ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 січня 2021 року Справа № 916/3708/19
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: М.А.Мишкіної,
суддів О.Ю. Аленіна, Л.В. Лавриненко
секретар судового засідання Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» - Мандрик Г.М.- за ордером;
від ФОП Шиндера І.В. - Снітко А.С. - за ордером; Шиндер І.В. - особисто
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ІТАЛ КЕРАМІКА»
на рішення господарського суду Одеської області від 04 травня 2020 року
у справі №916/3708/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Шиндер Іллі Володимировича
до Приватного підприємства «ІТАЛ КЕРАМІКА»
про стягнення 445000грн.
суддя суду першої інстанції: С.П.Желєзна
час і місце ухвалення рішення: 04.05.2019р., 14.33год., м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №14,
повне рішення складено 14.05.2020р.
Учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
У судовому засіданні 12.01.2021р. оголошувалась перерва згідно ст.216 ГПК України.
В судовому засіданні 21.01.2021р. згідно ст.ст.233, 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
12.12.2019р. Фізична особа-підприємець Шиндер Ілля Володимирович (надалі - позивач,ФОП Шиндер І.В.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «ІТАЛ КЕРАМІКА» (надалі -відповідач, ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА»), в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 445000грн. боргу та 6750грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.12.2016р. між ним (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір доручення про надання послуг по декларуванню товарів №13122016 (надалі - Договір від 13.12.2016р.), за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги по декларуванню майна, а відповідач - сплатити вартість наданих послуг. В період з 21.12.2016р. по 14.11.2019р. позивач надав відповідачу послуги з митного оформлення товарів (180 митних декларацій) на загальну суму 450000грн. (вартість складання однієї декларації складає 2500грн.). Відповідач частково виконав свої зобов'язання - 09.12.2019р. сплатив позивачу 5000грн., решта 445000грн. залишилися несплаченими.
З посиланням на норми ст.ст.530, 629, 526, 610, 612 ЦК України, ст.ст.175, 264-271, 265 ГК України позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
09.01.2020р. відповідач подав суду відзив на позовну заяву, 12.12.2020р. - додаткові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що:
- договір про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. є неукладеним, оскільки сторонами не було досягнуто умови щодо вартості (ціни) наданих позивачем послуг, що, в тому числі, виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч.4 ст.632 ЦК України;
- рахунки на оплату вартості наданих послуг протягом 2016р.-2019р. жодного разу з боку позивача виставлені не були, що свідчить про ухилення позивача від обов'язку погодити з відповідачем вартість наданих послуг. При цьому, оформлення митних декларацій та виставлення вимоги про сплату рахунків не можуть вважатися достатніми підставами для виникнення у відповідача грошового зобов'язання, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару, об'єму та вартості наданих послуг в матеріалах справи відсутні;
- фактично митним оформленням товару відповідача займалася відповідальний працівник ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА»;
- визначена позивачем вартість за оформлення однієї митної декларації у розмірі 2500грн. є завищеною та не відповідає звичайній ціні на ринку за надання послуг аналогічного характеру.
- відповідач заперечує факт часткової оплати вартості наданих позивачем послуг на суму 5000грн.;
- з наданих позивачем копій митних декларацій не вбачається наявність в них електронного цифрового підпису посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення;
- правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору не є грошовим зобов'язанням, оскільки серед інших прав та обов'язків сторін, відсутнє право виконавця (кредитора) вимагати від замовника (боржника) сплати грошей за надані виконавцем послуги на його користь, відсутній кореспондуючий обов'язок замовника сплатити ці гроші.
09.01.2020р. ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» подало господарському суду Одеської області клопотання про виклик свідка ОСОБА_1 , у задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 12.02.2020р.
27.01.2020р. позивач подав місцевому господарському суду відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначив, що визначена ФОП Шиндером І.В. вартість за оформлення однієї митної декларації у розмірі 2500грн. відповідає звичайним цінам, що склались на ринку за надання послуг аналогічного характеру, на підтвердження чого позивачем було надано суду підписані з іншими особами акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) по декларуванню товарів та відповідні митні декларації, складені позивачем в інтересах таких осіб.
Рішенням господарського суду Одеської області від 04.05.2020р. (суддя С.П. Желєзна) задоволено позов частково - стягнуто з ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» на користь ФОП Шиндера І.В. заборгованість у розмірі 440000грн., судовий збір у розмірі 6674,12грн.; в решті позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ст.ст.15,16,509,629, 525, 526, 901, 903, 1000, 1002, 628, 610, 612, 530 ЦК України, ч.1 ст.179, ст.193, 180, 181 ГК України та вмотивовано наступним. На підтвердження факту надання послуг за Договором від 13.12.2016р. позивачем було надано суду копії 180 митних декларацій; суд дійшов висновку, що укладений між сторонами по справі договір має змішаний характер, оскільки містить як елементи договору про надання послуг, так і договору доручення. Судом під час вирішення даного спору було встановлено, що прийняті на себе за умовами Договору від 13.12.2016р. зобов'язання з боку Шиндер І.В. виконувались належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи митними деклараціями на оформлення товарів. При цьому, судом також було встановлено, що факт виконання позивачем зобов'язань за вказаним договором підтверджується 178 митними деклараціями, наявними в матеріалах справи, оскільки 2 із зазначених позивачем митних декларацій відсутні та фактично позивачем надані не були. Як вбачається з укладеного між сторонами по справі договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг визначена не була. При цьому, умовами п. 3 Договору від 13.12.2016р. сторонами було погоджено, що розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Наведені положення дозволяють господарському суду дійти висновку, що безпосередня вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг повинна визначатись у виставлених позивачем рахунках. 14.11.2019р. Шиндер І.В. звернувся до ПП „Італ Кераміка" із вимогою №46/14/01 про сплату заборгованості за надані послуги згідно умов Договору від 13.12.2016р. При цьому, до вимоги позивачем були додані рахунки, з яких вбачається, що вартість оформлення однієї митної декларації була визначена у розмірі 2500грн. Проте, вимога позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення. Наданий відповідачем договір №СБС/2017/02 від 10.07.2017р., як не відображає звичайні ціні, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., так і не може бути врахований судом під час вирішення питання щодо вартості наданих позивачем послуг згідно договору №13122016 від 13.12.2016р. Викладене свідчить про правомірність визначення вартості наданих позивачем ПП «Італ Кераміка» послуг згідно Договору від 13.12.2016р. відповідно до виставлених позивачем рахунків, що прямо передбачено положеннями п. 3 договору. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених Шиндером І.В. до ПП „Італ Кераміка" позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача заборгованості за надані послуги у загальному розмірі 440000грн. (178 митних накладних *2500грн. - 5000,00 грн. = 440000грн.). Суд відхилив посилання відповідача щодо не укладення Договору від 13.12.2016р., у зв'язку з відсутністю у такому договорі ціни, оскільки, як було встановлено судом, договір фактично виконувався сторонами, а, отже, він не може бути визнаний неукладеним, що відповідає висновкам, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. по справі №338/180/17. Судом відхилені доводи відповідача про недоведеність позивачем факту надання послуг за Договором №13122016 від 13.12.2016р., у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару, об'єму та вартості наданих послуг, оскільки на підтвердження факту надання послуг позивачем було надано суду відповідні митні декларації. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження спростування обставин надання послуг за договором №13122016 від 13.12.2016р. або формального складання позивачем декларацій без реального надання послуг митного оформлення товару відповідачем суду надано не було. Доводи відповідача про фактичне оформлення товару відповідальним працівником відповідача також спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: митними деклараціями.
Не погодившись з рішенням суду, ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення підлягає скасуванню з огляду наступного:
- чинне законодавство однозначно відносить ціну до істотних умов договору про надання послуг, тобто без безпосереднього зазначення ціни в договорі він вважатиметься недійсним.
Однак, Договір від 13.12.2016р. не передбачає такої істотної умови як ціна послуг повіреного - митного брокера - позивача. Отже договір є неукладеним;
- відсутність погодження умови про ціну в господарському договорі передбачає настання наслідків неукладеного договору (статті 81 ГК України, статті 638 ЦК України). Здійснення певних дій сторонами ще не призводить до визначеності умов договору - він може залишатися угодою про наміри. А тому лише таке виконання, яке дає змогу визначити волевиявлення сторін на встановлення ціни договору, може приводити до визнання «дефектного» господарського договору укладеним;
- всупереч вимогам, викладеним у спірному договорі, сторони не досягли домовленості стосовно ціни послуг. Враховуючи приписи ст.ст.173, 189 ГК України, суд повинен відмовити в задоволенні позову, оскільки за договором оплата виконаних позивачем послуг здійснювалась за ціною, яка мала визначатись саме за погодженням сторін. Однак таке погодження не відбулось;
- зважаючи на повну бездіяльність позивача по визначенню ціни його послуг на протязі 2016-2019 років (за цей час не виставленого було жодних рахунків, не надано жодних актів наданих послуг, не надано пропозиції про погодження вартості послуг та інше), саме позивач уникав та ухилявся від обов'язку по погодженню цієї умови зобов'язання;
- саме по собі оформлення митної декларації та виставлення вимоги до оплати рахунків, виставлених за надані послуги на протязі 2016-2019 років, направленої відповідачу 14.11.2019р. не підтверджує вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару відповідача, об'єму та вартості наданих послуг та не є безумовною підставою виникнення грошового зобов'язання;
- позивачем не підтверджено, які саме послуги та за якою вартістю включено ним до складу рахунків вартості послуг, що ним надавалися, не можливо встановити характер та зміст, послуги, оплати якої вимагає позивач;
- позивач у якості підтвердження вартості послуг по складанню та оформленню однієї митної декларації у розмірі 2500грн., надав копії актів здачі приймання послуг між ним та його контрагентами. При цьому, вказані акти не містять детальної інформації, які саме послуги були надані позивачем в процесі декларування та митного оформлення товарів та ціна у розмірі 2500грн. лише за складання та оформлення однієї митної декларації без надання всього комплексу послуг по митному оформленню товару є завищеною та не відповідає ціні на аналогічні послуги, встановлені на ринку;
- ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» не здійснювало оплату послуг Позивача у розмірі 5000грн., яку було виконано невідомою особою 09.12.2019р. через касу банку готівкою. Відповідач нікого не уповноважував на здійснення цієї оплати, відповідні кошти з каси підприємства не видавались. Наявність у позивача такої квитанції свідчить про те, що позивач сам здійснив собі оплату від імені ЧП «ИТАЛ.КЕРАМИКА» для підтвердження начебто згоди ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» з сумою вимоги;
- позивачем в позові зазначені митні декларації, які до позовної заяви не додані, а саме: 500060006/2017/002397, UA500060/2017/003652, UA500060/2019/014676, UA500010/2017/000371, UA500060/2019/017350;
- в матеріалах справи наявні докази, які спростовують позовні вимоги ФОП Шиндер І.В., а саме: договір доручення № СБС/2017/02 від 10.07.2ОІ 7 року; додаткова угода № 1 від 10.07.2017 року; Акт надання послуг № 84 від 15.05.20І9 року; Платіжне доручення №30632 від 28.05.2019 року; Акт надання послуг № 126 від 08.07.2019 року; Платіжне доручення №5236 від І 1.07.2019 року; Акт надання послуг № 158 від 27.08.2019 року; Платіжне доручення №365 від 29.08.2019 року; Акт надання послуг № 172 від 13.09.2019 року; Платіжне доручення №1002 від 19.09.2019 року; Наказ № ІО-К від 02.11.2009 року; Наказ № 21-К від 01.09.2011 року; Паспорт ОСОБА_1. ; Картка платника податків ОСОБА_1 ; Кваліфікаційне посвідчення представника митного брокера №001189/00/500; Наказ № 87-К від 06.12.2019 року; Рахунок-фактура №б/н від 04.09.20І9 року. Зазначені докази прийняті судом;
- з наданих позивачем копій митних декларацій, які є у справі, не вбачається наявність в них електронного цифрового підпису посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення;
- якщо враховувати позицію позивача та середню ціну, яка ним приведена на прикладі цін інших брокерських компаній, то за складення І основного аркушу МД-2-200 гривень, а за складення додаткового аркушу МД-3 - 150 гривень. 168*200= 33600 гривень за МД-2; 169*150=25350 гривень за МД-3. Всього на загальну суму 58950грн., але ніяк не 450000грн. Та навіть із сумою 58950грн. відповідач не згоден, оскільки вважає, що більш ніж 100грн. за цифровий підпис в одній МД не має підстав у позивача просити.
Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду:
- від 03.06.2020р. витребувано від господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3708/19; Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» на рішення господарського суду Одеської області від 04.05.2020р. у справі №916/3708/19 до надходження матеріалів даної справи з господарського суду Одеської області;
- від 09.06.2020р. відкрито апеляційне провадження у справі з наданням учасникам справи часу для подання відзиву на апеляційну скаргу або будь-яких клопотань з процесуальних питань;
- від 18.06.2020р. призначено справу до розгляду у судовому засіданні 14.07.2020р.
15.06.2020р. до суду поштою надійшов відзив ФОП Шиндера І.В. на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. У відзиві, зокрема, зазначено, що:
- Договір від 13.12.2016р. є укладеним, оскільки сторони прийшли до згоди щодо всіх його істотних умов та приступили до його виконання. Прийняття митницею протягом 2016-2019 років складених позивачем в інтересах відповідача 178 митних декларацій є тому беззаперечним доказом;
- ціна послуг, які була вказана позивачем у рахунках на оплату, є аналогічною тим цінам, за якими він надавав такі ж послуги іншим суб'єктам господарювання, та відповідає середнім цінам на ринку. Відповідні докази на підтвердження цього є в матеріалах справи;
- позивач подав до суду копію Договору від 13.12.2016р. та засвідчені митницею копії митних декларацій, з яких вбачається, що ФОП Шиндер І.В. протягом 3-х років надавав ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» передбачені Договором послуги із митного оформлення та декларування товарів. Натомість відповідач свої твердження про те, що послуги не надавалися, жодними доказами не підтвердив.
15.06.2020р. скаржник подав суду додаткові пояснення, в яких, зокрема, зазначив, що не має змоги надати суду покази ОСОБА_1 у письмовій нотаріальній формі, оскільки остання у 2020 році звільнилась з ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» та ухиляється від будь-яких контактів; за результатами службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 отримувала грошові кошти від клієнтів відповідача для подальшого зарахування (з її слів) на розрахунковий рахунок відповідача.
21.09.2020р. ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» подало суду клопотання про витребування доказів (зобов'язання позивача надати суду інформацію про наявні у нього рахунки а також виписки по цим рахункам за період з 13.12.2016р. по 21.09.2020р.); ухвалою суду від 21.09.2020р. (яка занесена до протоколу судового засідання) клопотання залишено без розгляду у зв'язку із пропуском строку на подання клопотання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020р. призначено у справі №916/3708/19 судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; на вирішення експертизи поставити наступне питання: Який був рівень звичайних цін станом на 13.12.2016р. на послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, аналогічні послугам Фізичної особи-підприємця Шиндера Іллі Володимировича за договором доручення про надання послуг по декларуванню товарів з Приватним підприємством «ІТАЛ КЕРАМІКА» від 13.12.2016р. №13122016?; попереджено судових експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від поважних причин від виконання покладених на них обов'язків; витрати по оплаті судової економічної експертизи покладено на ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА»; надано в розпорядження експертів матеріали справи №916/3708/19; зобов'язано ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» сплатити рахунок за проведення експертизи протягом 5 робочих днів з дня його отримання; апеляційне провадження у справі №916/3708/19 зупинено до отримання висновку експертизи (на час її проведення) та/або повернення матеріалів справи до Південно-західного апеляційного господарського суду.
09.10.2020р. матеріали справи №916/3708/19 надіслані до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України/
10.12.2020р. справа №916/3708/19 надійшла з експертної установи до Південно-західного апеляційного господарського суду разом із повідомленням директора ОНДІСЕ про неможливість проведення такої експертизи.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.12.2020р. поновлено апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 12.01.2021р. з повідомленням учасників справи.
12.01.2021р. скаржник надав суду клопотання про залучення до матеріалів справи висновку експерта №549 судово-економічної експертизи у справі №916/3708/19, складеного 12.01.2021р., та висновку спеціаліста від 08.01.2020р. Радзієвської О.О.
У судовому засіданні 12.01.2021р. оголошено перерву до 21.01.2021р.
21.01.2021р. ФОП Шиндер І.В. подав суду заперечення проти клопотання про залучення документів.
У судовому засіданні висновок експерта №549 судово-економічної експертизи у справі №916/3708/19, складений 12.01.2021р., та висновок спеціаліста від 08.01.2020р. Радзієвської О.О. залучені до матеріалів справи.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази стосовно фактів, наведених сторонами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, що 13.12.2016р. між Приватним підприємством «Італ кераміка» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Шиндер Іллею Володимировичем (Виконавець) було укладено договір доручення про надання послуг по декларуванню товару №13122016 (надалі - Договір від 13.12.2016р.), відповідно до умов пп. 1.1 п. 1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується:
а) за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) Замовника, а також товарів інших юридичних осіб, які вповноважили Замовника виконувати певні дії по відношенню до цих товарів, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню в Одеській митниці, а також надавати інші, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю Замовника послуги;
б) вчиняти самостійно від свого імені за рахунок і за дорученням Замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів Замовника;
в) для митного оформлення отримувати оригінали та копії товаросупровідних документів, які надходять разом з товаром до зони митного контролю вантажів, що переміщуються залізничним та автомобільним транспортом, представляти інтереси Замовника, виступати від його імені та отримувати оригінали та копії документів в Одеській ТПП, Державній ветеринарній та карантинній службах в Одеській обл., Державній хлібній інспекції.
Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Договору від 13.12.2016р. Виконавець зобов'язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у порядку, встановленому чинним законодавством України; правильно нараховувати митні платежі; подавати на вимогу Замовника для ознайомлення ліцензію на посередницьку діяльність митного брокера; зберігати комерційну таємницю, яка міститься в документах Замовника; попереджувати Замовника про встановлені заборони чи обмеження щодо розпорядження товарами у випадках, якщо митне оформлення не завершено.
Згідно із п. 3 Договору від 13.12.2016р. розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Виконавець може сплачувати всі необхідні платежі по ВМД замість Замовника.
Відповідно до п.п.6.1-6.2 Договору від 13.12.2016р. суперечки та розбіжності, що виникли з даного договору вирішуються Сторонами шляхом переговорів. У разі не врегулювання спорів шляхом переговорів вони підлягають розгляду в Господарському суді за місцезнаходженням відповідача із застосуванням норм матеріального права України.
Згідно із пп. 7.1-7.2 п. 7 Договору від 13.12.2016р. у випадку встановлення недоцільності або неможливості виконання договірних зобов'язань зацікавлена сторона вносить пропозицію про дострокове припинення дії цього договору, але не раніше ніж через 10 днів після отримання письмового повідомлення про дострокове припинення. Одностороння відмова від виконання зобов'язань за договором не допускається. Цей договір діє з 13.12.2016р. до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
14.11.2019р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №46/14/01, в якій посилаючись на умови Договору від 13.12.2016р., а також на оформлення за дорученням відповідача 180 митних декларацій та їх декларування в митних органах, просив сплатити вартість наданих послуг згідно виставлених рахунків у загальному розмірі 450000грн. При цьому, до вимоги про сплату вартості наданих послуг позивачем було додано 18 рахунків на оплату від 14.11.2019р. №№46/01-46/18 кожен на суму 2500грн. (т.1, а.с.24-41) та Акт звірки взаємних розрахунків від 14.11.2019р. на 8 аркушах (т.1, а.с.14-21).
Вказана вимога була отримана ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» 21.11.2019, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, яка наявна в матеріалах справи (т.1, а.с.23)
Як вбачається з складеного ФОП Шиндер І.В. акту звірки взаємних розрахунків, підписаного позивачем, останнім протягом періоду часу з грудня 2016 року по листопад 2019 року було оформлено 180 митних декларацій. При цьому, вартість оформлення однієї декларації була визначена позивачем у розмірі 2500грн.
На підтвердження факту надання послуг за Договором від 13.12.2016р. позивачем надано суду копії 178 митних декларацій, в яких декларантом зазначений Шиндер Ілля Володимирович , а одержувачем - ПП «ІТАЛ-КЕРАМІКА» (т.1, а.с.42-250, т.2, а.с.1-118, т.3, а.с.71-80).
В матеріалах справи міститься копія квитанції №СВ02646925/1 від 09.12.2019р. (т.2, а.с.198), відповідно до якої ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» через ОСОБА_5 сплатило ФОП Шиндеру І.В. 5000грн., призначення платежу - сплата за брокерські послуги.
Звертаючись суду з позовом позивач було зазначив, що в порушення прийнятих відповідачем на себе зобов'язань за Договором від 13.12.2016р. ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» лише частково сплатило вартість наданих позивачем послуг на суму 5000грн., решта коштів на його вимогу сплачена не була. При цьому, за твердженням позивача, визначена останнім вартість за оформлення однієї митної декларації у розмірі 2500,00 грн. відповідає звичайним цінам, що склались на ринку за надання послуг аналогічного характеру, на підтвердження чого позивачем було надано суду підписані з іншими особами акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) по декларуванню товарів та відповідні митні декларації, складені позивачем в інтересах таких осіб.
З такою позицією погодився суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.ст.525, 526 ЦК України)
Згідно із ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч.1 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст.902 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст.1001 ЦК України).
Відповідно до ст.1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Згідно із ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що Договір від 16.12.2016р. має змішаний характер, так як містить як елементи договору про надання послуг, так і договору доручення.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ФОП Шиндер І.В. виконав взяті на себе зобов'язання за Договором від 13.12.2016р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями митних декларацій на оформлення товарів., відомості яких свідчать, що уповноваженою на декларування особою при розмитненні товарів виступав саме Шиндер І.В. та ці дії ним вчинялись в інтересах ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА».
Відповідно до ст.266 Митного кодексу України декларант зобов'язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; 2) на вимогу митного органу пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи. Перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу митного органу здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів. У випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, декларант має право вимагати від митного органу випуску товарів, за умови забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу. У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант. Особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів для спростування обставини надання послуг з митного оформлення товарів саме позивачем.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо встановлення факту виконання позивачем зобов'язань за Договором від 13.12.2016р. за 178 митними деклараціями, копії яких наявні в матеріалах справи, оскільки 2 із зазначених позивачем митних декларацій відсутні та фактично позивачем надані не були.
Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Умовами Договору від 13.12.2016р. вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг визначена не була. При цьому, умовами п. 3 договору сторонами було погоджено, що розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Наведені положення дозволяють господарському суду дійти висновку, що безпосередня вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг повинна визначатись у виставлених позивачем рахунках.
Згідно із ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.4 ст.632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до п.14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. ціна Звичайна ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. Ринкова ціна відповідає рівноважній ціні лише за умов досконалої конкуренції, за якої дія окремого учасника ринку (покупця або продавця) не впливає на ринкову ціну. Перевищення ринкової ціни над рівноважною характерне для монопольного ринку. Падіння ринкової ціни нижче рівноважної (наприклад, при державному регулюванні ціни), призводить до виникнення дефіциту, оскільки продавцям стає не вигідним продавати товари.
На підтвердження визначення вартості послуг за однією митною декларацією на виконання умов Договору від 13.12.2016р. у сумі 2500грн. позивачем до матеріалів справи надані, зокрема, копії Актів здачі-прийняття робіт (т.2, а.с.119-16) та митних декларацій стосовно інших підприємств, яким позивачем надавались послуги по декларуванню товарів: Акт №10 від 04.05.2018р. (ТОВ «Колумбус Інтернейшнл») на суму 7860грн.; Акт №11 від 11.05.2018р. (ТОВ «Колумбус Інтернейшнл») на суму 7865грн; Акт №12 від 20.07.4.2018р. (ТОВ «Колумбус Інтернейшнл») на суму 11790грн.; Акт №3 від 03.07.2017р. (ТОВ «Колумбус Інтернейшнл») на суму 3900грн.; Акт №1 від 08.04.2017р. (ТОВ «Колумбус Інтернейшнл») на суму 12150грн.; Акт №2 від 15.08.2019р. (ТОВ «НТК-Україна») на суму 3800грн.; Акт №3 від 18.10.2019р. (ТОВ «НТК-Україна») на суму 3800грн.; Акт №4 від 25.10.2019р. (ТОВ «НТК-Україна») на суму 3800грн.; Акт №1 від 19.12.2018р. (ТОВ «СВИВ ПЛЮС») на суму 2790грн.; Акт №2 від 20.03.2019р. (ТОВ «СВИВ ПЛЮС») на суму 2700грн.; Акт №3 від 25.09.2019р. (ТОВ «СВИВ ПЛЮС») на суму 25000грн.; Акт №9 від 10.06.2019р. (ТОВ «Омега-М») на суму 5600грн.; Акт №1 від 22.02.2019р. (ТОВ «Омега-М») на суму 4300грн.; Акт №4 від 08.04.2019р. (ТОВ «Омега-М») на суму 5600грн.
Крім того, позивачем в додатки до відзиву на позов були надані роздруківки з мережі Інтернет вартості послуг митних брокерів компаній - «АРЕС», «АЛЕН ПЛЮС», «ВБК», «Логолайн», «ICO», «VLAD-BROKSRRVICE», брокера ОСОБА_6 (т.3, а.с.7-24), в яких зазначені ціни на послуги, аналогічні наданим ФОП Шиндером І.В. на рівні визначених позивачем у рахунках-фактурах.
Відповідачем в якості прикладу було надано суду першої інстанції копію договору №СБС/2017/02 від 10.07.2017р. з додатком, відповідно до якого відповідачем та його контрагентом було самостійно визначено перелік та вартість послуг за договором.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що під час укладення Договору від 13.12.2016р. сторонами було визначено інші умови, які є для них істотними: оплата вартості послуг проводиться згідно рахунків.
Наданий відповідачем вищезазначений договір не відображає звичайні ціни, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення Договору від 13.12.2016р.
Відповідно до ч.2 ст.1002 ЦК України якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Колегія суддів констатує, що враховуючи наявні ознаки (елементи) договору доручення та змішану природу договору, такий спосіб визначення порядку розрахунків узгоджується з вимогами ч.4 ст.632 ЦК України та ч.2 ст.1002 цього Кодексу, що надавало право Виконавцю послуг після виконання доручення за договором вимагати оплати та визначати розмір виплат у виставлених рахунках.
Відповідач погодився з такими умовами, підписавши Договір, фактично прийняв послуги позивача, про що свідчить наявність відміток митного органу про проведення митного оформлення на митних деклараціях та ненадання будь-яких доказів протилежного, а також тверджень подібного змісту з боку відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що ФОП Шиндером І.Ф. було складено 178 митних декларацій, їх митне оформлення відбулося, відповідачем було сплачено 5000грн. за квитанцією від 09.12.2019р., отже місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги саме у сумі 440000грн. (178*2500)-5000=440000грн.), врахувавши, що строк оплати визначається згідно ч.2 ст.530 ЦК України після отримання ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» вимоги від 14.11.2019р.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо оцінки неукладеності Договору від 13.12.2016р. (за твердженням відповідача) з огляду такого.
Згідно із ч.1-3, ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до ч.ч.1,8 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно із ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Зважаючи на встановлені обставини у справі №338/180/17, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторонами був укладений.
Посилання відповідача на те, що ним з каси підприємства не видавалась готівка для сплати позивачу 5000грн. 09.12.2019р. колегією суддів відхиляються, оскільки як вбачається з копії платіжного доручення платіж здійснений ОСОБА_5 (який є директором ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА»), крім того, відповідачем до матеріалів справи на підтвердження такої обставини не надано копії журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів, в якому бухгалтер підприємства повинен реєструвати касові ордери.
Отже посилання відповідача на неукладеністьДоговору від 13.12.2016р. у зв'язку з відсутністю у такому договорі ціни, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки договір фактично виконувався сторонами, а, отже він не може вважатися неукладеним.
Судом апеляційної інстанції за клопотанням відповідача до матеріалів справи було залучено висновок експерта судово-економічної експертизи №549 складений 12.01.2021р. та висновок спеціаліста від 08.01.2021р. Радзієвської О.О.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
В частині висновку судово-економічної експертизи від 12.01.2021р. колегія суддів зазначає, що цей висновок є висновком економічної експертизи, а відповідно Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.98р., економічною експертизою є: експертиза документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності, експертиза документів про економічну діяльність підприємств й організацій, експертиза документів фінансово-кредитних операцій.
Дослідження, проведені експертом Бурдейним С.М., не висвітлюють питання рівня звичайних цін станом на 13.12..2016р. на послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, аналогічні послугам ФОП Шиндер І.В. за Договором від 13.12.2016р., були зроблені з використанням даних у висновку спеціаліста від 08.01.2021р. щодо рівня цін на такі послуги, що ґрунтується на маркетинговому дослідженні інформації з загальнодоступних джерел, тобто має похідний характер від висновку спеціаліста.
Суд апеляційної інстанції відхиляє висновок від 08.01.2021р. спеціаліста щодо визначення рівня вартості брокерських послуг, зроблений на замовлення відповідача, як доказ по справі з огляду його невідповідності вимогам допустимості (ч.1 ст.77 ГПК України), констатуючи, що процесуальний статус такого письмового доказу неможливо ідентифікувати згідно із нормами ГПК України.
Висновок спеціаліста не є висновком експертизи, не стосується питань, окреслених ст.71 ГПК України, оскільки спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.
Решта доводів апеляційної скарги ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» відхиляються судом з огляду наступного.
Незазначення у договорі його ціни (на чому акцентує увагу скаржник) в даному випадку не свідчить про його неукладеність, оскільки п.3.1 договору містить визначення, що розрахунки за митне оформлення та послуги, надані Виконавцем, сплачуються згідно рахунків.
Зазначаючи про неузгодження сторонами оплати наданих послуг ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» оминає увагою той факт, що вимога позивача від 14.11.2019р. разом із 18 рахунками була отримана відповідачем засобами поштового зв'язку 21.11.2019р. та залишена без відповіді, отже жодних дій для погодження ціни послуг до виникнення спору в суді відповідачем не було вчинено.
За таких обставин колегія суддів відхиляє посилання відповідача на ухилення позивача від узгодження вартості наданих послуг протягом 2016-2019р.р., оскільки умовами Договору від 13.12.2016р. не визначено порядку узгодження вартості наданих послуг та строку, протягом якого Виконавець має виставити Замовнику рахунки за надані послуги, а відповідно до ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Доказів на спростування обставин надання послуг за Договором від 13.12.2016р. або формального складання позивачем декларацій без реального надання послуг митного оформлення товару відповідачем суду надано не було.
Доводи відповідача про фактичне оформлення товару відповідальним працівником відповідача, яка в подальшому була звільнена з підприємства - ОСОБА_1. спростовуються наявними в матеріалах копіями митних декларацій, в яких декларантом зазначений саме ФОП Шиндер І.В., а відправником/одержувачем - ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА».
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За внутрішнім переконанням суду обставина надання послуг за договором саме позивачем, звичайна ціна таких послуг на момент укладення договору є доведеною доказами, наданими ФОП Шиндером І.В., ці докази є більш вірогідними, ніж надані відповідачем. Суд першої інстанції дотримався вимог ст.86 ГПК України щодо оцінки доказів та ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
В процесі апеляційного розгляду справи колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права для виходу за межі доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги відхилені судом апеляційної інстанції, тому оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області залишається без змін як ухвалене у відповідності до норм матеріального та процесуального права відповідно до ст.276 ГПК України.
Відповідно до ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення від 04.05.2020р.), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 139, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2020р. у справі №916/3708/19 залишити без змін.
Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286,287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26 січня 2021 року.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя Л.В. Лавриненко