Провадження № 22-ц/803/2327/21 Справа № 199/1173/20 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
26 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу та процентів, -
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду, з уточненим 20 квітня 2020 року, позовом до ОСОБА_1 про стягнення авансу та процентів, мотивуючи його тим, що вона з ОСОБА_1 дійшли усної домовленості про те, що останній продає, а вона набуває у власність квартиру АДРЕСА_1 , нотаріально укласти договір купівлі-продажу домовились у майбутньому, коли будуть готові документи для оформлення правочину.
Вказувала, що остаточний розрахунок вони домовились здійснити під час укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири.
Зазначала, що у підтвердження своїх намірів щодо укладання договору купівлі-продажу квартири вона сплатила відповідачу грошову суму у розмірі 520 000 грн. у якості авансу, про що відповідач надав розписку від 04 серпня 2017 року.
Посилаючись на те, що наразі ОСОБА_1 належним чином зареєстрував за собою право власності на квартиру, яку вона мала намір купити, втім від укладання договору купівлі-продажу ухиляється, грошові кошти, отримані у якості авансу, не повертає, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 аванс у розмірі 520 000 грн. та проценти за користування коштами у розмірі 214 276,49 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що фактично позовні вимоги є недоведеними, оскільки на його думку розписка є підробленою, не є нотаріально посвідченою, не містить підпису позивача про передачу коштів, не підтверджена двома свідками та не має реквізитів позивача. Відсутні докази того, що саме позивач надала, а він отримав саме від неї грошові кошти у розмірі 520 000 грн.
21 січня 2021 року позивач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що доводи апеляційної скарги є надуманими, а правові підстави для скасування рішення відсутні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 , маючи намір укласти з відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , передала останньому грошові кошти у розмірі 520 000 грн.
Даний факт засвідчено розпискою від 04 серпня 2017 року, складеною та підписаною власноруч ОСОБА_1 .
З розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав завдаток від ОСОБА_2 у розмірі 520 000 грн. за покупку квартири АДРЕСА_2 .
Висновком судової почеркознавчої експертизи №3110-20 від 28 вересня 2020 року, складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 04 серпня 2017 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 520 000 грн. за покупку квартири, виконаний самим ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції також встановлено, що оскільки договір купівлі-продажу, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем грошова сума відповідачу в розмірі 520 000 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. Сума авансу є грошовими коштами, на які можуть нараховуватися проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх цілковитої доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).
З тексту розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 завдаток у розмірі 520 000 грн. за покупку квартири АДРЕСА_2 (а.с.91).
Тобто, у сторін існував намір укласти договір купівлі-продажу квартири.
Відповідно до частини першої та третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Оскільки договір купівлі-продажу квартири, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем відповідачу сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, за безпідставне, користування чужими грошовими коштами, отриманими ОСОБА_1 у вигляді авансу, останній повинний був би сплатити проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Доводи апеляційної скарги стосовно неврахуванням судом першої інстанції обставини справи в частині того, що розписку про отримання грошових коштів за придбання квартири він не підписував, до уваги не приймаються, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а факт підписання розписки від 04 серпня 2017 року підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи № 3110-20 від 28 вересня 2020 року.
Посилання апеляційної скарги стосовно того, що відсутні докази того, що саме позивача ОСОБА_2 надала, а він отримав саме від неї грошові кошти у розмірі 520 000 грн. є хибними, оскільки саме позивач ОСОБА_2 надала оригінал розписки.
Розписка - це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, - передача й отримання документів, товарів, грошей, а тому доводи апеляційної скарги в частині того, що вона не є нотаріально посвідченою, не підтверджена двома свідками, а отже підроблена, колегією суддів відхиляються.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.