрунтовано встановлено, що станом на 06 квітня 2016 року, в межах заявлених позовник вимог, відповідач ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за кредитом 34630,01 доларів США та за відсотками 3287,85 доларів США, а всього - 37917,86 доларів США.
Позиція апеляційного суду
Щодо задоволення позову АТ «Альфа-Банк»
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що станом на 06 квітня 2016 (межі заявлених позовних вимог) відповідач ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за кредитом 34630,01 доларів США та за відсотками 3287,85 доларів США, всього - 37917,86 доларів США, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про задоволення позову АТ «Альфа-Банк», а доводи апеляційної скарги щодо безпідставного задоволення позову АТ «Альфа-Банк» не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відносно зустрічного позову
Щодо підпису ОСОБА_1 .
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зв'язку з цим, встановлення судовою почеркознавчою експертизою непідписання договору банківського (карткового) рахунку не є підставою для визнання вказаного договору недійсним, оскільки доказів про порушення прав особи, які б були підставою для визнання його недійсним, не встановлено.
Близький за змістом висновок зроблений також у постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 205/8732/15-ц (провадження № 61-37294св18).
При цьому, колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що при вирішенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним слід також врахувати те, що статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідач ОСОБА_1 не оспорює те, що ним 19 жовтня 2007 року підписано кредитний договір № 800002294, який складався з Розділу № 1 Базові умови кредитування.
Також матеріали справи містять графік платежів та розрахунок сукупної вартості спожитого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, графік погашення кредиту (додаток № 2), підпис в яких від імені позичальника ОСОБА_1 також не заперечується.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачем ОСОБА_1 в поданих до суду заявах по суті визнається, що він дійсно отримав від банківської установи на виконання умов кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року грошові кошти в іноземній валюті у сумі 40500,00 доларів США, які повертав відповідачеві у період з 19 жовтня 2007 року по 19 жовтня 2015 року на умовах, які визначені договором.
Колегія суддів погоджується також із позицією суду першої інстанції, що сама по собі та обставина, що відповідачем ОСОБА_1 не було підписано Розділ № 2 кредитного договору «Загальні умови кредитування» не може бути оцінена судом як правова підстава для визнання недійсним всього кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року, як того просить відповідач в зустрічній позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до законного висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійним не підтверджуються матеріалами справи.
У частині порушення прав споживача
Відповідно до положень, закріплених у пункті другому частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.
Положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Отже, за змістом статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Аналізуючи надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину.
Щодо інших доводів апеляційної скарги
Відносно доказів
Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що суд першої інстанції відмовив у витребуванні доказів оригіналу договору та у письмовому опитуванні відповідача, не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції.
Так, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК Україн и визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина друга зазначеної статті).
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя).
Зокрема, як уже зазначалося, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідач ОСОБА_1 не оспорює те, що ним 19 жовтня 2007 року підписано кредитний договір № 800002294, який складався з Розділу № 1 Базові умови кредитування.
Матеріали справи містять графік платежів і розрахунок сукупної вартості спожитого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, графік погашення кредиту (додаток № 2), підпис в яких від імені позичальника ОСОБА_1 також не заперечується.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачем ОСОБА_1 в поданих до суду заявах по суті визнається, що він дійсно отримав від банківської установи на виконання умов кредитного договору № 800002294 від 19 жовтня 2007 року грошові кошти в іноземній валюті у сумі 40500,00 доларів США, які повертав відповідачеві у період з 19 жовтня 2007 року по 19 жовтня 2015 року на умовах, які визначені договором.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються також обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц.
Чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі.
Відтак, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України в їх сукупності.
Щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно визначився із розподілом судових витрат не дає підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, так як суд першої інстанції правильно вказав, що АТ «Альфа-Банк» при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 14431,72 грн за ставками, які були визначені станом на час звернення позивача до суду, тобто, у зв'язку з задоволенням судом позовних вимог, понесені позивачем судові витрати в розмірі 14431,72 грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
За приписами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд правильно встановив та його висновки підтверджуються матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зустрічним позовом та заявляючи одночасно вимогу немайнового характеру та вимогу майнового характеру, судовий збір не сплатив, документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору, не надав. Ця обставина ОСОБА_1 не оспорюється.
Разом з цим, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що по даній справі норми Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані тому, що свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував нормами статтей 203-230 ЦК України та просив суд застосувати реституцію в порядку, передбаченому статтею 216 ЦК України.
Тобто, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у зв'язку з відмовою відповідачу в задоволенні зустрічного позову з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд судом зустрічних позовних вимог в сумі 11350,80 грн (840,80 грн за вимогу немайнового характеру та 10510 грн за вимогу майнового характеру), враховуючи офіційний курс гривні до долара США станом на час вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року- залишити без змін.
Щодо нового розподілу судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 374, 375, 382ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
Л.І. Пилипчук