Справа № 761/46922/19
26 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судових засідань - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
розглянувши заяву засудженого ОСОБА_4 про роз'яснення судового рішення, а саме: ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року,
ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року призначено новий розгляд у суді першої інстанції заяву засудженого ОСОБА_4 про роз'яснення судового рішення, а саме: ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року.
У судове засідання захисник, будучи належним чином повідомлений не прибув, про причини неявки суд не повідомив, засуджений в судове засідання за заявкою суду повторно доставленим не був, від проведення відеоконференції відмовився.
Разом із тим, відповідно до ч.2 ст.380 КПК України участь захисника та засудженого в судовому засіданні, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви не є обов'язковою.
Більше того, заява про роз'яснення судового рішення має бути розглянута судом протягом десяти днів.
Вивчивши доводи заяви про роз'яснення судового рішення, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для роз'яснення судового рішення.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 380 КПК України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи його зміст.
Тобто, за змістом згаданої норми закону, роз'яснення судового рішення включає в себе викладення більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду.
Також, суд не вправі змінювати зміст ухвали про роз'яснення якої порушується питання.
У своїй заяві засуджений ОСОБА_4 просить роз'яснити йому ухвалу Київського міського суду від 22 серпня 2000 року та порушує наступні питання, а саме: чи являється законним судове рішення (ухвала) Київського міського суду від 22 червня 2000 року ( справа № 1-63 1999 р.), якщо у судове засідання судова колегія Київського міського суду не викликали його та його адвоката; чи являється законним судове рішення (ухвала) Київського міського суду від 22 червня 2000 року ( справа № 1-63 1999 р.), якщо в тексті її резолютивної частини судом не зазначено рішення про запобіжний захід до набрання ухвали законної сили і вказівка про порядок і строки оскарження ухвали; чи являється законним судове рішення (ухвала) Київського міського суду від 22 червня 2000 року ( справа № 1-63 1999 р.), якщо суд переглядав вирок від 21 червня 1999 року, який набрав законної сили згідно ухвали Верховного суду України від 12 серпня 1999 року; чи являється законним судове рішення (ухвала) Київського міського суду від 22 червня 2000 року ( справа № 1-63 1999 р.), якщо суд не визначив покарання за ст. 142 ч.3 КК України; чи являється законним судове рішення (ухвала) Київського міського суду від 22 червня 2000 року ( справа № 1-63 1999 р.), якщо в тексті ухвали судом зазначено про остаточне засудження за ст. 93 п.п. «а», «і», «з» КК України до довічного позбавлення волі у в'язниці суворого режиму, в той час як фактично його утримують у Замковій виправній колонії № 58 на особливому режимі в секторі довічного ув'язнення; який вид покарання передбачала санкція статті 93 КК України станом на 29 грудня 1999 року, коли Конституційний суд України визнав смертну кару неконституційним видом покарання до 04 квітня 2000 року та чи мав право Київський міський суд 22 серпня 2000 року застосовувати щодо нього довічне позбавлення волі, якщо санкція ст. 93 КК України, передбачала вид покарання від 08 до 15 років позбавлення волі з 29 грудня 1999 року по 04 квітня 2000 року.
Тобто, як убачається із заяви засудженого ОСОБА_4 її зміст фактично зводиться до роз'яснення положень кримінального процесуального законодавства України в редакції КПК України 1960 року, Законодавства України про кримінальну відповідальність в редакції КК України 1960 року, виправно-трудового та кримінально-виконавчого законодавства України, а також роз'яснення порядку виконання судового рішення та здійснення перевірки ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року на предмет її законності та обґрунтованості, що у сукупності не може ототожнюватися з роз'ясненням судового рішення в розумінні ст. 380 КПК України.
Як убачається зі змісту ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року вирок судової колегії по кримінальним справам Київського міського суду від 21 липня 1999 року відносно ОСОБА_4 приведено у відповідність з діючим законодавством, у зв'язку із чим ухвалено вважати ОСОБА_4 засудженим за ст. 93 п.п. «а», «і», «з» КК Україні до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить йому на праві приватної власності та на підставі ст.ст. 42, 43 КК України, вважати ОСОБА_4 остаточно засудженим за ст.ст. 93 п.п. «а», «і», «з», 142 ч.3 КК України до довічного позбавлення волі у в'язниці суворого режиму з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
Тобто вказана ухвала є ясною та зрозумілою.
Враховуючи, що у заяві ОСОБА_4 фактично порушуються питання про роз'яснення положень діючого законодавства, внесення до ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року нових даних, вирішення питань, які не були предметом судового розгляду, роз'яснення мотивів прийнятого рішення та надання оцінки цьому рішенню на предмет його законності та обґрунтованості, суд має відмовити в роз'ясненні рішення.
Керуючись ст. 380 КПК України, суд
відмовити засудженому ОСОБА_4 в роз'ясненні судового рішення, а саме: ухвали Київського міського суду від 22 серпня 2000 року.
На ухвалу суду протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення та/або з дня отримання її копії особою, що не була присутня при її оголошенні може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.
Суддя