Справа № 423/357/20
Провадження № 22-ц/810/889/20
21 січня 2021 року місто Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Стахової Н. В.,
суддів: Гаврилюка В. К., Кострицького В. В.,
за участю секретаря
судового засідання: Вовчанської С. В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України у Луганській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України у Луганській області на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 20 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Архипенко А. В. в приміщенні того ж суду
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України у Луганській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року і по теперішній час.
Заява мотивована тим, що вона народилася в м. Гірське Ворошиловградської області, УРСР. З дня народження до 1985 р. проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З 1985 року по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., що підтверджується актом депутатського обстеження від 13.09.2019.
Без встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявниця позбавлена можливості отримати паспорт громадянина України.
У зв'язку з викладеним, після уточнення заяви, ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року по даний час.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 20 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Не погодившись з вказаним рішенням, Управління державної міграційної служби України в Луганській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати рішення Попаснянського районного від 20 серпня 2020 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що повторне свідоцтво про народження засвідчує лише факт самого народження заявниці ІНФОРМАЦІЯ_1 , акт обстеження матеріально - побутових умов засвідчує лише фактичне проживання особи на час складання даного акту - 17.08.2020, а не за минулий тривалий період, та не підтверджує факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991. Даний акт не підписаний свідками. Зазначені у акті свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з огляду на їх реєстрацію за адресою АДРЕСА_3 з 2004 р., та відповідно з 2007 р., можуть свідчити лише про факт постійного проживання заявниці на території України лише за період з 2004 року по 2007 року. Згідно поквартирної карточки, ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , 19.08.1983, знята з реєстрації 18.06.1985, у подальшому зареєстрована 12.07.1985, знята з реєстрації 05.11.1985, тобто дана карточка не підтверджує факт реєстрації станом на 24.08.1991. Дата виписки нібито 15.05.1992 прописана додатково і не зазначена дата прописки і на який строк. Крім того, згідно відомостей акту від 20.05.2019 ОСОБА_1 у період з 16.01.1987 по 15.05.1992 постійно мешкала за адресою АДРЕСА_4 , що суперечить відомостям, зазначеним в акті від 17.08.2020, яким встановлено, що ОСОБА_1 постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, одночасне проживання за двома різними адресами є неможливим.
Таким чином, в матеріалах відсутні письмові докази, які б підтверджували факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991 року.
В судовому засіданні заявниця апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду, як законне та обґрунтоване залишити без змін.
В судове засідання представник Управління державної міграційної служби України в Луганській області не з'явився про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявниці, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.
Задово льняючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гірське Ворошиловградської області, УРСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Згідно копії поквартирної карточки ОСОБА_1 дійсно проживала в АДРЕСА_1 до 05.11.1985 зі своїми батьками.
З акту обстеження матеріально -побутових умов, складеного депутатом Попаснянської міської ради Сурніним О.А. у присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 станом на серпень 1991 року і по теперішній час постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Даний акт складений у присутності свідків та затверджений печаткою Попаснянської міської ради Луганської області.
З акту, складеного головою вуличного комітету ВЦА м. Золоте та с. Катерінівка підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 16.01.1987 по 15.05.1992 мешкала за адресою: АДРЕСА_4 . Даний акт складений у присутності свідків та затверджений печаткою ВЦА м. Золоте та Катеринівка Попаснянського району Луганської області.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заяви, те що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Предметом розгляду у цій справі є встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Метою встановлення даного факту заявниця зазначила - отримання паспорту громадянина України.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.
Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Згідно вимог підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР; в) рішення суду, яке підтверджує факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Тобто, одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася у м. Гірське Ворошиловградської область, УРСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Згідно копії поквартирної карточки ОСОБА_1 проживала в АДРЕСА_1 з 19.08.1983 зі своїми батьками. Дата виписки заявниці - 15.05.1992.
З акту обстеження матеріально -побутових умов, складеного депутатом Попаснянської міської ради Сурніним О.А. від 17.08.2020 та підписаного свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 станом на серпень 1991 року і по теперішній час постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Даний акт складений у присутності свідків та затверджений печаткою Попаснянської міської ради Луганської області.
З акту, складеного головою вуличного комітету ВЦА м. Золоте та с. Катерінівка підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 16.01.1987 по 15.05.1992 мешкала за адресою: АДРЕСА_4 . Даний акт складений у присутності свідків та затверджений печаткою ВЦА м. Золоте та Катеринівка Попаснянського району Луганської області.
Також з копії водійського посвідчення № НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що останнє видане заявниці 23.03.1991.
Вказані обставини скаржником не спростовані.
Апеляційний суд вважає, що вказані докази є належними, достатніми та підтверджують факт постійного проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що акт депутатського обстеження є неналежним доказом, оскільки вказаний акт є документом певної форми, що підтверджує здійснення депутатських повноважень в межах Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
Що стосуються посилання скаржника на те, що заявниця не може одночасно проживати за різними адресами, то заявниця не має будь - яких обмежень щодо свого місця проживання, оскільки не має зареєстрованого місця проживання та відповідних документів.
Посилання апеляційної скарги на відсутність доказів на підтвердження факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року є безпідставними.
Згідно положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.80 ЦПК).
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, наявні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року ОСОБА_1 , врахувавши при цьому, що встановлення даного факту необхідно заявниці для створення умов здійснення заявником особистих немайнових прав, які передбачені Конституцією України та положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 367, 375, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України у Луганській області залишити без задоволення.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 20 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 25 січня 2021 року.
Головуючий
Судді: