20 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3862/19 пров. № А/857/11368/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гудима Л.Я.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.,
представника відповідача Андрусяка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року (прийняте у місті Луцьку суддею Костюкевичем С.Ф.; складене у повному обсязі 30 червня 2020 року) в справі № 140/3862/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брендборд» (далі - ТОВ «Брендборд», Товариство) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просило:
- визнати нечинним та скасувати рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 грудня 2018 року № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька»;
- зобов'язати зробити перерахунок, нарахування коштів за тимчасове місце в комунальне підприємство Виконавчому комітету Луцької міської ради через КП «Луцьк реклама» за період дії незаконного рішення № 854-1 від 18.12.2018;
- стягнути з Луцької міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на свою користь судові витрати, а саме: 1762 грн 00 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, 7000 грн 00 коп. витрат, понесених на професійну правничу допомогу;
- притягнути до відповідальності посадових осіб, які, маючи рішення суду, готували та підписували це аналогічне рішення.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без проведення регуляторної процедури. Вважає це рішення дискримінаційним, оскільки ним встановлено необґрунтовано високий розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів. Також вказує, що це рішення є ідентичним рішенню відповідача № 111-1 від 21.02.2018, яке було визнане незаконним та скасоване Восьмим апеляційним адміністративним судом, про що відповідач не міг не знати на час прийняття такого незаконного рішення повторно.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ТОВ «Брендборд», яке вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають важливе значення для винесення законного рішення. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не дотримано процедури підготовки та подальшого оприлюднення регуляторного акта, який порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, зокрема щодо можливості надати свої пропозиції та зауваження до проєкту рішення, а тому з метою захисту інтересів позивача повинне бути визнане нечинним саме з моменту його прийняття. Більше того, під час судового розгляду справи представник відповідача визнав той факт, що під час прийняття оскаржуваного рішення дійсно не було дотримано процедури та було допущено порушення Регламенту роботи виконавчого комітету та виконавчих органів Луцької міської ради. Однак, незважаючи на всі доводи сторони позивача як у позовній заяві, так і під час розгляду справи у суді першої інстанції суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема, не було повною мірою досліджено та оцінено подані апелянтом письмові докази, внаслідок чого суд дійшов неправомірного висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.
Представник Товариства судове засідання не з'явився, заявив клопотання про відкладення розгляду справи через його зайнятість в іншому судовому засіданні.
Вказане клопотання колегією суддів апеляційного суду було відхилене як безпідставне з огляду на таке.
Представник позивача 16 грудня 2020 року уже заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено і розгляд справи відкладено на іншу дату.
Явка представника позивача не визнана судом обов'язковою.
Публічно-правовий спір повинен бути вирішений судом, зокрема, своєчасно, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом, та в розумні строки; а розумність строків розгляду справи судом є одним із принципів адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Клопотання про продовження терміну розгляду справи від представника позивача не надходило, а відтак суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів частини другої статті 309 КАС України, позбавлений процесуальної можливості продовжити строк розгляду цієї справи за власною ініціативою.
Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Додатково колегія суддів враховує, що з урахуванням приписів частини п'ятої статті 44 КАС України вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
А відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи чітко відображають правову позицію позивача, його доводи і обґрунтування є як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог та прийняття законного та обгрунтованого судового рішення. Таким чином, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності представника позивача.
А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг.
У судовому засіданні представник відповідача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Як встановлено судом, рішенням від 20 вересня 2012 року № 629-1 Виконавчий комітет Луцької міської ради затвердив Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, (далі - Порядок № 629-1) згідно пункту 2 якого розрахунок такої плати здійснюється за формулою: П = S х Т х Кз х Кі х Кквз,
де S - площа місця розташування спеціальної конструкції - визначається відповідно до п. 32 постанови КМ України № 2067 від 29.12.2003 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами»;
Т - базовий тариф, розроблений на базі неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17,00 грн), та становить визначену кількість неоподаткованих мінімумів;
Кз - коефіцієнт диференціації базового тарифу, в залежності від місця розташування об'єкта зовнішньої реклами;
Кі - коефіцієнт річного індексу інфляції за даними Державної служби статистики України до грудня попереднього року у відсотках;
Кквз = 2,5 - коефіцієнт комерційного використання землі, розроблений згідно з методикою грошової оцінки землі в розрізі економіко-планувальних зон, наданий управлінням Держкомзему у м. Луцьку Волинської обл. (застосовується тільки для наземних конструкцій).
Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 липня 2014 р. № 414-1 (далі - Рішення № 414-1) Порядок № 629-1 було доповнено пунктом 5 такого змісту:
«Рішенням виконавчого комітету може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу».
21 лютого 2018 року, на виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018 - 2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету м. Луцька, на підставі Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМ України № 2067 від 29 грудня 2003 року, рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради № 629-1 від 20 вересня 2012 року «Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» та № 414-1 від 16 липня 2014 року «Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», Виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 111-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», яким збільшено на період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року на 49 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.
За результатами судового розгляду постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі № 803/433/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.02.2020, було визнане протиправним і скасоване рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».
За висновками цих судів рішення відповідача № 111-1 від 21.02.2018 є регуляторним актом за своєю правовою природою та потребує проходження регуляторної процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Проте, матеріали справи не містять достатніх доказів, що оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий з належним аналізом регуляторного впливу, а проекти регуляторних актів оприлюднені у відповідних друкованих засобах масової інформації.
18 грудня 2018 року, з метою виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018 - 2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцька, Виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», яким збільшив на період з 01.01.2019 по 31.12.2019 на 48 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 20.09.2012 № 629-1 (з доповненням).
Не погодившись з вказаним рішенням, ТзОВ «Брендборд» оскаржило його до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що оскаржуваний акт є регуляторним, проте матеріали справи не містять достатніх доказів, що такий акт відповідача прийнятий з належним аналізом регуляторного впливу, а проекти регуляторних актів оприлюднені у відповідних друкованих засобах масової інформації. Зокрема, при прийняті оскаржуваного рішення були порушені права громадян на участь у самоврядуванні, оскільки в порушення частини третьої статті 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» пропозиції за результатами громадських слухань не розглядалися відповідачем. Відсутня інформація щодо проведення громадських слухань стосовно проекту вказаного рішення.
Оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти і не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Оскільки рішення від 18.12.2018 № 854-1 не діє з 01.01.2020 (втратило чинність у зв'язку з закінченням його дії), воно не може бути оскаржене в судовому порядку, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.
За вимогами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із частинами першою, другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Частиною дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до частин першої - шостої статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;
регуляторний акт - це:
прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право:
- подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проєктів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;
- у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проєктів регуляторних актів;
- подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;
- бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;
- самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;
- одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.
А згідно зі статтею 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проєкт регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.
Про оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проєкту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.
У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.
Проєкт регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 вказаного Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проєкту регуляторного акта.
Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.
Оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.
За вимогами статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:
відсутній аналіз регуляторного впливу;
проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
З наведених правових норм видно, що для визнання нормативно-правового акта або іншого офіційного письмового документа регуляторним необхідно, щоб такий акт (документ) або окремі його положення були спрямовані на правове регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; його приписи встановлюють, змінюють чи скасовують норми права.
Як уже було зазначено вище, відповідачем, як регуляторним органом, здійснено правове регулювання відносин з питань визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Луцька, шляхом затвердження 20 вересня 2012 року Порядку № 629-1 та доповненням його пунктом 5 згідно рішення № 414-1 від 16 липня 2014 року.
Вказані рішення є чинними регуляторними актами, які пройшли повну регуляторну процедуру у відповідності до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та з дотриманням Регламенту роботи виконавчого комітету та виконавчих органів Луцької міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 110-1 від 23 лютого 2017 року.
Ці рішення надають право відповідачу визначати (змінювати) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу.
21 лютого 2018 року відповідач прийняв рішення № 111-1, яким, відповідно до пункту 5 Порядку № 629-1 (зі змінами, внесеними рішенням № 414-1 від 16 липня 2017 року), тобто в межах прав, наданих існуючим регуляторним актом, яким збільшив на період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року на 49 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів.
Залишаючи без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року в справі № 803/433/18, якою було визнане протиправним і скасоване рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», Верховний Суд, враховуючи, що питання можливості зміни розміру плати за тимчасове користування власністю територіальної громади м. Луцька на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу, пройшло регуляторну процедуру, як одне із складових регуляторного акту рішення відповідача № 414-1, а також ту обставину, що оскаржуване рішення передбачає збільшення базового тарифу у межах 50 відсотків базового тарифу, у постанові від 27 лютого 2020 року вказав, що оскаржуване рішення відповідача № 111-1 від 21 лютого 2018 року є також регуляторним актом за своєю правовою природою та потребує проходження регуляторної процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Спірне рішення відповідача розраховане на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, прийняте з метою визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів.
У цій постанові Верховний Суд також вказав, що за результатами розгляду адвокатського запиту Державна регуляторна служба України листом № 8966/0/20-18 від 07 вересня 2018 року повідомила про наявність у рішенні Виконавчого комітету Луцької міської ради № 111-1 від 21 лютого 2018 року «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» регуляторних норм та необхідність реалізації норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час його прийняття.
За вимогами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладені норми законодавства, а також те, що оскаржуване у цій справі рішення є аналогічним зазначеному вище, рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 грудня 2018 року № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» також є регуляторним актом за своєю правовою природою та потребує проходження регуляторної процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За вимогами статті 21 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження.
Проте матеріали справи не містять достатніх доказів, що оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий з належним аналізом регуляторного впливу, а проекти регуляторних актів оприлюднені у відповідних друкованих засобах масової інформації.
А при прийняті оскаржуваного рішення були порушені права громадян на участь у самоврядуванні, оскільки в порушення частини 3 статті 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» пропозиції за результатами громадських слухань не розглядалися відповідачем; відсутня інформація щодо проведення громадських слухань стосовно проекту вказаного рішення.
Також відповідач не оприлюднював у встановлений законом спосіб, ні повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, ні проєкт регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу, що має наслідком порушення принципу прозорості та врахування громадської думки.
Пункт 5.14 Регламенту роботи виконавчого комітету та виконавчих органів Луцької міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 110-1 від 23.02.2017 передбачає, що проєкти рішень з питань ціноутворення, тарифної та регуляторної політики в обов'язковому порядку погоджуються з директором департаменту економічної політики.
Оскільки проєкт оскаржуваного рішення є проєктом регуляторного акту та був підготовлений у порядку, передбаченому Порядком № 629-1 (зі змінами, винесеними рішенням відповідача № 414-1), проєкти яких погоджувалися керівником управління економіки міської ради, тому він потребував погодження згідно із пунктом 5.14 Регламенту.
Отже, проєкт оскаржуваного рішення підготовлений без дотриманням вимог зазначеного Регламенту, що має наслідком задоволення позову в частині визнання протиправним та нечинним рішення від 18.12.2018 № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», у відповідності до приписів статтей 245, 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, не підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання зробити перерахунок, нарахування коштів за тимчасове місце в комунальне підприємство Виконавчому комітету Луцької міської ради через КП «Луцьк реклама» за період дії незаконного рішення № 854-1 від 18.12.2018, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, такі вимоги повинні виконуватись КП «Луцьк реклама» та за рахунок їхніх коштів, тобто задоволення такої вимоги вплине на права та обов'язки цієї особи, що не була стороною у справі, при тому, що суд апеляційної інстанції позбавлений права залучати вказану особу до участі в справі.
А вимога про притягнення до відповідальності посадових осіб, які, маючи рішення суду, готували та підписували це аналогічне рішення знаходиться поза межами компетенції суду.
Що стосується покликань суду першої інстанції на те, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, і не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позов до суду було подано в грудні 2019 року, коли оскаржуване рішення було чинним та спричиняло певні правові наслідки для позивача.
Також, з урахуванням приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та часткового задоволення позову необхідно стягнути на користь Товариства за рахунок бюджетних фінансувань Луцької міської ради судові витрати, а саме: 881 грн 00 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви; 1440 грн 75 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги; 3500 грн 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно до задоволених позовних вимог).
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року в адміністративній справі № 140/3862/19 скасувати.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» задовольнити частково.
Визнати протиправним та нечинним рішення від 18 грудня 2018 року № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Луцької міської ради (ЄДРПОУ 34745204) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» (ЄДРПОУ 37572766) судові витрати, а саме:
881 (вісімсот вісімдесят одна) грн 00 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви;
1440 (одна тисяча чотириста сорок) грн 75 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги;
3500 (три тисячі п'ятсот) грн 00 коп. витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин
Постанова складена у повному обсязі 25 січня 2021 року.