Справа № 343/1205/20
Провадження № 22-ц/4808/142/21
Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.
Суддя-доповідач Горейко
20 січня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Єлісевич О.М.
з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представника позивача Хемича В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Істейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене у складі судді Лицура І.М. 04 листопада 2020 року у м. Долина,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідачів ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «Бенефіт Істейт», в якому просила визнати недійсним, укладений між відповідачами 12.06.2020 року договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за № 1206, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. про реєстрацію за ТзОВ «Бенефіт Істейт» права власності на приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться в АДРЕСА_1 та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52641199 від 12.06.2020 року і стягнути з відповідачів судові витрати по справі.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 27 липня 2006 року між Акціонерним товариством інноваційний банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11022990000, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 40 110 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 25.07.2016 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору між нею та банком 27 липня 2006 року було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М. (далі також «Договір іпотеки», згідно умов якого вона передала в іпотеку банку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_1 (далі також «Предмет іпотеки»).
12 грудня 2011 року АКІБ «УкрСиббанк» згідно договору факторингу №1 від 12.12.2011 року відступив право вимоги по кредитному договору №11022990000 на користь ТзОВ «Кей-Колект». Права іпотекодержателя за Договором іпотеки були передані від АКІБ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченим нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. по реєстру №5207-5208.
12 червня 2020 року ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «Бенефіт Істейт» уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно умов якого останнє набуло у власність Предмет іпотеки.
Позивач стверджувала, що, відчуживши належне їй на праві приватної власності майно, відповідачі порушили її права як власника та іпотекодавця, що полягає у наступному.
У відповідності до п. 4 оскаржуваного договору, продаж нерухомого майна вчинено за 414 693 грн, однак у договорі відсутні посилання на звіт про вартість нерухомого майна. Також у договорі сторони не погоджували жодної договірної ціни. Як вбачається зі змісту п. 2 оспорюваного договору, продавець ствердив, що він за 30 днів до укладення договору письмово повідомив її про свій намір укласти договір купівлі-продажу, однак у договорі відсутні посилання на конкретний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення.
Також у Договорі іпотеки відсутні положення про право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій третій особі покупцю на підставі окремого договору, що згідно норм Закону України «Про іпотеку» та висновків Великої палати Верховного Суду унеможливлювало укладення між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу. Позивач зазначала, що ніколи не укладала з будь-ким окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя щодо спірного нерухомого майна. Тобто, відповідачі в незаконний спосіб, безпідставно позбавили її права власності на майно, тому за захистом своїх прав і законних інтересів вона змушена звертатись до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 12.06.2020 року між ТзОВ «Кей-Колект» і ТзОВ «Бенефіт Істейт», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. та зареєстрований за № 1206.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №52641199 від 12.06.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. про реєстрацію за ТзОВ «Бенефіт Істейт» права власності, номер запису про право власності № 36866828, на приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «Бенефіт Істейт» на користь ОСОБА_2 в рівних частках по 840,80 грн з кожного відшкодування сплаченого нею судового збору в розмірі 1 681,60 грн та по 4 000 грн з кожного відшкодування, понесених нею, витрат на правову допомогу в розмірі 8 000 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ТзОВ «Кей-Колект» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для продажу майна, оскільки він не є власником майна, а його право на продаж не ґрунтувалося на законних підставах, оскільки в застереженні в іпотечному договорі не передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, ТзОВ «Кей-Колект» в особі генерального директора подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ТзОВ «Кей-Колект» мало право на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відповідно до Закону України «Про іпотеку» (статей 36, 38), оскільки у договорі іпотеки міститься іпотечне застереження, яким передбачається порядок і види забезпечення зобов'язання. Зазначає, що якщо навіть припустити той факт, що у договорі іпотеки не врахований спосіб звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки згідно статті 38 Закону України «Про іпотеку», то законодавець зазначає, що іпотекодержателю доступні усі передбачені вказаним законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, головною умовою такого стягнення є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі. Верховний Суд також підтверджує можливість стягнення іншими способами, встановленими Законом України «Про іпотеку» у постанові від 23.01.2018 року у справі №760/16916/14-ц.
Окрім того, визнавши недійсним договору купівлі-продажу, суд фактично витребував майно у його добросовісного набувача - ТзОВ «Бенефіт Істейт», що суперечить законодавству та судовій практиці Верховного Суду у постанові №522/21926/16-ц, де міститься висновок про те, що, якщо у позивачів була воля на відчуження квартири на підставі договору іпотеки, укладеного між ними, і ніким не оспореного, то витребувати квартиру на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України є неможливим. Тому, якщо навіть припустити, що мало місце «порушення» процедури звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом добровільної передачі іпотекодержателю іпотечного майна - це не змінює того факту, що зі сторони позивача була воля на відчуження квартири на підставі договору іпотеки, відповідно, іпотечне майно вибуло з володіння позивача з його волі, а отже, таке майно не може бути витребувано у ТзОВ «Бенефіт-Істейт», як добросовісного набувача і законного власника такого нерухомого майна.
Якщо правомірність дій ТзОВ «Кей-Колект» і була оскаржена, то правомірність набуття права власності ТзОВ «Бенефіт Істейт» жодним чином не була спростована і не була предметом розгляду.
З наведених підстав просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Представник позивачки - адвокат Хемич В.М. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що суд вірно встановив, що іпотекодержатель не набув право власності на Предмет іпотеки. Посилання скаржника на його право використати інші, встановлені Законом України «Про іпотеку», способи звернення стягнення на предмет іпотеки, як то продаж предмету іпотеки третій особі - покупцю, є суб'єктивним трактуванням умов договору іпотеки та вказаного Закону, що доводять численні висновки Великої Палати Верховного Суду; висновки суду першої інстанції щодо відсутності у іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б передбачало право останнього на продаж предмета іпотеки, без необхідності для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, ніяк не спростовуються скаржником в апеляційній скарзі. Також просить стягнути з ТзОВ «Кей-Колект» документально підтверджені витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи осіб, що беруть участь у справі
У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Хемич В.М. заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення з мотивів, зазначених у відзиві.
Представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з кредитним договором № 11022990000 від 27 липня 2006 року, укладеним між Акціонерним товариством інноваційний банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 (а.с. 9-12), останній отримав кредитні кошти в розмірі 40 110 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних за користування ними та кінцевим терміном повернення до 25.07.2016 року.
У відповідності до договору іпотеки, укладеного 27.06.2006 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М. (а.с. 15-17), позивачка для забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором №11022990000 від 27 липня 2006 року передала в іпотеку відповідачу належне їй нерухоме майно: приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки підтверджувалось витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2005 року № 6644320 (а.с. 21).
Права іпотекодержателя за Договором іпотеки були передані від АКІБ «УкрСиббанк» до ТзОВ «Кей-Колект» відповідно до договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченим нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. по реєстру №5207-5208.
З укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2020 року (а.с. 18), який оспорюється у цій справі, встановлено, що ТзОВ «Кей-Колект», діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», продало ТзОВ «Бенефіт Істейт» належне ОСОБА_2 нерухоме майно: приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 215801016 від 10.07.2020 року (а.с. 20) підтверджується, що 12.06.2020 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. внесено запис № 36866828 про реєстрацію права власності на приміщення салону красоти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться у АДРЕСА_1 , за ТзОВ «Бенефіт Істейт». Реєстрація права власності здійснена на підставі договору купівлі-продажу № 1206 від 12.06.2020 року.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц висловила правовий висновок про те, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17).
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у розділі 5 Договору іпотеки від 27.07.2006 року сторони погодили застереження про добровільну передачу предмета іпотеки.
Так, у відповідності до п. 5.3.1. вказаного договору, у випадку невиконання (або) часткового невиконання боржником або Іпотекодавцем своїх зобов'язань перед Іпотекодержателем за кредитним договором та договором іпотеки, предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодержателя. Зазначена згода сторін є угодою про перехід права власності, що набуває чинності з моменту, зазначеного в п. 5.3.3.
Згідно з п. 5.3.3. вказаного договору, у випадку невиконання (або) часткового невиконання боржником або Іпотекодавцем своїх зобов'язань перед Іпотекодержателем за кредитним договором та договором іпотеки, Іпотекодержатель здійснює виконавчий напис нотаріуса на цьому договорі і направляє Повідомлення про перехід права власності та застосування «Застереження про добровільну передачу» предмету іпотеки Іпотекодержателю надалі «Повідомлення». З моменту відправлення «Повідомлення» та здійснення виконавчого напису Іпотекодержатель набуває права власності на предмет іпотеки, а предмет іпотеки вважається переданим Іпотекодержателю.
Відповідно до п. 5.4. та 5.4.1. Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого надпису нотаріуса після невиконання Іпотекодавцем у 30 денний строк вимоги, згідно до повідомлення надісланого у порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Реалізація предмета іпотеки, на який звернено стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде встановлено цим договором.
Отже, у справі, що розглядається, у Договорі іпотеки сторонами передбачено тільки один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору - перехід предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя. Договором іпотеки не було передбачено другого способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору - право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцеві, тому іпотекодержатель мав право шляхом позасудового врегулювання на підставі договору задовольнити свої вимоги за Договором іпотеки тільки шляхом переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателя і не мав права задовольнити свої вимоги шляхом продажу предмета іпотеки ТзОВ «Бенефіт Істейт».
З цих підстав, колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що ТзОВ «Кей-Колект» було наділено правом продавати предмет іпотеки ТзОВ «Бенефіт Істейт», навіть якщо у Договорі іпотеки не передбачено такого способу позасудового врегулювання, таке тлумачення закону та договору є помилковим.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що ТзОВ «Кей-Колект» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для продажу майна, тому правильно визнав недійсним оспорюваний договір і задовольнив похідну позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо витребування майна у добросовісного, на думку апелянта, набувача - ТзОВ «Бенефіт Істейт», не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки позивачка не пред'являла вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, а заявила вимогу про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи.
З метою отримання послуг професійної правничої допомоги ОСОБА_2 12.01.2021 року уклала з адвокатським об'єднанням «ВІП Юконсалтинг» протокол доручення №2 до договору про надання правової допомоги від 09.07.2020 року.
У зв'язку із зверненням ТзОВ «Кей-Колект» до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 понесла судові витрати, пов'язані з розглядом справи в апеляційному суді, а саме: витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 6 300 грн за підготовку та подання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу ТзОВ «Кей-Колект» та одне судове засідання, що підтверджується протоколом дорученням №2 та дублікатом квитанції від 19.01.2021 року.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, з апелянта необхідно стягнути на користь позивача витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 6 300 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2020 року - без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ вул. Іоана Павла, ІІ, будинок 4/6, корпус В, кабінет 402, ЄДРПОУ 37825968) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 6 300 (шість тисяч триста) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 26 січня 2021 року