Справа № 524/6287/20 Номер провадження 11-сс/814/67/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 січня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем
судового засідання ОСОБА_5
володільця майна ОСОБА_6
представника
володільця майна адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , поданою в інтересах володільця майна ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11.12.2020,-
11.12.2020 слідчим суддею Автозаводського районного суду м. Кременчук задоволено клопотання заступника начальника СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_8 про арешт майна, внесене у кримінальному провадженні №12020170090002820 від 5.10.2020.
Накладено арешт на майно, яке вилучено при проведенні обшуку 8.12.2020, а саме на: автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, який на праві власності належить АТ КБ «Приватбанк», фактичним володільцем є ОСОБА_6 , ніж чорного кольору в чохлі Colundia з написом MF021Z, балончик TEREN 4M, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 7.02.2018 з позбавленням права відчуження, розпорядження, використання та проведення будь-яких дій до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку з метою збереження речових доказів.
Визначено місцем зберігання вилученого автомобіля Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору майданчик для тимчасового тримання транспортних засобів Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області.
Усі інші вказані вище речі залишено на зберігання в кімнаті збереження речових доказів Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області за адресою: вул. 29 вересня, 6 м. Кременчук.
Прийняття такого судового рішення слідчий суддя мотивував тим, що вилучений автомобіль марки Honda Accord відповідає критеріям, зазначеним у п.1 ч.2 ст.167 КПК України, використовувався як засіб для вчинення кримінального правопорушення та є речовим доказом у відповідності до ст.98 КПК України, з метою збереження речових доказів накладено арешт також на свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу.
Накладаючи арешт на газовий балончик «Терен -4М» слідчий суддя зазначив, що: вироби «Терен -4М» призначені для використання правоохоронними органами як засіб активної оборони і являють собою балони аерозольного типу, заповнені препаратом, що містить речовини сльозоточивої та дратівної дії та згідно ст.100 КПК України при вирішення питання щодо речових доказів підлягають знищенню.
Накладення арешту на вилучений ніж, слідчий суддя обґрунтував необхідністю проведення експертного дослідження на предмет встановлення належності даного ножа до холодної зброї для прийняття відповідного рішення по даному факту.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді місцевого суду, адвокат ОСОБА_7 , в інтересах володільця майна ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11.12.2020 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання заступника начальника СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_8 , погодженого прокурором ОСОБА_9 про накладення арешту на майно.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що слідчим суддею не враховано те, що: ОСОБА_6 , який не має процесуального статусу в даному кримінальному провадженні, до цього часу не повідомлено про підозру, з ним не проведено слідчих дій та не допитано у даному кримінальному провадженні;ніж та газовий балончик не можуть бути доказами здійсненнями підпалу, оскільки за допомогою цих речей підпал здійснити неможливо; будь-яких речей, легкозаймистих речовин та рідин не було знайдено, що свідчить про те, що автомобіль не є знаряддям кримінального правопорушення; враховуючи той факт, що даний ніж був вилучений в ході проведення обшуку в автомобілі Honda, а тому навіть за умови визнання даного ножа холодною зброєю, до кримінальної відповідальності за його зберігання в автомобілі притягнути будь-яку особу прямо заборонено чинним КК України, оскільки за ч.2 ст.263 КК України зберігання холодної зброї в житлі чи в іншому володінні особи кримінальна відповідальність не наступає.
Крім того, апелянт зазначає, що слідчим суддею не взято до уваги докази, які підтверджують те, що ОСОБА_6 не ухилявся від кримінальної відповідальності, добровільно відшкодував завдані ним збитки ще до внесення відомостей до ЄРДР, відсутність між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 неприязних відносин, оскільки ОСОБА_10 не проводив досудове розслідування в кримінальному провадженні.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, 16.01.2021 направив на адресу Полтавського апеляційного суду заяву, в якій просив здійснювати розгляд апеляційної скарги без його участі.
У відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, володільця майна та його представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав в ній наведених, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020170090002820 від 5.10.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
5.10.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у наступному короткому викладі обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: «5.10.2020 приблизно 3 год. 10 хв. за адресою: вул. Ватутіна, 27 м. Кременчук невідома особа умисно здійснила підпал автомобіля, належного заявнику, марки Nissan д.н.з. НОМЕР_3 , чим спричинила матеріального збитку заявнику, сума збитку встановлюється» (а.м.с. 3).
5.10.2020 проведено огляд місця події, а саме відрізок місцевості, який знаходиться біля буд. 27 по вул. Ватутіна в м. Кременчук, на якому знаходився пошкоджений автомобіль марки Nissan д.н.з. НОМЕР_3 , під час огляду виявлено сліди горіння, що підтверджується протоколом огляду місця події від 5.10.2020 (а.м.с. 6-7).
У ході проведення досудового розслідування встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України може бути причетний ОСОБА_6 , який користується автомобілем марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, на якому 5.10.2020 ОСОБА_6 прибув до м. Кременчук з м. Полтава, та в цей же день виїхав з м. Кременчук до м. Полтава. Водночас органом досудового розслідування встановлено, що за декілька годин до вчинення підпалу мобільний термінал ОСОБА_6 був вимкнений та увімкнувся через декілька годин після підпалу автомобіля, в тому ж місці де і вимикався.
На даний час органом досудового розслідування перевіряється факт причетності ОСОБА_6 до підпалу транспортного засобу, який перебуває у володінні ОСОБА_10 , у зв'язку із здійсненням останнім службової діяльності як працівника правоохоронного органу.
8.12.2020 на підставі ухвали слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчук від 19.11.2020 проведено обшук, в ході якого вилучено: автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 7.02.2018, білого кольору, ніж чорного кольору в чохлі Colundia з написом MF021Z, балончик TEREN 4M (а.м.с.26-29).
9.12.2020 заступником начальника СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області зазначене вище майно визнано речовими доказами, що підтверджується постановою від 9.12.2020 (а.м.с. 31-32).
Положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
Частиною першою, пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України встановлено, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення цього провадження, в тому числі арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею при накладенні арешту, зокрема, на автомобіль з метою необхідності збереження речового доказу, зазначено, що даний транспортний засіб відповідає критеріям, зазначеним у п.1 ч.2 ст.167 КПК України, використовувався як засіб для вчинення кримінального правопорушення, та є речовим доказом у відповідності до вимог ст.98 КПК України
Задовольняючи клопотання про накладення арешту, зокрема, на транспортний засіб, слідчий суддя, як убачається з оскаржуваної ухвали, вивчивши дане клопотання, дослідивши матеріали додані до нього та заслухавши пояснення слідчого, володільця майна та його представника, перевірив дотримання слідчим вимог ст. 171 КПК України та встановив, що клопотання містить відповідне обґрунтування підстав та мети накладення арешту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком й вважає, що автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , відповідає критеріям ст.98 КПК України та правильно на даній стадії досудового розслідування визнаний речовим доказом у даному кримінальному провадженні й, таким чином, слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання органу досудового розслідування про накладення арешту на вказаний автомобіль.
Доводи апелянта про безпідставність арешту майна у зв'язку з тим, що автомобіль не є знаряддям кримінального правопорушення є необгрунтованими, оскільки об'єкти, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правоопрушення, виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_6 не має процесуального статусу в рамках даного кримінального провадження та йому не повідомлено про підозру, з ним не проведено слідчих дій та не допитано у даному кримінальному провадженні, то колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків слідчого судді, зокрема тому, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні, не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, і відповідно до частини третьої вказаної статті накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 того ж Кодексу.
Водночас доводи представника володільця майна про відсутність відповідальності за зберігання холодної зброї, не спростовують висновків слідчого судді, оскільки відповідно до ч.7 ст.236 КПК України при обшуку предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження, а наразі, як зазначено слідчим суддею місцевого суду необхідно провести експертне дослідження вилученого ножа на предмет встановлення належності до холодної зброї для прийняття відповідного рішення.
Крім того, колегія суддів знаходить обгрунтованими мотиви слідчого судді в частині накладення арешту на газовий балончик "Терен-4М", оскільки вироби "Терен-4М" призначені для використання правоохоронними органами як засіб активної оборони і являють собою балони аерозольного типу, заповнені преператом, що містить речовини сльозоточивої та дратівної дії (іррітанти) - морфолід пеларгонової кислоти (МПК) і CS та згідно ст.100 КПК України при вирішенні питання долі речових доказів підлягають знищенню.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_6 не ухилявся від кримінальної відповідальності, добровільно відшкодував завдані ним збитки ще до внесення відомостей до ЄРДР, відсутність між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 неприязних відносин, оскільки ОСОБА_10 не проводив досудове розслідування в кримінальному провадженні, то слід зазначити, що слідчий суддя на даній стадії кримінального провадження зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, одним із яких і є накладення арешту на майно, в той час як зазначені вище представником володільця майна доводи підлягають перевірці судом під час розгляду справи по суті.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що власником транспортного засобу марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а володільцем - ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вказаних вище положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що накладення арешту на автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 7.02.2018 із забороною користування ним, буде надмірним втручанням у права та інтереси власника та володільця майна, яке не виправдовує потреби кримінального провадження, крім того, доводи клопотання та додані до нього матеріали не містять відомостей, які б давали підстав вважати, що користування автомобілем призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. У свою чергу, слідчий, констатуючи необхідність проведення експертиз, не конкретизує їх вид та яким чином їх проведення необхідне для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, що залишилося поза увагою слідчого судді.
У судове засідання суду апеляційної інстанції прокурор не з'явився та не обгрунтував доцільність та необхідність накладення найбільш обтяжливого способу арешту на автомобіль, а саме шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування.
Водночас колегія суддів констатує, що накладення арешту на транспортний засіб шляхом заборони його відчуження та розпорядження, не буде перешкоджати проведенню експертиз, оскільки залишає за особою обов'язок збереження речового доказу у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.
Зважаючи на зміну способу накладення арешту на автомобіль, спосіб накладення арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу також підлягає зміні шляхом збереження права користуватись свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
На підставі викладеного вище, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого шляхом зміни способу накладення арешту на автомобіль, який при викладених у клопотанні обставинах досягне справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах володільця майна ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчук від 11.12.2020 скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання заступника начальника СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_8 про арешт майна, внесене у кримінальному провадженні №12020170090002820 від 5.10.2020 задовольнити частково.
Накласти арешт на майно: автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, який на праві власності належить АТ КБ «Приватбанк», фактичним володільцем є ОСОБА_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 7.02.2018 шляхом заборони відчуження, розпорядження та накласти арешт на ніж чорного кольору в чохлі Colundia з написом MF021Z, балончик TEREN 4M й залишити їх на зберігання в кімнаті збереження речових доказів Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області за адресою: вул. 29 вересня, 6 м. Кременчук.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4