Іменем України
20 січня 2021 року м. Кропивницький
справа № 389/238/20
провадження № 22-ц/4809/261/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 липня 2020 року у складі судді Ябчик Н.М.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначав, що 02.11.2014 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого, він передав відповідачу грошові кошти в сумі 12000 доларів США з кінцевим терміном повернення 02.11.2016. На підтвердження цього договору відповідач 02.11.2014 написав розписку.
Загальна сума основного боргу відповідно до боргових документів складає 12000 доларів США, яка враховуючи курс долара, станом на 29.01.2019 становить 295200 гривень.
Позивач вказував, що хоча строки повернення сум позик, передбачені розписками, закінчилися, ОСОБА_2 станом на час звернення до суду борг так і не повернув. На його неодноразові нагадування з цього приводу відповідач не реагує, зустрічей уникає, на телефонні дзвінки не відповідає.
ОСОБА_1 зазначив у позові розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов?язання та розрахунок відсотків за користування грошовими коштами. Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 02.11.2014 в розмірі 670385,65 грн, яка складається з основного боргу в сумі 295200 грн, пеня - 345738,24 грн, 3% річних - 29447,41 грн, а також судовий збір.
Позивач також, звернув увагу суду, що в період 13.06.2017 по 06.09.2017 він безпосередньо приймав участі в антитерористичній операції, що є підставою для зупинення строку позовної давності відповідно до п.4 ч.1 ст. 263 ЦК України. Вважає, що є всі належні докази щоб визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та просив захистити його порушене право.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 липня 2020 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику, та як наслідок виникнення зобов'язання повернути ці кошти ОСОБА_1 до певного строку. Однак, дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності і з цих підстав у задоволенні вимоги про стягнення боргу відмовив.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надану ним довідку про участь в антитерористичній операцій в період з 13.06.2017 по 06.09.2017, як доказ поважності причини пропуску строку звернення до суду, чим порушив його право доступу до правосуддя.
Вважає, що зазначені обставини також є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності відповідно до п.4 ч.1 ст.263 ЦК України.
На думку позивача, суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів щодо зупинення та поважності причин пропуску строку позовної давності. Судом не враховано, що він перебуваючи в зоні АТО не мав реальної можливості звернутися до суду за захистом своїх прав.
ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за борговою розпискою від 02.11.2014 в розмірі 670385,65 грн та судовий збір.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги. Зазначив, що судом першої інстанції в повній мірі з?ясовані обставини, що мають значення для справи, зібрано та проаналізовано всі надані сторонами докази на обґрунтування позовних вимог та їх заперечень, правильно зроблено висновки та надано вірну оцінку доказам по справі. Порушень норм матеріального і процесуального права не допущено.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
Судом встановлено, що із наданої суду розписки датованої 02.11.2014 вбачається, що ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12000 доларів США і зобов'язався повернути їх до 02.11.2016.
Аналізуючи зміст вказаної розписки, суд дійшов до висновку, що між сторонами склалися правовідносини з договору позики, відповідно до яких позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 12000 доларів США, а відповідач у свою чергу зобов'язався повернути зазначені умовні одиниці до певного строку, однак не зробив цього.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_4 просила залишити рішення районного суду без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що між сторонами склалися правовідносини з договору позики, відповідно до яких позивач передав відповідачеві кошти сумі 12000 доларів США, а відповідач у свою чергу зобов'язався повернути зазначені умовні одиниці до певного строку, однак не зробив цього. Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наданим представником позивача оригіналом розписки ОСОБА_2 від 02.11.2014, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти ОСОБА_1 до певного строку (а.с.55).
Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно встановив порушення прав позивача щодо повернення відповідачем суми позики, тобто прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даних правовідносинах строк позовної давності до вимоги про стягнення боргу за розпискою від 02.11.2014, почався 03.11.2016, тобто зі строку повернення коштів за вказаною розпискою. Оскільки до суду позивач звернувся 30.01.2020, строк позовної давності до вимог про стягнення боргу за розпискою сплив 03.11.2019.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Вказане повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинен враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Встановлено, що 08.07.2020, ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності за вказаною борговою розпискою. Мотивував заяву тим, що строк виконання зобов'язання закінчився 02.11.2019. Відтак, звернувшись до суду 30.01.2020 ОСОБА_1 пропустив трирічний строк позовної давності (а.с. 57-58).
Натомість, позивач в апеляційній скарзі наполягає, що в період з 13.06.2017 по 06.09.2017 він безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою N 1101 від 06.09.2017, виданою командиром військової часті НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_5 , що є підставою для зупинення строку позовної давності відповідно до п.4 ч.1 ст 263 ЦК.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки строк повернення позики за розпискою почався 03.11.2016, то починаючи з наступного дня після цієї дати у позивача виникло право на пред'явлення позову до суду. Строк позовної давності сплив 03.11.2019 року. До суду ОСОБА_1 звернувся 30 січня 2020 року (а.с. 1).
Вирішуючи питання про сплив позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для застосування п.4 ч.1 ст. 263 ЦК України, якою передбачено, що перебіг позовної давності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
В матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження переведення на воєнний стан військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Дії, що переривають строк позовної давності мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 ЦК). В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Щодо застосування приписів частини п'ятої статті 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Більше того, виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
При цьому саме лише неповернення боргу вчасно та усні обіцянки позичальника не можуть слугувати безумовною і достатньою підставою для визнання причин пропуску позовної давності поважними, оскільки згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року (чинного на час виникнення спору та подання позову), статтями 15, 16 ЦК України захист цивільних прав здійснюється судом.
Крім того, за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про порушення права та можливість пред'явлення позову. А така обізнаність і можливість у позивача була.
Тому, оскільки поважних причин, які б унеможливлювали на протязі трьох років звернутись до суду за захистом порушеного права, позивач не навів, підстави для поновлення позовної давності відсутні.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ОСОБА_1 пропустив трирічний строк позовної давності, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні до нього позову.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Таким чином, судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 25 січня 2021 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко