ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2021Справа № 910/8827/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна"
про стягнення 35463,52 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" (далі - відповідач) про стягнення 35 463,52 грн, з яких: 35 000,00 грн. основний борг та 463,52 грн 3% річних. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу на суму 3 500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору №0445 на надання транспортних послуг при перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 09.12.2019 в частині своєчасної оплати за надані позивачем послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.06.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 судом відкрито провадження у справі №910/8827/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано).
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 28.07.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471729066 зазначена ухвала вручена відповідачу 05.08.2020.
Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" (замовник) укладено договір №0445 на надання транспортних послуг при перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (договір) предметом якого є порядок взаємовідносин, що виникають між замовником та виконавцем при плануванні, здійсненні та оплаті транспортних послуг, при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, сприянні в CMR страхуванні перевізника (п.1.1).
На кожне окреме завантаження оформлюється транспортне замовлення, що містить опис умов і особливостей конкретного перевезення і є додатком до цього договору. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), одержувача вантажу і митних органів (п.п.2.3, 2.4 договору).
Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору розрахунки за виконувані транспортні послуги проводяться в UAH або EUR шляхом банківського переказу замовником на рахунок виконавця, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Підставою для оплати фрахту замовником є оригінал рахунку, акту виконаних робіт і CMR. Зазначені документи повинні бути надані не пізніше 14 днів після виконання вантажоперевезення. Неподання виконавцем вищевказаних документів дає право замовнику відмовити в оплаті фрахту до моменту надання необхідних документів. У разі відправки виконавцем оригіналів документів не на поштову адресу замовника, документи в оплату не приймаються до моменту їх отримання на поштову адресу. Термін оплати послуг виконавця складає 30 календарних днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в пункті 5.2 цього договору, якщо інше не передбачено умовами транспортного замовлення.
Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з дати укладення і діє до 31 грудня 2019 року. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про свій намір розірвати договір, його термін автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік.
09.12.2019 між контрагентами підписано транcпортне замовлення №191209-18-PLUA відповідно до якого сторонами погоджено, зокрема, дату і час завантаження - 10-11.12.2019, маршрут перевезення - Білосток/PL-Стоянка/UA, ціну за перевезення - 50000,00 грн, умови оплати - 14 банківських днів після отримання оригіналів документів (рахунку, CMR, актів виконаних робіт) за адресою: 04053, м.Київ, Нестеровський пров., 10, оф.1.
Згідно умов вищевказаного замовлення, вантаж був прийнятий перевізником до перевезення, доставлений та переданий відповідному вантажоодержувачу, що підтверджується наявною в матеріалах справи СMR від 10.12.2019, на яких містяться підписи відповідальних осіб та печатки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був підписаний та скріплений печатками господарюючих суб'єктів акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №295 від 16.12.2019 на суму 50000,00 грн, внаслідок чого позивачем було виставлено для оплати рахунок №295 від 16.12.2019. Всі перелічені документи надіслані позивачем на адресу відповідача - 04053, м.Київ, Нестеровський пров., 10, оф.1 та отримані останнім 10.01.2020.
Відповідно до платіжних доручень №3497 від 13.03.2020 на суму 10 000,00 грн та №3520 від 03.04.2020 на суму 5 000,00 грн відповідачем сплачено позивачу загальну суму у розмірі 15 000,00 грн згідно рахунку №295 від 16.12.2019.
Як зазначає позивач у позовній заяві, в порушення умов укладеного між сторонами договору та замовлення до нього відповідачем не було сплачено за надані позивачем послуги з перевезення в повному обсязі, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" про стягнення 35 463,52 грн, з яких: 35 000,00 грн. основного боргу та 463,52 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 Цивільного кодексу України).
Стаття 307 Господарського кодексу України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Як встановлено судом, з наявного у матеріалах справи транспортного замовлення та копії міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) вбачається, що позивачем було здійснено міжнародне перевезення вантажу за замовленням відповідача з місця завантаження на території Республіки Польща до місця розвантаження на території України.
За приписами ст.9 Конституції України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.
Як вбачається з листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" означена Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Пунктом 1 ст.9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Таким чином складання та підписання сторонами у справі відповідних договору, транспортного замовлення та міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), копії яких містяться в матеріалах справи, свідчить про укладення сторонами у справі договору перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до вимог Конвенції.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладені між сторонами договір, транспортне замовлення як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За висновками суду в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги з перевезення вантажу згідно транcпортного замовлення №191209-18-PLUA від 09.12.2019, що підтверджується СMR від 10.12.2019. Означена міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) має відмітки відповідних митних органів, а також підпис вантажоодержувача, засвідчений відбитком печатки, що свідчить про отримання вантажу та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним транспортним замовленням.
Як вже вказувалось судом, відповідно до транcпортного замовлення №191209-18-PLUA від 09.12.2019 сторонами погоджено, зокрема, ціну за перевезення - 50 000,00 грн, умови оплати - 14 банківських днів після отримання оригіналів документів (рахунку, CMR, актів виконаних робіт) за адресою: 04053, м. Київ, Нестеровський пров., 10, оф.1.
Судом встановлено, що між сторонами був підписаний та скріплений печатками господарюючих суб'єктів акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №295 від 16.12.2019 на суму 50 000,00 грн, внаслідок чого позивачем було виставлено для оплати рахунок №295 від 16.12.2019. Всі перелічені документи надіслані позивачем на адресу відповідача - 04053, м. Київ, Нестеровський пров., 10, оф.1 та отримані останнім 10.01.2020, що підтверджуєтья відповідними доказами в матеріалах справи.
Однак відповідачем сплачено за надані позивачем послуги з перевезення вантажу тільки 15 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №3497 від 13.03.2020 на суму 10 000,00 грн та №3520 від 03.04.2020 на суму 5000,00 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Строк виконання обов'язку відповідача з оплати за виконане позивачем перевезення є таким, що настав.
Частиною 1 ст.916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
За приписами чинного законодавства України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується виконання позивачем своїх обов'язків з перевезення вантажу за договором та транcпортним замовленням №191209-18-PLUA від 09.12.2019 належним чином та в повному обсязі, відповідачем згадані послуги оплачені частково, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 35 000,00 грн є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 463,52 грн за загальний період прострочення з 31.01.2020 по 16.06.2020 з урахуванням часткових оплат відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажу, у останнього виникло право на нарахування 3% річних у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 463,52 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" про стягнення 35 463,52 грн, з яких: 35 000,00 грн. основний борг та 463,52 грн 3% річних.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того в позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги від 15.06.2020, який укладений між адвокатом Голошва В.Л та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто", додаток №2 до договору, я якому сторони погодили гонорар адвоката у розмірі 3500,00 грн, акт наданих послуг №1 від 17.06.2020 на суму 3500,00 грн, квитанцію від 17.06.2020 на суму 3500,00 грн.
Наразі, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" в межах даної справи на суму 3 500,00 грн.
Із врахуванням викладеного вище, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" про стягнення 35 463,52 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Україна" (02099, місто Київ, вул. Борипільська, будинок 9, ідентифікаційний код 38746400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль - Авто" (44300, Волинська обл., Любомльський р-н, місто Любомль, вул.1-го Травня, будинок 127, ідентифікаційний код 21736886) 35000 (тридцять п'ять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 463 (чотириста шістдесят три) грн 52 коп. 3% річних, судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 25.01.2021.
Суддя М.Є.Літвінова